Із різною швидкістю

Останній місяць на пострадянському інтернет-просторі відзначився серією гучних витоків інформації.

У відкритому доступі опинилися тексти СМС-повідомлень частини абонентів одного з російських операторів мобільного зв’язку, виписки з транзакцій клієнтів великого українського (точніше — навіть міжнародного) банку, перелік покупців досить специфічного інтернет-магазина. Фінальним акордом стала добірка документів із грифом «для службового користування», які належать різним державним органам Російської ­Федерації.

Названі «зливи» — не результат діяльності чергового Джуліана Ассанжа або іншого «борця за правду». Усе набагато прозаїчніше — винуватцями подій стали неживі програми, а саме — пошукові боти таких систем, як Яндекс і Google.

Як відомо, пошукові роботи призначені для того, щоб перебирати інтернет-сторінки й заносити інформацію про них у базу даних пошуковика. Грубо кажучи, робот «заходить» на сторінку, запам’ятовує її вміст, знаходить гіперпосилання, які ведуть з неї, переходить по них і повторює процес заново. «Пошук цілей» для індексування може провадитись і за рахунок інших джерел, наприклад, із використанням посилань, доступних у «фірмових» системах моніторингу відвідуваності сайтів, пропонованих пошуковиками. Більшість власників сайтів використовують ту або іншу систему цього типу.

Витоку даних можна було б легко запобігти одним із декількох простих способів, реалізація кожного з яких вимагає лічених хвилин роботи. Чому це не було зроблено?­­ Очевидно, власники сайтів­ (особливо це стосується державних органів і великих компаній) живуть в іншому масштабі часу. Розроблені ще в дев’яності або побудовані за принципами того часу веб-сторінки не відповідають вимогам сьогоднішнього дня. У світі ІТ один місяць — уже значний відрізок часу, і тому організації, для яких десять років — не строк, ніколи не зможуть угнатися за розвитком таких технологій.