Карстен Дребенштедт: «Для інженера важливо весь час збагачуватися знаннями й адаптувати їх на практиці»
Невід’ємна частина роботи сучасного престижного ВНЗ — його міжнародна діяльність. І тут є свої нюанси. Скажімо, кількість країн і університетів-партнерів, заявлена у вузівських звітах, ще ні про що не говорить. Дуже важливий практичний бік питання.
Саме про нього — бесіда із професором Інституту гірничої справи й технології спеціальних конструкцій технічного університету «Фрайберзька гірнича академія» (Німеччина), координатором Міжнародного університету ресурсів (IUR) Карстеном Дребенштедтом.
Пан професор уже вкотре був у відрядженні в Національному гірничому університеті (НГУ, м. Дніпропетровськ). Цікавий факт: наукова дружба між фахівцями гірничої справи України та Німеччини зародилася на початку ХХ століття, коли для вчених тоді ще Катеринославського вищого гірничого училища (КВГУ) були звичними відрядження до Саксонії, до першого у світі гірничого інституту — Фрайберзької гірничої академії (ФГА), заснованої 1765 року. А КВГУ вже в перше десятиліття своєї діяльності почав приймати до лав викладацького складу випускників німецьких гірничих ВНЗ; із лабораторій ФГА виписувалися унікальні прилади для навчання та досліджень.
Партнерські відносини і дотепер є актуальними, як ніколи, і мають добру перспективу.
— Пане Дребенштедт, які проблеми обрав для своїх досліджень Міжнародний університет ресурсів? Хоча організація діє в інтересах всієї Європи, яка роль кожного університету окремо? Скажімо, як би ви співвіднесли внесок ТУ ФГА з потенційними можливостями НГУ, що теж входить до складу IUR?
— Створення Міжнародного університету ресурсів відповідає сучасним вимогам глобалізації, ринку інновацій та освіти. Його створено в 2007 році, до складу ввійшли Університет Монтанн (Леобен, Австрія), ТУ «Фрайберзька гірнича академія» (Німеччина), НТУ «Краківська гірничо-металургійна академія» (Польща), Санкт-Петербурзький гірничий інститут (Росія), Національний гірничий університет (Україна).
Головне завдання IUR — розв’язувати проблеми схоронності мінеральних ресурсів, обсяги яких зменшуються, а потреби в них збільшуються. Фахівці університетів, які ввійшли до IUR , шукають рішення, як правильно розподіляти наявні ресурси, через дефіцит яких суспільство потерпає вже сьогодні, зокрема через брак мінералів і сировини, води та енергії. Цей чинник, на жаль, тільки підсилюватиметься, і мені б дуже не хотілося зараз говорити про те, що доведеться пережити майбутнім поколінням в умовах тотального дефіциту нафти, вугілля або інших енергетичних матеріалів. Немає мінеральних ресурсів — немає базису економіки країни. Що може бути гірше? Сценарій, подібний до цього, стане початком економічних, екологічних і політичних криз, що вже спостерігається в різних регіонах світу. Звичайно, кризі важко протистояти, але її наслідки легше усувати спільно.
Усі університети в складі IUR — рівноцінні партнери. Між ТУ ФБА й НГУ існують тісні білатеральні контакти: разом готуємо дисертаційні роботи, узгоджуємо плани спільного навчання магістрів, публікуємо безліч спільних статей. Працюємо й у інших сферах, наприклад, у галузі мовної освіти та права. З одного боку, від цієї кооперації обидва ВНЗ мають певну користь, з іншого — IUR об’єднує партнерів гірничого профілю з декількох країн, що дає нам додаткові можливості у подальшому розвитку сфери освіти, науки, інновацій. Спілкування завжди було потужним інструментом розвитку знань. Наука не має меж, і з НГУ в нас відкрите співробітництво на користь обох сторін.
— Хотілося б почути від вас, як ученого й учителя, з якими ідеями, пропозиціями, розробками ви приїхали в нашу країну? Які конкретні спільні проекти зараз утілюються в життя?
— Це вже мій третій візит цього навчального року в Україну й НГУ, де я завжди радий бути. Відразу після заснування IUR ми почали на базі НГУ створювати книгу «Теорія та практика природокористування», яка об’єднує знання українських і німецьких учених у цій галузі. Завершення монографії намічено на другий квартал цього року. Цього року планується й захист дисертацій двох аспірантів, яких ми спільно курирували за схемою подвійної аспірантури. Ми розробили спільну навчальну програму з підготовки міжнародного магістра. Заплановано приїзд у Німеччину ще двох аспірантів із НГУ на стажування з відкритих гірничих робіт.
А в травні в стінах НГУ відбудеться щорічна зустріч ректорів ВНЗ — членів Міжнародного університету ресурсів. Як заведено в IUR, його робота координується по черзі одним з університетів-учасників. У 2011 році цю почесну місію виконує НГУ. Мета зустрічі в Дніпропетровську — обговорення результатів спільної роботи в рамках IUR і планування подальшого співробітництва в академічній і науково-дослідній сферах.
