Після бурі

Низка революцій, що прокотилися Північною Африкою та Близьким Сходом, вразила планету. Та що змінилося в економіці цих держав?

Перша половина року була відзначена протестами у країнах арабського світу, що логічно перейшли в справжні революції. Розколовся Судан, повалені режими в Єгипті й Тунісі, фактично те саме відбувається в Лівії, деякі країни Близького Сходу ціною неймовірних зусиль керівництва ледь уникли такої долі. Експерти заговорили про «перезавантаження» цих держав і цілих регіонів і майбутні якісні зміни в їх внутрішній і зовнішній політиці та економіці. Однак напевне сподівання молоді, що протестує, ще довго називатимуть несправдженими з цілком очевидних причин.

Судан: південний маневр

9 липня цього року набув чинності суверенний статус Південного Судану. Таким чином, на Африканському континенті з’явилася нова держава за рахунок відокремлення частини території власне Судану. Не вдаючись у політичні подробиці, відзначимо, що на території новоствореної держави за останні півстоліття відбулися дві громадянські війни — 17- і 22-літня. Регіон являв собою казан, у якому кипіли пристрасті релігійного, етнічного й — куди ж без цього! — економічного характеру. У Південному Судані є нафта…

Площа країни (майже 620 тис. км2) трохи більше території України. Цікаво, що,  згадуючи цей регіон, ми відразу уявляємо безжиттєву пустелю, але Південному Судану щодо цього пощастило. Більша його частина вкрита лісами, а посушливий період триває лише один місяць на рік.

Як же вони збираються жити? Зробимо невеликий історичний екскурс. На початку 90-х років у Судані — злиденній аграрній країні — до влади прийшов Омар Хасан Ахмед аль-Башир, який відразу зрозумів: реальні кошти для утримання влади може дати не менш реальний і затребуваний у світі ресурс — «чорне золото». Добовий видобуток нафти зріс до 800 тис. барелів (1 барель — 159 л), у країні побудували чотири НПЗ — усі на півночі. Провели й нафтопровід із Південного Судану, де залягає  75% запасів нафти країни, у Порт-Судан.

Регіоном зацікавився Китай, який вклав мільярдні інвестиції. Усе б добре, от тільки погляди на життя в товариша аль-Башира не дуже припали до душі корінному населенню Південного Судану. Жорстка ісламістська модель держави, яка спирається на сильну армію, і силові методи «напоумлення» незадоволених породили відповідну опозицію, що й привело в підсумку до відокремлення регіону.

Факт, звичайно, позитивний, от тільки яким чином будуватиметься економіка Південного Судану, поки незрозуміло. Молодою країною управляють колишні польові командири — особистості енергійні й колоритні, але, схоже, вони не зовсім розуміють, як керувати державою. Просто качати нафту не вийде, оскільки нафтопровід веде в Судан, та й нафтопереробні підприємства теж там. Із Хартумом відносини, м’яко кажучи, прохолодні. У колишній метрополії ніхто й пальцем не поворухне, щоб допомогти заколотникам. Отже, треба будувати новий нафтопровід — проект начебто вже є, але піде він «десятою дорогою» — аж на південь, оминаючи розвинені регіони і споживачів.

Те саме стосується й іншої головної статті доходу — експорту деревини: у Центральній Африці багато її не продаси, усім своєї вистачає. А гроші потрібні хоча б на закупівлю озброєнь, тут до ворожки не ходи — Хартум за першої ж нагоди постарається повернути  відокремлений регіон.

Утім, міністр інвестицій Південного Судану Ойяй Ден Аджак говорить про необхідність міжнародного освоєння нафтоносних надр країни, у яких міститься не менше трьох мільярдів тонн «чорного золота». У перекладі з мови дипломатії це означає прохання про підтримку з боку країн Заходу, але насамперед — США, які дуже зацікавлені в додатковому джерелі вуглеводнів. Тоді й щодо Хартума можна буде заспокоїтися. Принаймні на якийсь час…

Єгипет: опудало для туристів

Із початку року лихоманить і Єгипет. Мільйони людей нарешті виплеснули невдоволення результатами правління Хосні Мубарака, який був при владі з 1981 року. Вимоги висувалися цілком конкретні: скасувати уведений у країні надзвичайний стан, розв’язати проблеми безробіття, низького рівня життя, підвищення цін на продовольство, підвищити мінімальну заробітну плату тощо. Головною причиною такого безрадісного становища в країні слід назвати те, що в Єгипті протягом тридцяти років беззмінно правив один клан, наближений до президента. Упевненість у непохитності своєї влади дозволяла Хосні  Мубараку дивитися крізь пальці на стан економіки й потреби простого населення Єгипту. У підсумку після торгів і створення перехідного уряду в країні різко «оновилися файли», ­після чого, зрештою, був ­заарештований сам Хосні ­ ьМубарак. І йому тепер не позаздриш.

