Володимир Ішков: «Якщо металургія — то високий переділ. Якщо машинобудування — то високотехнологічна техніка»

Основа економіки Донецької області — класичні виробництва, чиє технологічне лідерство припало на минуле століття. Регіональна влада ­розуміє, що без модерні­за­ції та застосування нових ­розробок підприємства не матимуть майбутнього, особ­ливо на світовому ринку. Та й стосовно екології вже давно­­ час кардинально змінити ­ситуацію.

Що може запропонувати влада, щоб стимулювати промисловців вкладати гроші в купівлю ноу-хау для своїх підприємств і за рахунок чого Донецький регіон може зробити технологічний ривок, розповідає началь­ник головного управління промисловості та розвит­ку інфраструктури Донецької облдержадміністрації ­Володимир Ішков.

— Володимире Миколайовичу, візитівка Донбасу — вугільна промисловість. Які проблеми в ній треба вирішувати найперше?

— Донбас — унікальний регіон, і те, що тут зосереджено 40% видобутку вугілля та 40% виробництва металу, — наша гордість. Але в цих базових галузях необхідне реформування.

У 2010 році видобуто 32 млн тонн вугілля, тобто на 112% більше, ніж  торік. Уведено 56 очисних вибоїв — на 15 більше. І головне — вже розроблено карту з пріоритетних підприємств вугільної промисловості для подальшої приватизації. Відповідно до цього попереднього документа всі шахти поділено на групи. Перша — привабливі для інвесторів активи. Уже сьогодні викликають інтерес шахта ім. Засядька й шахтоуправління «Донбас». Інвестори готові вкладати гроші в розвиток цих підприємств. Друга група —  шахти, які можуть зацікавити інвесторів. Найбільші труднощі виникають із третьою групою, шахти якої підлягають закриттю. На сьогодні в нас зупинено близько восьми шахт. А понад 50 — у стадії закриття.

Щоб приватизувати вугільні підприємства, треба визначитися, що робити із соціальною сферою, яка перебуває на їхньому балансі. Зараз готується план передачі соцсфери на баланс органів місцевого самоврядування до 2012 року. Питань багато. Якщо, наприклад, передавати котельні, то разом із ними й теплотраси, а це вугільники робити не поспішають. І найголовніше — місцеві ради за сьогоднішніх бюджетів просто не в змозі ухвалити та модернізувати все їхнє господарство. Тому потрібні спільні зусилля. Усе вирішуватиметься окремо з кожної конкретної шахті. Мета — розвантажити підприємства, бо утримання соцсфери — це збільшення вартості продукції.

Розвиток галузі безпосередньо залежить від залучення інвестора. І в цьому напрямку уже є зрушення. Так, за першою рамковою угодою між Мінвуглепромом і Державним банком розвитку КНР передбачається поетапне фінансування інвестпроектів із модернізації українських вугільних підприємств у розмірі 1,03 млрд грн. До програми залучені шахти «Шахтарська-Глибока», «Новопавлівська» та ім. Мельникова.

У разі успішної реалізації цього пілотного проекту китайська сторона виявила готовність виділяти до мільярда доларів щорічно на фінансування інвестпроектів у вугільній галузі.

В області 2010 року затверджена програма створення нових робочих місць, що розроблена на виконання постанови Кабміну про забезпечення зайнятості населення вуглевидобувних регіонів. У її рамках цього року буде реалізований проект шахтної дегазації в шахтоуправлінні «Покровське» вартістю 189 млн грн. Частка держави в ньому становитиме 15 млн грн, решта — приватний капітал. У підсумку ми одержимо 57 робочих місць, але головне — буде гарантовано безпечну працю гірників і видобуток альтернативного палива.

Наприкінці року також було підписано меморандум про співробітництво між Донецькою облдержадміністрацією та групою компанії ТНК-ВР у розвідці та видобутку газу щільних шарів пісковиків. Проект має стартувати наступного року. На першому етапі обсяг інвестицій у проведення геологорозвідувальних робіт становитиме близько 240 млн грн. А у разі одержання позитивного результату планується в подальше буріння й розробку родовища вкласти до 12 млрд грн.

— Ключові галузі області, крім вугільної, — тепло­енергетика, металургія та машинобудування. Як вирішується проблема відновлення потужностей на цих підприємствах?

— Теплоенергетика — вагома частина економіки регіону. Обладнання багатьох ТЕС на сьогодні застаріло, приміром, на Вуглегірській станції. Цього року планується завершити реконструкцію Старобешівської ТЕС, де ще в 2000-му було розпочато проект у рамках співробітництва з ЄБРР. Але, напевно, не слід на цьому зупинятися, бо на підході — вітроенергетика.

Сьогодні ДПЕК опрацьовує питання будівництва вітро­енергетичного полігона в Запорізькій і Донецькій областях. У нас це Первомайський і Володарський райони, там будуть установлені потужні агрегати на двокілометровій відстані від узбережжя. Вартість проекту становить більше мільярда євро.