Ще один проект — міжнародні конференції на честь М.М.Протодьяконова, відомого українського ученого-геомеханіка. Черговий, уже п’ятий, колоквіум цього разу відбудеться в Німеччині. Його присвячено механіці гірничих порід, на якій ґрунтується гірнича справа.
— Зрозуміло, що майбутня монографія «Теорія та практика природокористування» спрямована на збереження природи. Для Дніпропетровщини це особливо важливо — згадаємо хоча б проблеми Криворіжжя. Що сьогодні можуть запропонувати німецькі вчені з досвіду вашої країни?
— Ви торкнулися дуже важливого питання. Ми живемо не тільки інноваціями, дослідженнями, апробаціями. Треба зберегти Землю для майбутніх поколінь і навчити їх теж її берегти. Ми випускаємо інженерів, які будують комбінати, кар’єри, заводи. Так чи інакше, ці люди відповідають за стан середовища проживання. Це стосується землекористування й забруднення повітря, ґрунту, води. До інженерів такого профілю висуваються великі вимоги. Вони повинні знайти не тільки найбільш економічні технічні, а й екологічно прийнятні рішення. Десять років тому в нас у країні оприлюднили інформацію, яка шокувала всіх. Уявіть собі: щодня Німеччина втрачає 120 гектарів, віддаючи землю під будівництво. Це колосальна цифра! Як таке може бути? Раніше були багатоповерхові житлові будинки, а зараз кожен намагається побудувати власний особняк. Ми створюємо траси, автобани — і все це на незайманій землі. Сім років тому політика держави кардинально змінилася. Раніше дотації виділялися будівельним фірмам, здатним реалізувати свій проект якнайшвидше. Зараз з’явилися відповідні закони, і перевага віддається інноваційним проектам, які не мають негативних наслідків. Дотуються тільки ті з них, які планують будівництво на старих будмайданчиках. І сьогоднішня статистика свідчить, що в нашій країні виділяється під будівництво лише до 10 гектарів нових земель. Тому насамперед це питання має зважуватися на державному рівні й закріплюватися законодавчо.
— Не завжди можна об’єднати зусилля вчених різних країн, бо в кожної свої особливості. Проте глобалізація, взаємопроникнення та взаємотворчість сьогодні, безперечно, оцінюються як високий рівень розвитку. Які пріоритети ви б виділили, з огляду на розвиток, скажімо, НГУ? Що ви вважаєте найціннішим, найважливішим, що можна запозичити для розвитку наукового співробітництва?
— В основі співробітництва насамперед — люди, фахівці, професіонали. Я б сказав, що головний ресурс — людський, причому в науковому середовищі колеги часто стають друзями. І, я думаю, це дуже важливо. У НГУ ми зустрічаємо людей, готових до спілкування, яких ми дуже цінуємо. Наше співробітництво ґрунтується на базі спеціальних знань. І я хочу звернутися до тих, хто відповідає за розвиток університетів в Україні: не всім вищим школам вашої країни для міжнародного співробітництва вистачає відкритості. На жаль, часто зустрічаємося в нашій роботі зі структурами, законами або прийомами роботи, які в західному світі давно вже пішли в небуття. Допустимо, у нас дуже престижно, коли вчені з іншого ВНЗ або іншої країни працюють у раді з прийому дисертаційних і докторських робіт. В Україні ж для цього є великі перешкоди, оскільки в законі таке не передбачено. Це дуже обмежує можливості нашого співробітництва з українськими вченими. Ми, звичайно, завжди шукаємо альтернативне рішення. Добре б знайти час, щоб порівняти плюси й мінуси різних освітніх систем і знайти до них загальний підхід.
Україна дуже відкрито прийняла Болонський процес, упровадила дворівневий освітній цикл «бакалавр-магістр», але деякі аспекти не узгоджені з освітніми системами інших країн і ВНЗ. Та якщо вчені співробітничають із нами й у них накопичений досвід, ми без проблем запрошуємо українських колег до наших рад. Вони мають право голосу, працюють і керівниками, і опонентами. Узагалі, усі передумови можна поліпшити, якщо закони або рамкові умови ухвалюються заради розвитку науки, а не навпаки.
— Чи можуть європейські вчені вплинути на те, щоб процес освіти було нарешті гармонізовано?
— У кожній країні створені власні школи, власні навчальні програми, випускаються інженери, які успішно працюють на гірничих підприємствах. Тому для початку треба обмінятися досвідом, щоб різні освітні програми привести до загального знаменника й до єдиної мети — випускати освіченого інженера. В навчальному процесі ВНЗ будь-якої країни є базові елементи, однакові для всіх. Є певна частина варіативного матеріалу, у чому ми знаходимо відмінності освітніх програм. Це залежить від уподобань, у першу чергу, професора, його наукової школи. Тому й навчальні програми в Німеччині затверджує не міністерство, а університет. Але не можна забувати, що здобуття диплома про вищу освіту — це тільки початок професійної та інноваційної діяльності. Фахівець на практиці розвивається далі. Для інженера дуже важливий компонент — весь час розширювати свої знання й адаптувати їх до певних умов.