Влада змінилася — країною керує так звана Військова рада, але опозиція регулярно виходить на вулицю з акціями протесту, оскільки, звичайно, майже нічого не змінилося. Справа, по-перше, у тому, що заворушення в країні добряче підкосили головну галузь економіки Єгипту — туризм. Усе зрозуміло: потенційні гості країни на берегах Нілу бояться їхати туди, де можна постраждати. Але ж туризм для Єгипту — це не тільки уливання в бюджет, а й робочі місця, можливість заробити простим людям. По-друге, виникли проблеми із проходженням суден, переважно нафтових танкерів, через Суецький канал. А це теж гроші. До того ж великі міжнародні організації знизили фінансові рейтинги країни. Ну і найголовніше — від зміни місць доданків сума, як відомо, не змінюється: суспільство, що принаймні останні 30 років жило в тотально корумпованій системі, не може взяти й видужати за пару місяців.

Туніс: ті самі обличчя

У січні в Тунісі сталася так звана Жасминова революція. У країні протягом півстоліття правили два авторитарних президенти поспіль. Зрештою 23-літньому керівництву країною одіозного Бен Алі і його родичів було покладено край. До влади прийшов перехідний уряд.

Проте народ знов виходить на вулиці, журналісти як і раніше скаржиться на жорстке обмеження свободи слова, молодь — на неможливість улаштуватися на пристойну роботу і так далі.

Країна зазнала величезних збитків унаслідок заворушень — зруйновано багато будинків, а прямі й непрямі фінансові втрати становлять мільярди доларів. Треба повертати в країну туристів і налагоджувати роботу підприємств інших галузей економіки. Усе це треба «розгрібати» новій-старій владі, більшість представників якої мають досить поважний вік. Революцію ж робила переважно молодь, яка вимагає якісно нових життєвих стандартів тут і тепер. Або хоча б руху в їхньому напрямку…

Лівія: хиткий статус

Можливо, зараховувати­ сюди Лівію не зовсім ко­ректно, оскільки і де-юре, і де-факто ситуація в цій північноафриканській країні невизначена. Утім, як і підсумки тривалого протистояння між військами, відданими Муаммару Каддафі, і повстанцями. Обидві сторони контролюють свою частину країни, США та  Велика Британія визнали повстанську раду легітимним урядом. Багато що залежатиме від того, наскільки міцні  нерви в Каддафі —  залишить він межі країни під тиском Заходу чи вчепиться зубами у владу.

Знову констатуємо: у Лівії є нафта. На жаль, не можна чітко визначити «чорних» і «білих» у подіях, що відбуваються в цій країні. В Україні чітко визначилися два діаметрально протилежних погляди. Відповідно до першого з них, Каддафі створив мало не рай земний, де всі блага безкоштовні й доступні, а погані американці вирішили відібрати в нього нафту. Другий погляд: цивілізований світ добрався до вбивці планетарного масштабу, який жорстоко пригнічував свій народ, і нарешті з ним покінчать. Істина напевно неоднозначна. Дійсно, Муаммар Каддафі завдяки доходам від нафти зумів створити певний оазис добробуту, що забезпечував йому якщо не підтримку, то принаймні нейтралітет із боку «підданих». Однак навіть золота клітка завжди буде кліткою… Про діяння лівійських терористів у 80-х роках минулого століття узагалі говорити багато не треба.

Очевидно, що Лівії потрібне «перезавантаження». І напевно не тільки політичне, а й економічне, адже однією нафтою жити завжди не будеш, треба розвивати інші галузі — від туризму до промисловості.

Недореволюції

Як бачимо, починали всі «за здоров’я», а от про конкретний позитив можна говорити хіба що стосовно Південного Судану, який завдяки незалежності позбувся авторитарної влади Хартума. Економічна ситуація у всіх «оновлених» поки не найкраща, але звинувачувати в цьому революції, мабуть, не варто. Кажуть, що не можна запрягати візок поперед коня. Саме таким візком є нині еліти згаданих держав, а також підвалини їхніх суспільств. Десятки, а фактично сотні років корупції та порушення прав людини не можна скасувати однією революцією. І так само неможливо запустити здорові економічні й соціальні механізми.

Інша проблема — однобічність у розвитку. Економіки всіх цих держав ґрунтуються або на видобутку енергоресурсів, або на туризмі. І у разі якихось потрясінь у межах країни з гуркотом відвалюється туризм, а нафта перетворюється на яблуко розбрату. Твердо на ногах зможе встояти лише держава із всебічно розвиненим господарством, більш гнучким і життєздатним. І допомогти із цим можуть виключно реформи, заохочення різних видів бізнесу.

Звичайно, напрошується­ аналогія з вітчизняними підходами до розвитку економіки країни. Як і раніше, нашими пріоритетами залишаються металургія, вуглепром і сільське господарство — безперечно, найважливіші галузі, які, утім, ви­роб­ляють сировину, у кращому разі напівфабрикати. Як тільки починаються проблеми в одній із цих сфер господарювання (падіння цін на метал, посуха тощо), відповідних проблем зазнає економіка країни в цілому. Тобто реформи, судячи з досвіду «перезавантажених» країн, повинні мати подвійну мету: зміни у відносинах населення й влади плюс збільшення кількості пріоритетних галузей економіки.