Зі швидкістю звуку
Україна увійшла до п’яти країн світу, що мають власне виробництво форсажних авіадвигунів — моторів, застосовуваних на надзвукових бойових літаках.
Вітчизняні моторобудівники заявили про закінчення випробувань і початок серійного випуску турбореактивного двигуна з форсажною камерою АІ-222-25F, призначеного для встановлення на навчально-бойових літаках. Розробники агрегату говорять, що це перший форсажний двигун, цілком виготовлений в Україні.
Ноу-хау фактично робить нашу країну учасницею елітного клубу виробників авіадвигунів для бойової техніки, у тому числі й винищувачів (на двигунах для пасажирських і транспортних літаків форсажна камера не застосовується, за винятком двох уже знятих із виробництва надзвукових лайнерів Ту-144 і «Конкорд»). За словами конструкторів, досі було лише чотири держави, здатні створювати такі агрегати, — Росія, США, Франція та Швеція. Тепер Україна стала п’ятою.
Модель АІ-222-25F — представниця родини АІ-222, створеної у свою чергу на базі ще радянських двигунів АІ-22, які встановлювалися на пасажирські літаки. Запорізьке МКБ «Прогрес» ім. О.Г.Івченка (ДП «Івченко-Прогрес») почало розроблення АІ-222-25 для навчально-тренувальних суден ще наприкінці 80-х років минулого століття, але процес затягся й був відновлений лише в 1999-му. Перший навчально-бойовий літак із мотором цієї моделі піднявся в небо в 2004 році.
Тоді разом із «Прогресом» у створенні двигуна брали участь українське ВАТ «Мотор Січ» і російський НВЦ газотурбобудування «Салют». Останні два підприємства забезпечили, зокрема, виробництво дослідних зразків і проведення їхніх сертифікаційних випробувань. Тому зараз АІ-222-25 називають спільним українсько-російським проектом, у партнерів є взаємні зобов’язання з виготовлення та поставки агрегатів, а прибуток від їхнього продажу також розподіляється відповідно до договору про кооперацію. Провідною площадкою визначено цехи «Мотор Січі», «Салют» же донедавна лише поставляв деякі комплектувальні. Правда, уже зараз російський НВЦ намагається освоїти всі техпроцеси для виробництва двигуна в комплексі й навіть випускає мотори самостійно в одиничних екземплярах.
На відміну від АІ-222-25, авторство модифікації АІ-222-25F, як і заслуги із впровадження цього агрегату в серійне виробництво, повністю належать українським моторобудівникам. Це обіцяє їм у майбутньому непогані доходи не тільки у зв’язку із широкою нішею застосування, а й завдяки технологічній прогресивності моделі, адже вона належить уже до двигунів п’ятого покоління. Разом з тим останні події на ринку двигунобудування свідчать про те, що «Мотор Січ» ризикує втратити перспективи успішного просування новинки й навіть значну частину ринку для двигунів родини АІ-222 у Росії.
Річ у тім, що північний сусід уже давно невідступно дотримується негласно встановленого курсу на скорочення залежності свого авіапромислового комплексу від закордонних партнерів. Після декількох років безуспішних переговорів із головою й мажоритарним акціонером «Мотор Січі» В’ячеславом Богуслаєвим про продаж контрольного пакета акцій компанії російським держструктурам у РФ вирішили будь-що виробляти необхідні їй двигуни самостійно. Схоже, це стосуватиметься й АІ-222-25.
Недавно в Омському моторобудівному об’єднанні ім. П.І.Баранова (навесні перетворено на філію «Салюту») оголосили, що завод готовий випускати цю модель двигуна повнокомплектно. Крім того, новопризначений гендиректор реорганізованого «Салюту» Владислав Масалов заявив, що необхідно розібратися з інтелектуальними правами на цей агрегат. За його словами, фінансово російські підприємства також брали участь у створенні АІ-222-25, а тепер змушені платити роялті українському «Прогресу». Вітчизняні конструктори впевнені, що це справедливо, оскільки авторство проекту належить їм, а «Мотор Січ» платить роялті нарівні із «Салютом».
Не дивно, що Росія намагається позбутися стороннього учасника у виробництві двигуна АІ-222-25. Фактично ринок збуту цього агрегату обмежується географією експлуатації трьох моделей навчально-бойових літаків: Aermacchi M-346 (Італія), L-15 (Китай) і Як-130 (РФ). Остання ніша — наймісткіша. Потреба світового ринку в Як-130 оцінюється в 2500 одиниць, а потреба міноборони РФ — у 250. Уже зараз є підтверджене замовлення російських військових на 100 літаків Як-130.
Розробляючи форсажну модифікацію АІ-222-25, не менші надії українські конструктори покладали на китайських партнерів. Саме за замовленням із Китаю було почато роботу над АІ-222-25F. Раніше В’ячеслав Богуслаєв заявляв, що китайці закуплять 250 таких двигунів у 2011—2013 роках, а потім придбають ліцензію на їхнє виробництво. Та чи станеться це насправді — упевненості немає: наразі Китай закупив лише 9 силових установок і підписав твердий контракт на 40 одиниць. З огляду на здатність конструкторів із Піднебесної копіювати будь-які технології (до речі, конкурент Як-130, китайський L-15, — точна копія свого російського побратима), можна припустити, що вже незабаром необхідності у купівлі ліцензії, та й у подальших замовленнях, у китайських партнерів просто не буде.
