Я стежу за тобою, «ім’я користувача»
Головна зміна в Інтернеті останніх десяти років у порівнянні з першим періодом його існування — лавиноподібне збільшення кількості персональних даних, які зберігаються онлайн.
Люди, схильні до конспірологічного мислення, у цьому зв’язку звичайно люблять говорити про всесвітню змову, глобальні корпорації, ЦРУ та інших розенкрейцерів, які тепер усе про всіх знають. Теоретики змов помиляються: Facebook знає про вас не більше, ніж ваш жек, і, за інших рівних умов, закриті дані від жека одержати набагато простіше, ніж від Facebook. Важко судити, наскільки закони працюють в Україні, але про США, наприклад, можна упевнено сказати: використання ваших даних для чого завгодно, крім зазначених у ліцензійній угоді пунктів, будь-якій корпорації просто невигідне через проблеми із законом (прецедентів — сотні).
Але небезпека все-таки є. По-перше, це прозорість приватного життя. Так, сьогодні в наймача з’явився чудовий інструмент, за допомогою якого про людину можна довідатися багато чого, про що вона ніколи не скаже на співбесіді, — досить витратити кілька хвилин на пошуки акаунта здобувача в соціальній мережі. Це лише один із прикладів, як необережне поводження з особистою інформацією може призвести до небажаних наслідків. Буває й таке: у РФ недавно заарештували декількох злочинців, які ховалися від правосуддя, виявивши їхнє місцезнаходження у відкритій (!) інформації на сторінках «ВКонтакте».
По-друге, відкрита персональна інформація непомітно звужує ваш інформаційний простір. Сьогодні більшість інтернет-сервісів намагаються «підсунути» вам дані, які відповідають вашим уподобанням. З одного боку, це дозволяє відфільтровувати частину інформаційного шуму, але з іншого — помітно знижує ймовірність того, що користувач випадково помітить щось для себе нове, незвичне.
