Щоб Борислав сміявся

Фахівці Академії гірничих наук України пропонують програму відродження видобувної галузі на заході країни, розроблену на основі нових технічних  рішень.

Технологія гірничих робіт на заході України безнадійно застаріла, і тому відновлення роботи видобувних підприємств у колишньому вигляді не є рентабельним. Без модернізації гірнича справа зазнає краху.

Завмерлий ресурс

Захід України, де різноманітність геологічної будови обумовлюють Карпати, багатий на корисні копалини. На краю Східно-Європейської платформи розташовані вугільні родовища. Сполучення платформи з Передкарпатським крайовим прогином відоме покладами ­самородної сірки, а в самому прогині розвідані нафта й газ. У передгірній частині залягають кам’яна і калійна солі, а також озокерит. У горах знайдені золото й поліметали.

Завдяки цій багатій сировинній базі в другій половині минулого століття гірнича промисловість в регіоні сягнула великих  масштабів. Були збудовані понад два десятки шахт у Львівсько-Волинському вугільному басейні, Роздільський і Яворівський сірчані комбінати, калійні рудники в Калуші й Стебнику, соляна шахта в Солотвині. На базі родовищ сірки й калійних руд працював Роздільський завод складних мінеральних добрив. Була створена сучасна нафтогазова галузь. Вугільні ж шахти забезпечували паливом  Бурштинську й Добротвірську електростанції.

У 90-х роках гірнича промисловість вступила в кризовий період. Першими зупинились підприємства сірчаної промисловості. У 1992 році ціни на сірку впали, її видобуток став збитковим. У «спадок» залишилось понад 100 кв. км земель, порушених гірничими роботами й зайнятих сховищами відходів.

Не в кращому стані й калійні підприємства. У Стебнику рудник №1 підтримується­­ в робочому стані, однак його обладнання з кожним роком­ старіє й потребує заміни. Руд­ник №2 з 2002 року затоплюється, що спричиняє розвиток соляного карсту. Реалізація проекту його консервації затримується внаслідок нестачі коштів — виникла загроза обвалу ціликів, які розчиняються агресивною водою. Вирішено приватизувати  підприємтво як єдиний майновий комплекс. Оцінювачі з Фонду держмайна запропонували стартову ціну  250 млн гривень. Та хто схоче повісити собі на шию ярмо екологічних негараздів, враховуючи, що місцева влада збирається запропонувати за прикладом Калуша оголосити Стебник зоною екологічного лиха?

У Калуші запаси шахт вичерпані, а самі підприємства затоплені. У 1979 році розпочалося будівництво шахти «Пійло», однак через відсутність фінансування з 1997 року роботи припинено. До 2005 року діяв тільки Домбровський калійний кар’єр, проте в січні  2008-го вийшла з ладу система його осушення. До кінця 2010-го в кар’єрі нагромадилося 20 млн куб.м розсолу. Осушити його не можна, оскільки скид розсолів в гідромережу є неприпустимим.

Двох шахт в Солотвині, де були розміщені алергологічні­ лікарні, вже не існує внаслідок розвитку соляного карсту. Припинення видобутку­­ кам’яної солі на заході України призвело до моно­полізації цієї галузі в країні та до зростання транспортних витрат, через що продажна­ ціна солі протягом двох ос­танніх років зросла в 5 разів.

Ненабагато кращі справи­ у вугільній промисловості. У Червоноградському вугільному районі діяли дванадцять шахт, які видавали до 10 млн тонн на рік. Нині три шахти закриті, а видобу­ток скоротився до 2—3 млн тонн. У Волинській області до 1996 року працювало дев’ять шахт, зараз залишилося чотири. Робота супроводжується підтопленням земель та забрудненням поверхневих і підземних вод. З урахуванням екологічних збитків і низької рентабельності перспектива  видобутку є сумнівною.

У 1990 році завершено­ де­тальну розвідку Мужіївсь­­кого золото-поліметаліч­ного родовища в Береговському районі Закарпатської області. Експлуатація його розпочалася в 1999-му – із цього часу видобуто і перероблено 306 тисяч­ тонн руди. З листопада 2006 ро­ку Мужіївський  золото-полі­металічний комбінат­ припи­нив свою роботу. На родо­вищі Сауляк у Рахівському ра­йоні видобули 4400 тонн руди з умістом золота від 5 до 12,8 г/т. Нині і там усе завмерло.

