Анатолій Аксьонов: «Нам залишається тільки відбійний молоток»
Забійник шахти «Новодзержинська» (м. Дзержинськ Донецької області) Сергій Шемук побив рекорд Олексія Стаханова, добувши за зміну 170 тонн вугілля. Засновник стахановського руху свого часу видав на-гора 102 тонни.
За 75 років у праці забійників мало що змінилося: знаряддя те ж — відбійний молоток і лопата. Так само рекордсменові не впоратися самотужки: дзержинському гірникові допомагали напарники Андрій Кочетков і Андрій Прудников. Як і в 30-ті роки, на багатьох шахтах бракує підземних робітників. От тільки уваги з боку держави до проблем галузі менше, нарікають шахтарі.
Про особливості роботи вугільних підприємств найстарішого Центрального району Донбасу розповідає директор шахти «Новодзержинська» Анатолій Аксьонов.
— Анатолію Васильовичу, шахти Центрального Донбасу відомі своїми складними гірничо-геологічними умовами та високою собівартістю вугілля. Багато економістів твердять, що вигідніше закрити такі підприємства. А ви як гадаєте?
— Такі шахти, як наша, мають право на життя. Так, середньодобове навантаження в нас невисоке — 435 тонн. Я зустрічався з корифеями, які керують великими шахтами. Вони говорять: ну як можна працювати з таким видобутком? Але ми рубаємо коксівне вугілля з дуже низькою зольністю — 12,5 відсотка. І за невеликих обсягів роботи це дає можливість сьогодні виживати. Навіть у кризовому минулому році ми видали 63 тисячі тонн. Нинішнього цього обсягу досягли вже 4 серпня. Тобто збільшення вдвічі. Собівартість тонни палива — 890 гривень.
Торік основною проблемою підприємства була відсутність нового горизонту. Запаси на глибині 530 метрів закінчилися, кошти в освоєння нових тривалий час не вкладалися. Підсумок – працювати не було де. За допомогою міністерства та інвестора — науково-виробничого об’єднання «Механік» — зробили вугільний ланцюжок і розв’язали головну проблему — видачу вугілля з нового горизонту. Підготовлено три нові лави, де сьогодні ведеться нормальний видобуток якісного вугілля.
Якщо говорити про місце, де 
установив рекорд, то це 65-та лава, прямий хід. Її довжина — 108 метрів, кут падіння — 27 градусів. Потужність пласта — близько 1 метра. Чистенький, гарний пласт. Виймання ведеться відбійним молотком. Вугілля вантажиться на двобортні емалеві риштаки й по них опускається на навантажувальний пункт. Як і за стахановських часів: один рубає, інший «на лопаті», третій закріплює покрівлю.
— Чому раптом вирішили побити рекорд Стаханова? Адже сьогодні і галузь, і країна живуть за іншими економічними законами: виробляй стільки, скільки можеш продати…
— Такими рекордами ми намагаємося зробити престижнішою шахтарську працю. Проводимо дні підвищеного видобутку, бригади змагаються одна з одною, забійники прагнуть до індивідуальних досягнень. Переконаний: за трудовий подвиг людина заслуговує не тільки на матеріальну, а й на моральну винагороду. Моральні стимули дуже важливі. Є в нас один робітник, жартома називають його Медалькою. Він говорить: «Мені грошей не треба, мені медальку дайте». Такі люди в будь-якому місці виконають будь-яку роботу. Їх треба цінувати: давати грамоти, нагороди, премії. Бо на таких прикладах виховується колектив.
— А скільки може одержати забійник за рекорд?
— Зарплату, залежно від виробки, плюс премію. От Сергій Никаноров, забійник 65-ї дільниці, виконав норму на 1350 відсотків, видобувши 114 тонн вугілля. За це одержав 3262 гривні — отака зарплата за один день. Але не подумайте, що працівник зможе щодня стільки рубати. Адже це дуже важко. Я сам колишній забійник, пам’ятаю, на 1000 відсотків норму не виконував. Максимум — на 800, на конкурсі. Тому добре уявляю, як живеться хлопцям. Середня зарплата забійників по шахті — 6800 гривень. Є такі, що заробляють 4 тисячі, а є — і 12—13. Звичайно, не всі виконують норму — молоді не відразу це по силах: необхідні професійні навички. У середньому на нашій шахті норму виконують на 130 відсотків. Зараз, під час стахановської вахти, — відсотків на 200.
Шахта «Новодзержинська» — орендне підприємство. Це дає нам можливість дещо по-іншому підходити до оплати шахтарської праці. Ми не дуже звертаємо увагу на нормативні документи для державних підприємств. Зростає видобуток — збільшується й зарплата. У нас працюють 940 чоловік — за рік ми набрали півтори сотні нових робітників. За основними професіями — забійник, прохідник, гірник очисного вибою — приймаємо і зараз. У квітні-травні до нас прийшло багато молоді: сьогодні вони гірники, протягом року проходять стажування, а потім вже працюють за профілем. Якщо подивитися динаміку видобутку, то в січні ми починали з 5 тисяч тонн на місяць, у липні видобули 11,7, у серпні, сподіваюся, буде не менше 13 тисяч. Поставлено завдання вийти на 15 тисяч тонн на місяць.