Головні проблеми металургії — технічна й технологічна відсталість у порівнянні зі світовим рівнем, неефективне використання енергоресурсів та залежність від кон’юнктури ринку металопродукції внаслідок експортної орієнтації. Обсяг внутрішнього ринку ледь перевищує п’яту частину виробленої продукції. У той же час оптимальне співвідношення експорту та споживання в Україні — 50 на 50. І тут є над чим працювати. З огляду на те, що більше половини всього металофонду країни вимагає термінової заміни, ємність внутрішнього ринку здатна забезпечити максимальне завантаження наявних потужностей, як мінімум, років на десять.

Наші метвиробництва потребують модернізації. Наприклад, сьогодні на Єнакіївському метзаводі зупинено на ремонт третю домну, на черзі — проектування агло­фабрики.

Важлива роль у переоснащенні металургії має приділятися машинобудуванню. Йому, звичайно, також необхідна модернізація, як це зробили Новокраматорський машинобудівний завод та «Енергомашспецсталь». За останні 5 років у розвиток виробництва НКМЗ було інвестовано понад $250 млн. У результаті номенклатура підприємства оновилася на 80%, стала більш наукомісткою й конкурентоспроможною.­ З 2005 року триває реконструкція та модернізація виробничих потужностей і технологічних процесів на ­«Енергомашспецсталі». Загаль­ний розмір інвестицій становить 2 млрд грн, з яких уже освоєно 1,3 млрд грн.

Аналогічний процес відбувається на Горлівському машзаводі, а на Ясиноватському машинобудівному заводі іноземний інвестор вивчає можливість вкладення коштів.

— Які галузі в регіоні викликають найбільший інтерес іноземних інвесторів?

— Насамперед — будівельна індустрія. В області зосереджені унікальні родовища корисних копалин, у тому числі для виробництва будматеріалів. Багата сировинна база й наявність внутрішнього ринку споживання продукції залучають провідні світові фірми в наш регіон. Так, успішно працюють у нас спільні підприємства ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна», ТОВ «Кнауф Гіпс Донбас», ЗАТ «Лафарж Гіпс», «Зевс Кераміка» за участю німецьких, французьких та італійських компаній.

Однією з наших умов для інвесторів було налагодити виробництво, а не вивозити сировину, як раніше. Серед удалих прикладів слід назвати «Зевс Кераміку». Ще під час дії закону про території пріоритетного розвитку італійський інвестор завіз в область обладнання. Одна лінія коштує близько 29 млн євро, зараз їх уже дві. І сьогодні під маркою «Італія» ми експортуємо всю керамогранітну плитку в Північну та Південну Америку, Іспанію й у ту ж Італію. Замовлення на 2011 рік уже перевищують можливості виробництва. Інвестори вивчають ситуацію, і, ймовірно, через рік вони будуть готові поставити ще дві лінії.

— Що треба зробити, щоб іноземному інвесторові було легше працювати в Україні?

— Держава має гарантувати йому правила гри на весь період, на який він до нас прийшов працювати. Є проект на 5 років — от на 5 років гарантія. Якщо ж змінюються закони, це не повинно ущемляти інтереси інвестора.

Моє глибоке переконання як економіста — треба забути про сировинний статус України й виходити на виробництво кінцевої продукції. Якщо це металургія — то високий переділ. Якщо це машино­будування — то високотехнологічна техніка. При цьому важливо, щоб держава гарантувала пільги, якщо інвестор пропонує потрібну для регіону, країни програму й для цього необхідно ввозити обладнання. Як це було, коли діяв закон про вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку. За час його дії — із 1999 по 2004 рік — в області оновили 4,5% основних фондів, які дали 15% виробництва й більше 20% надходжень у бюджет. Та це ж лише 4%! А якби ми оновили відсотків 15, уявляєте, що було б? І не треба стільки машинобудівних заводів (їх у регіоні більше ста), краще залишити з десяток, а інші перепрофілювати.

— Які найвагоміші чинники для відновлення виробничих потужностей?

— Розробки наших галузевих ВНЗ. От у нас у Донецьку є НТЦ «Реактивелектрон» НАН України,­ учені якого розробили п’єзопорошки, технологію виробництва яких уже закупили Швейцарія та Німеччина. Щоб організувати випуск цих п’єзопорошків у нас, треба вкласти лише близько 300 тис. євро. Крім того, щоб відкрити цех із виробництва, треба забезпечити збут, і тут важливо, щоб наші машинобудівники почали застосовувати цей порошок, наприклад для виготовлення різальних інструментів. Такий інструмент  зношуватиметься в десятки разів менше. А в нас поки держава не виділить гроші, від підприємств не дочекаєшся зацікавленості.

— Чому так відбувається? Як допомогти тим, хто продукує ноу-хау, а попиту нема?