Запаси нафти і газу в ­Передкарпатті вичерпуються. Тут працюють свердловини, пробурені ще 40—50 років тому. У 1969 році видобуток «чорного золота»  досягав 2,86 млн т, зараз він скоротився до 0,58 млн т на рік. Бориславська озокеритова шахта затоплена. Видобуток газу зменшився з 12,5  млрд куб.м на рік  наприкінці шістдесятих до 1,2 млрд м3. Відпрацьовані родовища використовуються як буферні ємності – газосховища. І це чи не єдині високорентабельні гірничі підприємства на заході України…

Більшу частину гірничо­видобувних підприємств  про­ектували і будували в 50—60­-ті роки минулого століття. За цей час наука і техніка пішли далеко вперед, проте тут ­відбувалися лише кількісні зміни: екскаватор ­замість лопати, самоскид замість тачки. Технології застаріли, і це одна з причин того, що відновлення гірничовидобувних підприємств у незмінному вигляді є справою невдячною. Гірнича промисловість на Західній Україні стоїть перед вибором: модернізація або загибель.

Сім кроків для порятунку

Пропонуємо програму відродження гірничої промисловості на заході України,­­ ґрунтуючись на нових високо­­ефективних технологіях видобутку і переробки корисних копалин.

1. Урятувати Солотвин. У Закарпатті майже на поверхню виходить Солотвинський купол кам’яної солі. Варто розпочати її видобуток відкритим способом. Порода настільки міцна, що соляні стіни кар’єру можуть бути вертикальними. Доцільно випилювати великі блоки, як це роблять в мармурових кар’єрах. Вони зручні для транспортування і придатні для будівництва соляних палаців для лікування й розваг. Можна також використовувати машини типу «Віртген», які знімають шар солі з одно­часним подрібненням і завантаженням її на транспорт.

Кар’єр слід робити площею до 100 га. За  глибини  50 м виїмкові запаси становитимуть 100 млн т. Осушення кар’єру відбуватиметься таким чином: прісну воду перехоплюємо нагірними канавами на глиняному уступі, а розсіл із дна кар’єру спрямовуємо в затоплені шахти для відстоювання. Водночас із шахт відкачуємо чистий розсіл на установку виварної  солі та на бальнеологічні потреби. Соляні борти захистимо від дощу синтетичною плівкою. Розкривні породи, представлені галечником, підуть на закладку шахт, будівництво доріг, а глинами  ізолюватимемо виходи солі у відпрацьованому просторі.

2. Відродити Стебник. Для цього є всі умови, не вистачає тільки господаря. Рудник №1 у Стебнику, розташований поряд із відомим курортом Трускавець, слід перетворити  на туристичний і бальнеологічний об’єкт. Для цього його слід приватизувати, попередньо відокремивши від аварійного рудника №2. Водночас треба працювати над освоєнням безвідходного енергозбережного способу пере­робки каїнітової руди на безхлорні добрива. Долю рудника №2 треба вирішити радикальним чином: або надати  достатні кошти на його консервацію згідно із затвердженим проектом, або  здійснити кероване обвалення з утворенням на місці провалу озера для рекреації. У стебницькому хвосто­сховищі нагромаджено 8 млн тонн солей, придатних для використання як протиожеледного засобу, а також сировини для виробництва сульфату натрію та технічної кам’яної солі.

3. Оздоровити Калуш. Надзвичайна екологічна ситуація в Калуші ліквідована. Отруйний гексахлорбензол вивезений за кордон для утилізації. Побудований розсолопровід від хвостосховища до кар’єру, скид розсолу в кар’єр усуває небезпеку пере­­повнення ємності й прориву дамби. Укріплюється небезпечний північний борт кар’єру. Наші прогнозні розрахунки вказують на можливість перетворення Домбровського кар’єру на велике озеро, придатне для рекреації.

