Останній оплот

На Чорне море чекає доля вуглеводневого Клондайка. Але поки що український шельф — «неоране поле» й місце гучних політичних і бізнес-баталій.

Морські родовища — єдиний резерв країни в прирості видобутку нафти й природного газу. На суші їх активні запаси вироблені на 80%, і на особливе поповнення годі й чекати — дочавлюємо те, що залишилося. Тому щодо забезпечення основною енергетичною сировиною власного видобутку, а відтак і енергетичного суверенітету, вся країна з величезними надіями дивиться на Чорноморський шельф та акваторію Азова.

Як послухати геологів, то чорноморське дно — мало не суцільно з «чорного» золота. Потенційні ресурси вуглеводнів українського сектора Азовського й Чорного морів, що видобуваються, оцінені в 2 млрд 324 млн тонн умовного палива, або 2,5 трлн у газовому еквіваленті. Серед них більш за все  газу — 73%, вільного газу — близько 8%, нафти — 11% і 8% — газового конденсату.

І це, певне, не межа, оскільки регіон перебуває на початковій стадії геологічного вивчення. Із загальної кількості оцінених ресурсів вивчено лише 4%. Решту треба ще розвідати й перетворити на запаси.

Бурити глибоко й швидко

Фахівці галузевого інституту «Науканафтогаз», що входить до складу НАК «Нафто­газ України», на підставі проведеного аналізу нафто­газоперспективних територій моря розробили на 10 років програму освоєння першо­чергових об’єктів: 9 — на Північно-західному шельфі,­ 5 — на Прикерченському, стільки ж — на глибоководді й ще 6 — на Азові.

— Передбачається, що в результаті виконання цих робіт буде відкрито 14 родовищ із сумарними запасами 71 млн тонн умовного палива, — розповідає завідувач центру розробки нафтових і газових родовищ «Науканафтогазу» Микола Гунда. — Із них 55 млрд кубів газу й 12 млн тонн нафти. Це — перспектива. Але за рахунок дорозвідки наявних родовищ можна приростити близько 15 млрд кубів газу, 300 тис. тонн конденсату й 7 млн тонн нафти.

Однак, як визнають у самому «Чорноморнафтогазі»,­ який має освоювати вуглеводневі морські багатства країни, обсяг геологорозвідувальних робіт, що проводяться сьогодні, вочевидь недостатній для втілення наукових і численних державних програм.

— Його необхідно збільшити мінімум у 2—3 рази, щоб успішно розвідувати нові об’єкти, нові площі, нарощувати ресурсну базу для подальшого видобутку, — повідомив учасників міжнародної конференції «Нафто­газовий комплекс: нові рішення для підвищення продуктивності, надійності та енергоефективності» начальник департаменту геологорозвідувальних робіт і розробки родовищ ДАТ «Чорноморнафтогаз» Петро Мельничук. — Зараз наша компанія проводить пошукове буріння із двох плавучих бурових установок, які мають технічну можливість бурити свердловини на глибині води до 70 метрів. Але техзасобів нам не вистачає, як, утім, і капіталовкладень. Працюємо над будівництвом двох нових плавучих бурових установок, які дозволять освоювати глибини води до 100 метрів. Із ними вже можна буде істотно збільшити обсяги пошукового й експлуатаційного буріння. Необхідно також терміново вирішувати методичні питання, пов’язані з одержанням ліцензій, удосконаленням законодавчої бази, щоб успішно експлуатувати морські родовища…

Проблеми ці, здавалося б, уже давно мають бути вирішені:  ще в 2003 році освоєння Азово-Чорноморського басейну визнано стратегічним напрямом діяльності нафтогазового комплексу держави. Ухвалена в 1996 році програма розвитку «Чорноморнафтогазу» передбачала, що з 2003-го обсяги видобутку природного газу на шельфі морів дозволять повністю задовольнити потреби в ньому всього Криму (у тому числі промисловість) і  поставляти його не тільки в південні регіони країни, а й навіть на експорт. У 2010 році компанія, освоївши відповідно до планів $3 млрд капіталовкладень, мала вийти з обсягів видобутку блакитного палива на показник  6,2 млрд  м3, а нафти — 3,3 млн тонн.

Плани залишилися на папері — видобуто лише трохи більше одного мільярда кубів­ газу й 8,5 тис. тонн нафти з єдиного нафтового промислу­ — Семенівського. У 2011-му збільшення видобутку теж не передбачається — затверджена недавно «Нафтогазом» виробнича програма його структурного «морського» підприємства застигла на торішніх цифрах.

Для стабілізації газовидобутку «Чорноморнафтогаз» зараз активно дооблаштовує, переважно за рахунок банківських кредитів, «старі» промисли в північно-західній частині українського сектора Чорного моря. Саме звідси 30 років тому розпочали освоювати шельф. Наприкінці січня на Архангельське родовище доставлений блок-кондуктор і планується пробурити сім експлуатаційних свердловин, що дозволить удвічі наростити видобуток — до 140 тис. кубів на рік. На Голіцинському газоконденсатному будівники спеціалізованого монтажного управління компанії уклали в проектному напрямку нитку підводного газопроводу довжиною 3,4 км, яка зв’язала блок-кондуктор із морською стаціонарною платформою №2. Тут вирішено пробурити ще три продуктивні свердловини й одну розконсервувати.

