Прощавай, зброє?

Чи принесе очікувані поліпшення концентрація оборонних підприємств під крилом недавно створеного «Укроборонпрому»?

Об’єднання українських виробників та експортерів озброєнь у рамках єдиного державного концерну «Укроборонпром» викликало різні оцінки експертів. Відповідно до президентського указу нова структура номінально діє з 10 січня 2011 року.

Спочатку до «Укроборонпрому» увійшли державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового й спеціального призначення «Укрспецекспорт», ДП «Укроборонсервіс», ДП «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес», державна держрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш», державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт», державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство «Промоборонекспорт» і ДП «Зовнішньоторговельна фірма «ТАСКО-експорт».

Потім склад об’єднання поповнився. До нього за рішенням Кабміну приєднали шість підприємств бронетанкової галузі на чолі з харківським ДП «Завод ім.Малишева» і казенним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім.Морозова». За інформацією головного конструктора цього КБ Юрія Бусяка,­ «список активів, що входять до «Укроборонпрому», розширюватиметься». Передба­чається, що учасники концерну залишаться юридичними особами, але з єдиним центром для координації спільної роботи.

Свою думку по цьому питанню висловив Валентин Бадрак, Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— Створена структура орієнтована виключно на кооперацію з Росією. У найближчому майбутньому слід очікувати поглинання деяких українських підприємств російською «оборонкою», хоча не в кожному випадку це матиме негативні наслідки для України. Таке підприємство, як виробник ракет «повітря-повітря» ДАХК «Артем», без Росії не виживе.

— Із «Укроборонпромом» поглинання українських виробників російським ОПК може бути поставлене на потік. Наприклад, це стосується злиття з російським авіабудуванням українського ДП «Антонов», чого весь минулий рік домагалася Москва.

— Ми проти того, щоб інтеграція нашого «Антонова»­ була не на ринкових умовах, оскільки для почат­­ку необхідно довести підприємство до них, а потім, після незалежної експертизи, уже виставляти його на продаж. Якщо росіяни впевнені, що конструкторське бюро «Антонов» коштує лише півмільярда доларів, то українська сторона називає суму близько 3,5 мільярда­ доларів. Уже цей факт — яскравий приклад того, що відсутність ринкових підходів робить створений «Укроборонпром» «заточеним» лише під кооперацію з Росією. У той час як в України є  добрі шанси на світовому ринку озброєнь. Ми не маємо права ці перспективи втрачати.

— У яких цифрах обчислюється реальний потенціал українських озброєнь?

— Деякі міжнародні експертні організації говорять, що торік було відзначено безпрецедентне зростання світового ринку озброєння, вони називають цифру — більше 70 мільярдів доларів. Ми оцінюємо потенціал України приблизно в 1,5—1,8 мільярда доларів. Він відповідає можливостям нашої країни залишатися в проміжку між 10-м і 15-м місцем світового рейтингу й поглинати до 1% ринку світового озброєння.

— Наскільки створення «Укроборонпрому» сприятиме досягненню цих цілей?

— Рішення про створення­ «Укроборонпрому» у цілому позитивне, воно сприятиме централізації, концентрації зусиль та ресурсів, але при цьому є декілька нюансів. Поки за межами всього процесу залишаються Збройні Сили. Ухил іде у напрямку експорту та підтримки експортно орієнтованих підприємств, у той час як держоборонзамовлення на 2011 рік ледь перевищує 100 мільйонів доларів. Незрозуміло, якою буде робота із брендовими підприємствами, такими як завод ім. Антонова, ім. Малишева, ХКБД. Об’єд­нання відомих підприємств у єдину структуру різко зменшить їхні можливості на світовому ринку. Наприклад, якщо КрАЗ увійде до «Укр­оборонпрому», то його продукція різко подорожчає й стане неконкурентоспромож­­ною, і так із багатьох виробництв. Незрозуміло, якою буде робота із приватними активами, бо не кожен менеджер захоче втратити контроль над своїм підприємством. Незрозуміло, який орган уповноважений вирішувати питання політики. Якщо ним залишається міжвідомча комісія, то тоді має бути уточнений її склад.