А тим часом в кар’єрі і в ­затоплених калійних шахтах накопичено близько 50 млн м3 каліє- і магнієвмісних розсолів з мінералізацією близько­ 400 кг/куб.м, у тому числі 30 кг/куб.м калію, 20 кг/куб.м магнію, 70 кг/куб.м сульфат-іону, решта –  хлорид натрію. Це рідка калійно-магнієва руда, яку легко відкачати на поверхню. Після обробки розсолу­ оксидом сірки отримуємо газ – хлорид водню, сульфат нат­­рію і безхлорний калійно-магнієвий сульфатний розчин.

Хлорид водню може перероблятися на хлор і водень або на соляну кислоту. Надлишок соляної кислоти можна застосовувати­­­ для підвищення проникності нафто­вмісних пластів, що збільшує­ продуктивність свердловин і нафтовіддачу. Для попередження деформацій земної поверхні відібраний розсіл заміщається інертним матеріалом –  відходами збагачення калійної руди, яких накопичено близько 30 млн тонн. Ці відходи також придатні для підсипки доріг узимку. 

4. Повернути сірку. Запаси самородної сірки в Передкарпатті становлять близько 200 млн тонн.  Пропонується її видобуток через свердловини підземною виплавкою у новий спосіб. Він відрізняється від Фраша-методу тим, що  руда нагрівається шляхом кондуктивної теплопередачі від горизонтальних свердловин в основі сірчанорудного пласта. Теплоносій циркулює в замкнутій системі, що виключає забруднення поверхневих і підземних вод. Розплав  сірки відкачують як нафту. Витрати теплової енергії зменшуються вдвічі. Для нагріву теплоносія використовують частину сірки, яку спалюють, отримуючи оксиди сірки й сульфатну кислоту. На територіях колишніх рудників підземної виплавки до цього часу не прибрані залишки сірки, яка після очистки також використовується для потреб сірчанокислотного виробництва.

5. Електрика замість вугілля. Щоб зробити рентабельним видобуток вугілля, не видаватимемо його на-гора і не возитимемо за сотні кілометрів до електростанцій. Замість цього будуємо електростанцію на кожній шахті. Котел розміщуємо під землею, а нагору буде виходити лише пара, яка крутить турбіну генератора. Попіл залишається під землею і після охолодження використовується для закладки відпрацьованого простору.

6. Розчиняємо золото. Золото і поліметали вилучаємо з руди на місці їх залягання шляхом вибіркового розчинення хімічними реагентами. Цей спосіб широко застосовується у світі  для видобутку золота, урану й міді. Залишається тільки розробити для конкретних геологічних умов такі схеми подачі і збору розчинів, які виключають їх некероване поширення в надрах. 

7. Відходи – у доходи. У наявності є близько ­100 млн т післяфлотаційного вапняку – відходів збагачення сірчаних руд, 40 млн т солей – хвостів збагачення калійної руди, 4 млн т фосфогіпсу, 10 тис. т забрудненої елементарної сірки.  Хвости збагачення сірчаних руд придатні для розкислення ґрунтів, для виробництва цементу. Соляні відходи можна застосовувати як засоби проти ожеледиці на дорогах, для виробництва сульфату натрію та інших хімічних продуктів, нерозчинні домішки соляних відходів — для закладки вироблених просторів шахт. Фосфогіпс – сировина для будівельних виробів і цементної промисловості.

Аргументи для інвестора

У наших пропозиціях немає нічого фантастичного. Переваги запропонованих шляхів модернізації гірничої промисловості очевидні. Однак здійснити їх на практиці не так просто. Кожен із нових  способів має бути перевірений спочатку в лабораторії, потім на пілотній установці. А для цього потрібен науковий центр із дослідним заводом, здатним доводити новації до промислового освоєння. І тільки після того, як на практиці будуть визначені оптимальні параметри технологічних процесів, гіпотетичний інвестор повірить науковцям і вкладе в нове виробництво кошти.

Відродження гірничовидобувної промисловості на заході України дозволить створити не менше 10 тис. високооплачуваних робочих місць,  підвищити загальний рівень якості життя, відкрити перспективу самореалізації для молоді. Без модернізації гірнича промисловість загине, а шахтарські міста й селища перетворяться на занедбані села, втекти звідки стане мрією кожного мешканця.