— Як справи з технікою безпеки у дні підвищеного видобутку?
— Ми контролюємо ситуацію. Якщо десь сигнал — усе вимикається й зупиняється. Очисні роботи ведемо на горизонті 585 м. Для Центрального району Донбасу це нормальна глибина. На підприємстві є комплексна програма з охорони праці. Шахта на 100 відсотків забезпечена засобами індивідуального захисту. У нас є світильники, саморятівники, спецодяг, вогнегасники. У цьому питанні все більш-менш гаразд. Залізне правило: 2 відсотки коштів від реалізації вугілля виділяються на охорону праці. За можливості перераховували б і більше.
— Протягом багатьох років у галузі ставиться завдання скоротити кількість «молоткових» лав. Адже це важка ручна праця. Як можна її механізувати й що для цього робиться?
— Так, ще в 1989 році було рішення Держгірпромнагляду про виведення з експлуатації молоткових лав. Відтоді почалася боротьба за механізацію. На жаль, вона ні до чого не привела. У порівнянні зі стахановськими часами на таких шахтах, як наша, у принципі, нічого не змінилося. «Новодзержинська» перебуває на замковій частині головної донецької антикліналі. Поле своєрідне, залягання пластів — від 10 до 35 градусів, до того ж розірване геологічними порушеннями.
Застосувати потужну техніку, яка працює на лавах пологого падіння й дає тисячу, три тисячі тонн на добу, ми тут не можемо. Залишається відбійний молоток. І найважливіше — людські руки, сумління, свідомість. Ті люди, які сьогодні добувають це вугілля.
Для застосування комплексу мінімальна довжина виїмкового поля має бути 800 метрів. Тоді він економічно виправдовує себе. А наше поле — це шматки по 150—200 метрів максимум, і на кожному шматку — по п’ять-шість дрібноамплітудних порушень. І через кожні 150—200 метрів треба робити перенарізку лави. Тобто комплекс сюди не поставиш. Але якщо шахта працює рентабельно, нехай і на відбійних молотках, уважаю, це доцільно. Тим більше що шахти — це переважно градотворчі підприємства, і життя населеного пункту залежить від них.
— Проте за часів Радянського Союзу для таких шахт, як ваша, теж створювали гірничу техніку. А зараз випускають?
— В Україні є інститути, які займаються розвитком гірничої техніки. На жаль, я нічого не можу вибрати для нашої шахти. Раніше для Центрального Донбасу створювалося спеціальне обладнання — комбайни, механізовані кріплення, щитові агрегати. І тут працювали широкозахоплювальні комбайни, врубові машини. Сьогодні цієї техніки, на жаль, немає. Із тих, хто пам’ятає ще комбайн «Кіровець», на шахті залишився тільки я і, може, ще людини три. Немає спеціальної техніки ні вітчизняного, ні зарубіжного виробництва. Закордонні машинобудівні підприємства налаштовані на шахти, які дають по 5—7 тисяч тонн на добу. Залишається тільки відбійний молоток. Так, науці відомі нові технології, наприклад спалювання вугілля під землею без присутності людей. Але нас цього не вчили.
— Наскільки змінився відбійний молоток із часів Стаханова?
— Легше став. Пам’ятаю, коли я рубав вугілля в 70-ті роки, молоток важив 10 кілограмів. Зараз — шість. Китайські молотки брали лише раз, вони, як я говорю, виявилися «пластмасовими». А взагалі користуємося російськими.
Анатолій Аксьонов
Народився 13 березня 1951 року.
Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут ім. Артема за фахом «технологія та комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин», кандидат технічних наук.
Трудову діяльність почав у 1973 році забійником на відбійних молотках на шахті «Торецька» ВО «Артемвугілля».
Із 1980 по 1983 рік працював гірничим майстром, начальником дільниці з видобутку вугілля.
У 1984 році призначений головним інженером шахти «Торецька», а в 1997-му — директором шахти ім. Дзержинського.
У 2004 році виконував обов’язки генерального директора ДП «Дзержинськвугілля».
2005-2009 роки — директор шахти ім. Дзержинського.
Із січня 2009 року керує шахтою «Новодзержинська».
Повний кавалер знаків «Шахтарська слава» і «Шахтарська звитяга», заслужений шахтар України.
Довідка «УТГ»
Шахта «Новодзержинская» построена в 1979 году. С июня 2010-го входит в состав НПО «Механик» (Донецк).
Промышленные запасы составляют 21,9 млн т. Производственная мощность шахты — 230 тыс. т. Добывается угольная продукция марки «Ж» — ценнейший компонент коксовой угольной шихты.
В геологическом отношении поле шахты одно из самых сложных, так как расположено в замковой части главной антиклинали Донбасса. Залегание пород неспокойное, имеются крупные технологические нарушения. Углы падения колеблются от 10 до 40 градусов. Поэтому на шахте в условиях крутого падения пластов делается ставка именно на индивидуальный труд забойщика.
