Мі: стара пісня про модернізацію

Прагнучи оновити застарілі озброєння, українські військові стали перед проблемою недофінансування та дипломатичної неузгодженості.

Міноборони України озвучило плани модернізації транспортно-бойових вертольотів Мі-8 і ударних Мі-24. Сьогодні в Збройних Силах країни експлуатується понад 70 таких машин, які дісталися Україні після розвалу СРСР. І питання подовження їхнього ресурсу та підвищення характеристик до рівня, що відповідає сучасним вимогам, дуже нагальне.

Проблема старіння авіаційної техніки в українській армії посідає ключове місце (поряд із зенітно-ракетними та ракетними озброєннями, а також кораблями). Не менш актуальна й технічна придатність використання авіаційних озброєнь: її строки для авіаційних ракет і керованих авіабомб досягли межі. Усе це відбувається на тлі хронічного недофінансування закупівель і модернізації озброєнь і війсь­кової техніки (ОВТ). На ці пот­реби й НДДКР торік планували виділити 5,7% від жалюгідного військового бюджету (який становив близько 11 млрд грн за мінімально достатнього рівня в 19,8 млрд), а реально було виділено лише 2,1%.

За останні роки витрати на ремонт та модернізацію ОВТ в армії й на флоті не перевищували 5% військового бюджету, який за останнє десятиліття не дотягував до мінімально обґрунтованого показника. У той час як в арміях провідних країн світу виділяють на цю сферу від 20% до 50% річних військових бюджетів, у Росії на цей рік заплановано 40%, а, наприклад, у Туреччині — 49%. При цьому кількість морально або фізично застарілих ОВТ в українській армії перевищила 90%.

Рятуючи ситуацію (до речі, 2011-й названо у військовому відомстві роком технічної готовності), Мін­оборони в першу чергу фінансує найкритичніші напрямки, у зв’язку з чим і ухвалено рішення про екстрену модернізацію армійської авіації, зокрема, вертольотів Мі-8 і Мі-24, на українських оборонних підприємствах. Вагому роль у цьому відіграло те, що Київ виділяє Мі-24 для участі в ініціативі НАТО за назвою «Процес планування та оцінки сил». Крім того, триває пророблення пакета нормативно-правових документів для участі вертолітного підрозділу з України в операції Євросоюзу EUFOR ALTHEA у Боснії та Герцеговині.

Як заявив заступник міністра оборони України Володимир Омельянчук, вертольоти Мі-8 і Мі-24 буде обладнано новими двигунами українського виробництва, цифровим прицільним комплексом і системою захисту від керованих ракет. За його словами, «уже реалізовано можливість застосування вертольотів у нічних умовах, виготовлено лазерний пристрій для забезпечення управління КР вітчизняного виробництва, проведено літні випробування вертольота з бойовими пусками некерованих ракет».

Надалі планується уста­новлення оглядово-приціль­­ної станції з інтегрованим лазерним каналом керування та комплекту обладнання для цілодобового бойового застосування вертольотів із використанням керованої за лазерним променем ракети «Бар’єр-В» українського виробництва.

Головні учасники проекту — держпідприємство «Державне київське конструкторське бюро «Промінь» і державна акціонерна холдингова компанія «Артем» (Київ). Основний напрямок діяльності ДКБ «Промінь» — «організація та участь у проведенні робіт із підтримки боєздатності керованої зброї Збройних Сил України». А ДАХК «Артем» займається ремонтом та обслуговуванням авіаційних ракетних озброєнь.

Головне — «движки»!

На першому місці в схемі модернізації — заміна на Мі-8 і Мі-24 двигунів ще радянського виробництва новими українськими. Торік почали такі роботи. На базі держпідприємства Міністерства оборони України — конотопського авіаремонтного заводу «Авіакон» провели випробування Мі-8МТВ, оснащеного новими двигунами ТВ3-117 ВМА-СБМ1В виробництва запорізького ТОВ «Мотор Січ». Тоді було встановлено новий світовий рекорд із набору висоти для вертольотів, до речі, як і під час випробування модернізованого ударного вертольота Мі-24 із тим же двигуном. Мі-8 піднявся на висоту 8100 м за 13 хвилин, а Мі-24 — на висоту 5000 м за 9 хвилин, що вдвічі перевищує нормативну швидкість підйому для цих типів машин.

ТВ3-117 ВМА-СБМ1В — турбовальний газотурбінний двигун із вільною турбіною, особливістю якого є можливість налаштування системи автоматизованого керування на злітну потужність від 2500 до 2800 к.с. Для нього встановлені подовжені ресурси: до першого капітального ремонту й міжремонтний — 4000 годин/циклів, призначений ресурс — 12000 годин/циклів. При цьому, як відзначають розробники, у всіх газотурбінних агрегатів, використовуваних зараз авіацією, обмеження температури становить +38 градусів, а в українського цей показник сягає 52.