Надії — на дні

А от нафти з морських глибин ми ще не бачили — Семенівський промисел, що в Приазов’ї, розташований на суші. «Чорноморнафтогаз» обіцяє дати її до кінця наступного року із площі Суботина Прикерченського шельфу, де в 2006 році відкрите перше в історії освоєння українського сектора Чорного моря нафтове родовище із запасами до 100 млн тонн сировини й максимальним річним обсягом видобутку до 600 тис. тонн.

Місяць тому там закінчили прохідку третьої пошукової свердловини за допомогою самопіднімальної плавучої бурової установки «Сиваш», одержавши промисловий приплив нафти. За словами фахівців держкомпанії, залишилося пробурити ще одну — проектною глибиною 2700 м, підрахувати оперативні запаси й підготувати першу чергу родовища до дослідно-промислової експлуатації — проект на неї вже складено. Одночасно готується проектна документація на будівництво морської стаціонарної платформи, з якої й вестиметься видобуток. За планами, у зовсім недалекому 2015-му він становитиме 126 тис. тонн. Тобто за якихось чотири роки збільшиться майже в 15 разів…

Не менш грандіозні показники намічені в газовидобутку. Пов’язані вони із двома «новими» найбільшими й найперспективнішими родовищами шельфу — Одеським і Безіменним (північно-західна частина), запаси яких становлять понад 35 млрд м3 природного газу. На них сьогодні вся надія, оскільки, як говорить Петро Мельничук, проведені компанією заходи на діючих родовищах (ущільнення сітки експлуатаційних свердловин, збільшення експлуатаційного буріння) не дають бажаних результатів, необхідних для нарощування обсягів газу, що видобувається. Тільки із цих двох родовищ «Чорноморнафтогаз» планує збільшити щорічний газовидобуток до одного мільярда кубів.

Тому зараз основну роботу компанія зосереджує саме на створенні там видобувних, експлуатаційних потужностей і транспортної інфраструктури. Знову ж за кошти кредитної банківської лінії. У цілому на освоєння Одеського й Безіменного родовищ  потрібно близько 3 млрд грн, а Суботинського — 6 млрд.

На Одеському вже змонтована морська стаціонарна­­ платформа, розпочате експлуатаційне буріння, і як тільки буде побудовано газопровід — почнеться дослідно-промислова експлуатація перших свердловин. Такі роботи буде проведено й на ­Безіменному. У результаті через рік із промислу мають одержати природне паливо.

Щоб доставити його споживачам, будівники з’єднають 87-кілометровим підводним трубопроводом Одеське родовище з газотранспортною інфраструктурою Голіцинського промислу. Звідти вуглеводнева сировина піде двома вітками газопроводів на берег. Безшовна труба діаметром 426 мм в ізоляційному виготовленні обсягом майже 14 тисяч тонн уже закуплена, повідомляє прес-служба компанії. Майже за 400 млн грн придбана сучасна баржа-трубоукладач закордонного виробництва, що дозволить фахівцям будівельно-монтажного уп­равління позбутися застарілого способу комплектації на березі секцій підводних газо­проводів, трудомісткого й небезпечного процесу їхнього­ виведення на понтонах у море й укладання на дно за допомогою водолазів. Баржа автоматизує цей процес, значно підвищить продуктивність праці й безпеку робіт.

Шельфові прожекти

Хочеться думати, що закуп­лені труби не іржавітимуть без діла. Хоча досі над планами освоєння морського шельфу тяжіла лиха доля — їм ще жодного разу не судилося збутися. Це при тому, що мало який галузевий проект має стільки розписаних державних програм і гучних розмов на найвищих рівнях. Проте політика держави в галузі розробки чорноморських вуглеводневих ресурсів так і не визначена. У результаті немає ні законодавчого, ні фінансово-економічного, ні методологічного забезпечення реалізації цього дійсно найважливішого для країни енергетичного завдання.

Діяльність «Черноморнафтогазу» ґрунтується переважно на кредитних послугах банків. Внутрішніх резервів для проведення масштабних робіт у компанії нема, як і в самого «Нафтогазу». Зависли оголошені інвестиційні пропозиції з геолого­розвідувальних робіт і видобутку газу на площах структур Абіха й Палласа в Чорному морі. Не кажучи вже про проект розробки Прикерченського блоку з Venko International, який загруз у юридичних і політичних розбирайлівках.

Тим часом сусідні з виходу до Чорного моря країни, особливо Туреччина й Румунія, активно взялися за шельфи, залучаючи найбільші у світі компанії — ExxonMobil, BP, Chevron — до участі в проектах із розвідувального буріння вартістю в сотні мільйонів доларів і в проектах повного циклу — на мільярди доларів.