— Фахівці відзначають, що «Укроборонпром» не в змозі самостійно фінансувати великі проекти з озброєння армії. На їхню думку, концерн зможе вкладати інвестиції в не дуже ресурсозатратні проекти…

— Дійсно, якщо йдеться про складні дорогі системи, наприклад про створення націо­нального зенітно-ракетного комплексу, то «Укроборон­прому» ресурсів не вистачить. Потрібна державна програма й відповідний підхід. Також державний концерн не зможе фінансувати довгострокові проекти, такі як «Корвет» і «Ан-70».

Володимир Грек, президент асоціації «Українські оборонні технології», так прокоментував проблему:

— Створення державного­ концерну «Укроборонпром»­ може серйозно допомогти вирішити більш ніж ­актуальну проблему модернізації озброєння та військової техніки Збройних Сил України, а також різко підвищити ефективність діяльності ОПК країни в цілому. У нинішніх умовах це дуже позитивне рішення. Можна було нічого не створювати й залишити підприємства розрізненими, якби виконувався загальноприйнятий у світі принцип взаємодії між виробниками озброєнь. У цьому випадку роль держави зводиться до розподілу державного оборонного замовлення й надання ліцензій на торгівлю зброєю. Однак в Україні сьогодні роль держави чітко не визначена, підприємства не акціоновані, більшість із них через особливості своєї­ структури не здатні взаємодіяти із західними компаніями. У нашому випадку створення «Укроборонпрому» — добрий вихід із глухого кута.

— Отже, ніякий «Укр­оборонпром» не витягне­ нашу «оборонку» з нинішньої складної ситуації, поки українські Збройні Сили не забезпечать підприємства українського ОПК нормальним держзамовленням на розробку та виробництво озброєнь?

— Безперечно, без державного оборонного замовлення що не створюй, воно не працюватиме. Структура, що зараз формується, трохи важка в управлінні. Було ­Міністерство промислової по­л­ітики й було підприємство, зараз — концерн, потім­ — субконцерни й тільки після них — підприємства. Тобто виробництву витримати над собою всю цю надбудову досить важко. По суті, підприємству однаково, кому підпорядковуватися, головне — щоб було державне замовлення. Покладатися тільки на іноземні контракти неправильно, бо вони — явище випадкове: можуть бути, а можуть і не бути. Таким чином, саме стабільне й рівне державне оборонне замовлення може стабілізувати ситуацію, а основою державної політики має стати створення умов для розвит­ку підприємств. Указ Президента, у якому говорилося про те, що в 2011 році держзамовлення має бути на рівні, що відповідає потребам Збройних Сил і виробничих можливостей, виконаний не в повному обсязі.

Як справи з фінансуванням армії?

Про дані фінансування армії в 2011 році розповідає Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express:

— У цілому на армію виділено 11 мільярдів гривень. Це гроші, яких вистачить лише на утримання солдатів у казармах. Соціальні витрати, комунальні платежі, харчування становлять близько 8 мільярдів гривень. З огляду на це говорити про модернізацію та переоснащення просто нема сенсу. За останні 20 років змінилося вже два покоління озброєння. За 10 ро­ків ми матимемо армію з не­відомо якою зброєю.

Проблема номер один — бідна армія

У перспективі військовий­ бюджет не дає приводу для оптимізму, і останні події­ — переконливе тому підтвердження. 12 січня Верховна Рада відмовилася забезпечити мінімальне фінансування Збройних Сил України на рівні не менше 2% від ВВП. Відповідний проект Закону «Про внесення змін у Закон України «Про Збройні Сили України» підтримали лише 103 із 418 народних депутатів, зареєстрованих у сесійному залі.

Це означає, що в найближчому майбутньому армія і флот зможуть виділяти на розробку й закупівлю нових видів озброєнь ті ж мізерні гроші, що й у попередні роки. Експерти відзначають, що на цей рік із загального фонду бюджету Міноборони (тобто з гарантованих надходжень) на розвиток озброєння та військової техніки армії виділено лише 350 млн грн. У той же час діючі контракти Міноборони з підприємствами ОПК передбачають фінансові зобов’язання військового відомства на суму близько 2 млрд. Таким чином, бюджет не передбачає навіть того, щоб міністерство розплатилося хоча б за нинішніми своїми контрактами, не кажучи вже про перспективні замовлення…

Тому успіх концерну «Укр­оборонпром», на думку експертів, у витягуванні українського ОПК на передові позиції найближчим часом є сумнівним. Щоб ця структура була ефективною, необхідно вирішувати проблеми в комплексі. І при цьому бідна армія, яка не має коштів на закупівлю сучасних озброєнь, — проблема номер один.