Зауважимо також, що розроблена схема модернізації вертольотів марки Мі з використанням українських авіадвигунів досить цікавить росіян. Власне, у російських ЗМІ, коли згадується цей двигун, обов’язково уточнюється: «розроблений­ для ВПС Росії», хоча із цього приводу є заперечення, але про це далі. Факт же в тому, що українські дви­гуно­будівники дійсно роб­лять ставку на замовлення від російських військових: по-перше, у них машин, які гостро потребують модернізації, незрівнянно більше, ніж у ВР України, а по-друге, і фінансові ресурси набагато більші.

Тож наприкінці минулого року між Україною та РФ було досягнуто домовленості про встановлення українських агрегатів на російські вертольоти. Із лютого до середини квітня 2011 року цей двигун проходив стендові випробування на 218-му авіаремонтному заводі мін­оборони Росії, а 20 липня «Мотор Січ» сертифікувала там же завод на право складання, проведення випробувань і відвантаження готових двигунів ТВ3-117 ВМА-СБМ1В.

Звичайно, добре, що з’явилася можливість ставити на вертольоти марки Мі українські двигуни не тільки в російських, а й у наших військових. Але найцікавіше в цій історії те, що лише пару років тому саме через цю схему модернізації зі встановленням на вироб­лені в Росії вертольоти Мі українських двигунів зчинився серйозний міжнародний скандал.

«Чужі» вертольоти

Улітку 2008 року вперше було показано український варіант Мі-24П, оснащений двигуном ТВ3-117 ВМА-СБМ1В виробництва ВАТ «Мотор Січ». Восени того ж року Міністерство оборони України підписало меморандум про участь у проекті французької компанії Sagem Defense Securite, яка мала постачати його своєю авіонікою. Також залучалися українські КБ «Промінь», казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» — лідер оптичної та оптико-електронної промисловості України, а також ТОВ «Науково-виробнича фірма «Адрон», яка спеціалізується на розробленні засобів захисту від переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК). За планами українських військових, на базі «Авіакону» мали пройти модернізацію 50 машин. Однак у лютому 2009-го МЗС РФ направив ноту, у якій повідомив про не­припустимість модернізації Мі-24 в Україні, оскільки розробник цієї техніки — московське КБ ім. Міля — відмовився підписувати договір на супровід цих робіт.

Експерти називали різні причини невдоволення росіян. Крім загального погіршення відносин між Києвом і Москвою, КБ ім. Міля могло образитися на українських авіаремонтників через відсутність домовленості про відрахування росіянам роялті. Також поясненням могло бути занепокоєння долею російського варіанта модернізації Мі-24, проведеної вертолітним заводом ім. Міля разом із ВАТ «Роствертол» (Ростов-на-Дону) і ЗАТ «ОКБ «Російська авіоніка». Як би то не було, суперечка вийшла на дипломатичний рівень.

У свою чергу замовник — Міністерство оборони України — заявив, що вертольоти буде модернізовано й без російського дозволу. Тоді директор департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки МО України Володимир Грек сказав: «У принципі, ми не маємо права модернізувати цей вертоліт без згоди розробника, однак це правило не поширюється на майно Міноборони. Крім того, за часів Союзу Україна зробила свій внесок у будівництво цієї машини, створивши для неї двигун, і тому має свою частку прав на Мі-24».

Суперечка втратила сенс, коли стало зрозуміло, що в Збройних Сил України просто нема грошей на такі роботи. Наразі ж Росію цікавить варіант установлення на вертольоти Мі українських авіадвигунів в інтересах збройних сил Росії, тому, зрозуміло, питання про порушення авторських прав не постає. У той же час невідомо, як у КБ ім. Міля ставляться до планів Києва встановити ті ж агрегати на українські військові вертольоти.

Але головне питання в тому, знайде Україна кошти на модернізацію Мі-8 і Мі-24 у своїй армії чи повториться стара історія. Тут треба згадати, що відновлення цих вертольотів обіцяв ще Анатолій Гриценко, бувши міністром оборони. Він озвучував наміри міністерства в 2008 році витратити на дослідні роботи близько 22 млн грн. Грошей тоді на реалізацію цих планів Міністерство оборони від держави так і не одержало. Сьогоднішні плани військових ми почули. Вони, зрозуміло, цілком відповідають інтересам української «оборонки» і надзвичайно актуальні для Збройних Сил. Та чи будуть підкріп­лені обіцянки відповідними бюджетними коштами?