До нас же, відповідно до недавнього розпорядження Кабміну, заходить російський «Лукойл». Зараз визначаються умови договору про спільну діяльність цієї компанії й «Чорноморнафтогазу» (його частка в СП має становити не менше 50%) з освоєння Одеського, Безіменного й Суботинського родовищ. Внеском нашої держкомпанії в статутний фонд стане геолого-економічна оцінка запасів цих родовищ, а «Лукойл» інвестує фінансові ресурси, технології та обладнання.

Утім, це ще тільки розмови, які цілком може спіткати доля підписаного ще в березні 2007 року й забутого тристороннього прото­колу між «Чорноморнафто­газом», НАК «Нафтогаз України» й «Газ­промом» про наміри зі спільної розробки в рамках українсько-російського СП площі ­Палласа Прикерченського­ шель­фу. Але інформація про «Лукойл» відразу викликала серед експертів у енергетичній сфері цілком слушне запитання: чому в стратегічно важливій справі нарощування обсягів внутрішнього газовидобутку влада йде на співробітництво із країною, зовсім не зацікавленою у меншій залежності України від російського природного газу, віддаючи при цьому найперспективніші ділянки?

Політичні проблеми (а без них енергетика не обходиться) — не єдині для нас під час залучення іноземних компаній. Що саме й на яких умовах їм пропонувати?

— Назріла нагальна потреба провести ревізію перспективних нафтогазових­ ділянок як можливих об’єктів приватних інвестицій і взагалі об’єктивно оцінити інвестиційну привабливість ресурсної бази країни, у тому числі й очима інвестора, — говорить начальник геологічного відділу державного геофізичного підприємства «Укр­геофізика» Андрій Толкунов. — Це необхідно для досягнення балансу інтересів держави й бізнесу, який хоче вкласти гроші в нафтогазодобування. З іншого боку, давно потребують вирішення багато проблем із правових умов інвестування в проекти з видобутку вуглеводнів: ухвалення спеціальних законів про залучення інвестицій у нафтогазовий комплекс, порядок видачі спецдозволів на користування нафтогазоносними надрами, про спрощення процедури ліцензування та посилення вимог виконання умов таких ліцензій. На жаль, в Україні досі не розроблена методика, яка дозволяє обраховувати непрямі державні доходи й мультиплікаційний ефект від реалізації інвест­пропозицій із нафтогазо­добування.

Проте оголошення чергових «морських» планів із дивовижними цифрами триває. У представленому недавно Кабміном проекті Програми інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні розробка азово-чорноморських нафтогазових родовищ знову визнана стратегічно важливим напрямком. Якщо вірити написаному, уже до 2014 року обсяги видобутого з шельфу газу збільшаться в 10 разів…

Довідка «УТГ»

ДАТ «Чорноморнафтогаз» створено в 1979 р. для освоєння вуглеводневих ресурсів Чорного та Азовського морів. Здійснює пошуково-розвідувальне буріння, будівництво морських стаціонарних платформ і підводних трубопроводів, облаштування та розробку родовищ нафти й газу, транспортування видобутої продукції споживачам і її підземне зберігання, експлуатуючи розташовані на Кримському півострові Глібівське ПСГ і магістральні газопроводи.

Має на балансі 11 газових, 4 газоконденсатні і 2 нафтові родовища. Із них у розробці 3 газоконденсатних (Голіцинське, Штормове, Фонтанівське), 6 газових (Архангельське, Стрілецьке, Джанкойське, Задорненське, Східно-Казантипське, Північно-Булганацьке) і одне нафтове (Семенівське).

Має 12 морських газодобувних стаціонарних платформ, дві плавучі бурові установки «Сиваш» і «Таврида», здатні бурити експлуатаційні й розвідувальні свердловини глибиною до 6 тис. м за глибин моря до 70 м.

Пакет акцій підприємства в повному обсязі належить державі й переданий у статутний фонд НАК «Нафтогаз України».

Цифри і факти

Найбільший ресурсний потенціал має глибоководна­ частина Чорного моря. На неї припадає понад 1 млрд
тонн у.п. Далі йдуть Північно-західний шельф із 642 млн тонн і Прикерченський — 264 млн. На Азовське море — 415 млн тонн умовного палива.

У межах акваторії Азова відкрито 6 газових родовищ. Одне перебуває в розробці, 5 — у розвідці, із них 2 — у дослідно-промисловій розробці. Ступінь освоєння початкових ресурсів вуглеводнів — 3,4 %.

Північно-західний шельф Чорного моря. Відкрито 8 родовищ, із них 2 — у розробці, 4 — у розвідці, одне — у дослідно-промисловій експлуатації, одне — у консервації. Ступінь освоєння — 10%.

Прикерченський шельф — фактично відкритий новий район. Одне нафтове родовище розвідується. Ступінь освоєння — 1,1%.

Глибока вода — із фазового стану: 695 млрд м3 — газ вільний, 75 млрд м3 — газ розчинений, нафта — 98 млн тонн, газовий конденсат — 134 млн тонн. Ступінь освоєння — нульовий.