Бурити — не будувати

Голландські ентузіасти відкрили невичерпне джерело теплової енергії.

Після японської трагедії знову й знову чути голоси на користь відмови від АЕС і розвитку нових технологій одержання енергії. Практичні ж приклади їхньої реалізації часом бувають досить несподіваними й оригінальними.

Вугілля було одним із головних джерел енергії в Нідерландах протягом сторіч, але з відкриттям у 1950-1960-х роках багатих родовищ газу його частка в енергетичному балансі значно впала й старі шахти почали масово закривати. Одна з таких шахт у містечку Херлен три десятиліття стояла затопленою й нікому не потрібною, поки група ентузіастів не вирішила перетворити її на екологічно чисте, економічно вигідне й до того ж невичерпне джерело теплової енергії. І тепер колишня шахта обігріває взимку понад 200 будинків, десятки магазинів, супермаркет, культурний центр, бібліотеку, підземну парковку та офісну будівлю. При цьому не спалюється ні грама вугілля.

Зрозуміло, що на ентузіазмі не розженешся, бо для реалізації плану двом енергійним дамам — заступникові мера Херлена Ріт де Віт і члену муніципалітету Еліанні Демоллін-Схнейдерс треба було створити кооперацію декількох компаній і організацій не тільки з Голландії, а й з Англії, ФРН і Франції. Назва компанії — Minewater Project — ясно вказує на головне багатство, яким вирішили розпорядитися партнери, — воду старої шахти, що до того ж загрожувала забрудненням поверхневих вод і, в остаточному підсумку, питних джерел.

У рамках Minewater Project до мережі­ штолень, які лежать глибоко під поверхнею, пробурили п’ять нових свердловин до рівня 700 метрів. Вода, яка наповнює стару шахту, на такій глибині мала постійну температуру 32°C. А це чудове джерело енергії. Тільки треба вміло ним розпорядитися. Насоси викачують воду вгору, і об’єм перекачування може досягати 80 м3 на годину для кожної свердловини. Звичайно, на роботу теплового насоса, як і насосів, що качають шахт­ні води, потрібна електро­енергія, але її витрата набагато менше калорій, які направляються в батареї центрального опалення.  Шахтну воду, яка  віддала своє тепло, повертають назад, щоб вона встигла побігати черевом старої шахти й знову нагрітися.

Цікаво, що влітку та ж система потенційно здатна­ перетворюватися­ на комплекс охолодження будинків. Тільки для цього забір води із шахти треба буде перевести на значно меншу глибину – близько 250 метрів. Там H2O весь час залишається прохолодною — 17°C. Але ця частина проекту ще не реалізована.

Голландці уточнюють, що вони не перші здогадалися використовувати тепло води із затоплених шахт, але раніше такі проекти були дуже  невеликими за масштабом і обігрівали­ лише по одному будинку. Створити аналогічний комплекс, який обслуговує великий район, — це зовсім інший рівень складності.

Minewater — проект не тільки голландський. Співробітництво з фахівцями з інших країн Європи народилося неспроста: там величезна кількість малих шахтарських містечок, в яких ті ж проблеми після закриття шахт. Тому Minewater Project має намір поширити досвід Херлена на інші громади, зокрема на німецький Аахен і шахтарські селища у французькій  Саар-Лотарингії. Там деякі­ занедбані шахти сягають двох кілометрів углиб. Легко­ уявити, який це геотермальний потенціал.

Єдине обмеження — така система добра, якщо є гео­термальне джерело тепла, будівлі, що обігріваються, розташовані поруч. Тягти труби далеко —  це означає втратити вигоду від дарової енергії.