— Тому що коли той же машинобудівник робить свердла, йому вигідніше виготовити десять, які прослужать рік, ніж одне, яке не ламатиметься десять років. Для забезпечення попиту на високотехнологічну продукцію є різні шляхи. Якщо з’являється нова перспективна розробка, нехай Академія наук її представить у відповідних відомствах. І має бути розпорядження держави застосовувати тільки такі технології. Це стане сигналом для машинобудівників, у цьому випадку буде зв’язок науки й виробництва.

Правда, залишається ще невизначеність у тому, як передати цю розробку виробничникам, як оплатити працю її створювачів.

— І як це можна вирішити?

— Двома способами: або за допомогою системи патентів, за які автори гарантовано одержуватимуть відрахування, або шляхом виділення коштів державою підприємству та інституту. Але за умови, що ці гроші підуть на подальші розробки.

Машинобудування — найбільш технологічна галузь, яка першою підхоплює всі ноу-хау, і перспектива саме за нею. Важливо тільки вирішити всі питання, пов’язані із захистом інтелектуальної власності. Ми торік запрошували в Донецьку область фахівців з Євросоюзу, щоб вони допомогли правильно налагодити зв’язок між державними прикладними ВНЗ, ВНЗ Академії наук і приватними виробниками, які хочуть придбати винахід. Як передати підприємству винахід і як установити права й відрахування — ці питання в нас у країні досі не вирішено. Ми рухаємося в ЄС, отже вже сьогодні треба жити за його законами. І пропонувати свої ноу-хау, і вміти захищати їх.

Деякі технології наших учених, ніде правди діти, просто вивозяться за кордон. Наприклад, у Донецькому політехнічному університеті розроблена платформа для буріння шельфу, і першими з неї підписали контракт китайці. От вони й поспішають до нас, ідуть у вугільну сферу. Дай Боже, якщо це шлях до розвитку.

— Сьогодні влада регіону багато говорить про відродження наукової програми-2020, яка замислювалася ще в 2000 році. Більшість її проектів так і не було реалізовано.

— Я брав участь у формуванні цієї програми, а її основоположниками були Віктор Янукович, у той час губернатор Донецької області, і академік Борис Патон. У ній 440 проектів. Із них половина — ноу-хау. Частина вже реалізується, повільно, на жаль, але робота йде. Інші поки не знайшли застосування й припадають пилом на полицях.

У нас була чудова розробка­ нашого вченого Віктора ­Варюхіна, який очолює Донецький фізико-технічний інститут НАН України, — ­тепловізор для ранньої діагностики раку молочної залози. Колишній міський голова Москви Юрій Лужков відразу дав указівку придбати цю медичну техніку. Ми вивели її на промислове виробництво.

Ще одна новітня розробка наших ВНЗ виготовляється сьогодні на заводі «Хімреактив». Це новий п’єзоматеріал — основа всієї медичної техніки. Із його допомогою якість сприйняття на екрані поліпшується в кілька разів. Цей п’єзоматеріал може застосовуватися в будь-якій діагностичній апаратурі. І не тільки в медицині.

На цей унікальний матеріал уже звернули увагу корейські та китайські компанії, що виробляють екрани. Але хотілося б, щоб його в першу чергу застосували наші промисловці. А для цього необхідно створювати в нас своє виробництво.

Базис для розробки та впровадження нових технологій є. Вони розробляються в інститутах, які раніше працювали на оборонні потреби. І зараз їх слід відроджувати.

Тут потрібна політична воля, і я сподіваюся, що Президент України дасть відповідні завдання Державному агентству з питань науки, інновацій та інформації. Євросоюз сьогодні виявляє глибокий інтерес до українських наукових установ, до нас приїздять фахівці й уважно вивчають наші проекти. Ну й дай Боже! Головне — щоб вони в підсумку реалізовувалися. А завдання держави — захистити права наших дослідників, щоб вони мали додаткові кошти після втілення цих проектів і вкладали їх у майбутнє нашої науки.

— У якій формі ви бачите реалізацію такої державної підтримки?

— Має бути комплекс заходів: закон про пріоритетний розвиток (його дію можна відновити), закон про технопарки (сьогодні він є, але його треба поглибити й розширити), закон про пільговий розвиток інноваційних проектів.

— То все-таки перспективи донецької економіки за базовими галузями чи за новими?

— Пріоритет — за базовими галузями, але вони мають бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку, а для цього слід застосовувати нові технології та матеріали.

Володимир Ішков

Народився 28 березня 1950 року в м. Єнакієвому. Трудову діяльність починав електрослюсарем на Єнакіївському металургійному заводі.

У 1981 році закінчив Донецький політехнічний інститут із дипломом інженера-механіка, у 1995-му — Донецький державний університет за фахом «економіст». Кандидат економічних наук.

Працював завідувачем відділу, заступником голови Єнакіївського міськвиконкому. Очолював головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Із 2003 по 2005 рік — заступник голови Донецької облдержадміністрації.

Із 2005-го — голова правління Донецької обласної організації роботодавців України, голова ради з питань вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку в Донецькій області.

Зараз обіймає посаду начальника головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької облдерж­адміністрації.