Кевлар для українського військового

Вітчизняні підприємства можуть робити каски із сучасних матеріалів, але наші солдати й досі в шоломах зразка мало не Другої світової.

Ірпінське науково-виробниче підприємство «Темп-3000» і  Науково-дослідний інститут переробки волокон Мінпромполітики  (УкрНДІПВ) ще в 1998 році почали випускати тканину з ниток кевлар і тварон за ліцензією їхнього виробника — американської компанії DuPont. Із цієї тканини ірпінчани, у тому числі, виробляють засоби бронезахисту. Але сам кевлар (більш правильна назва — параарамід) імпортують. Виробляти його в Україні DuPont не планує: на думку представників фірми, наш ринок зростає недостатньо швидкими темпами, оскільки немає замовлень від основних споживачів — збройних сил, адже кевлар — оптимальний матеріал для касок і бронежилетів. Солдати армій країн Заходу екіпіровані саме такими засобами броне­захисту. Наші ж досі носять важкі сталеві шоломи зразка 1968 року…

За величезного попиту на сучасні бронежилети й каски кевлар важко продається на всьому пострадянському просторі. Річ у тім, що мало підприємств використовують такі матеріали. В Україні майже всі потреби в цій продукції  задовольняє завод із виготовлення пара­арамідних ниток у Ірпені. Споживання кевлару на українському ринку забезпечується насамперед за рахунок випуску спеціальних кабелів, де ці нитки використовують як посилювальні елементи. І вже потім — за рахунок виробництва бронежилетів і касок.

Цікаво, що в Росії в останні роки також активно працюють над створенням таких засобів захисту (наші сусіди можуть вироб­ляти аналог параараміду), однак той же український «Темп» активно співробітничає переважно з американськими та німецькими постачальниками сировини. Як говорили фахівці підприємства ще пару років тому, за винятком деяких сортів металу продукція російського ВПК, яка могла б зацікавити ірпінську фірму, недостатньо конкурентоспроможна на світовому ринку. За їх же словами, м’які захисні пакети на основі волокон кевлару або тварону, сировина для яких закуповується в США й використовується у вироб­ництві жилетів на «Темпі», під час тестових випробувань показали себе надійнішими в порівнянні з російськими аналогами. Особливо це стосується захисту від куль із м’яким сердечником. 

У той же час російські засоби бронезахисту (наприклад, розробки відомого НДІ сталі), на думку експертів, перевершують із декількох показників українські зразки. У цій суперечці важко стати на чийсь бік без повномасштабних випробувань разом із реальним досвідом експлуатації.

Тільки для миротворців

Причина, чому українські військові не дуже цікавляться вітчизняними розробками в цій сфері (на відміну від інших силовиків — МВС і СБУ), зрозуміла: у Міноборони, як завжди, немає грошей. Набагато простіше видавати допотопні каски, яких на складах із радянських часів хоч греблю гати. Тому українського бійця неможливо порівняти із солдатами провідних країн НАТО, до екіпірування яких входить більше півсотні (в американців — близько 80) предметів: бронежилет, шолом, форма зі спеціальної тканини з черевиками та рукавичками, прилад нічного бачення, індивідуальні засоби зв’язку, лазерний цілевказ, захисні наколінники, окуляри тощо. Загалом на оснащення одного військового США витрачають близько $18 тис. Україн­ський солдат коштує державі трохи більше 4 тис. грн.

Утім, досвід використання тих же шоломів із кевлару в ЗС України все-таки є. Спочатку вони були закуплені для миро­творців, які служать на Балканах. Пізніше, під час відправлення в Ірак 5-ї окремої механізованої бригади виробники пропонували військовому відомству каски PASGT українського випуску за стандартом НАТО.

Однак Міноборони відхилило цю пропозицію: боялися, що в Іраку місцеві жителі почнуть плутати українців із ненависними їм американцями. До речі, давно помічено, що форма американських і європейських касок типу Mod 826 дуже нагадує загальновідомі з фото- і кінохроніки Другої світової німецькі Stahlhelm. Як би то не було, розробників попросили форму шолома змінити. Так і з’явилася українська каска-1М, яка за двох розмірів існує в трьох типах, залежно від класу захисту. Узагалі, каски 1—2-го класу — цілком достатній рівень, якщо згадати, що головне їх призначення — уберегти голову від осколків і куль, які зрикошетували.

Важка ти, «шапко Мономаха»…

На практиці в тому ж Іраку українська каска-1М не викликала особливої ейфорії у військових. Скажу з особистого нехай і невеликого досвіду своїх відряджень у Ірак: цей неодмінний атрибут там носили зовсім не всі офіцери. Вони віддавали перевагу американським каскам: союзники мали їх у надлишку і охоче ділилися з партнерами.

Міноборони України замовило для миротворців варіант каски-1М із максимальним захистом. Вага порівняно невелика, однак слід урахувати, що поза базовим табором військово­службовець повинен бути неодмінно в шоломі. У спеку в 50 і більше градусів навіть ходити в такому головному уборі нестерпно, не кажучи вже про виконання завдань.

Просто раритет

Але суть, зрештою, не в цьому. Кевларові шоломи (як і бронежилети), на превеликий жаль, для українських військових були й залишаються «миро­творчою екзотикою» й у найближчому майбутньому масового надходження їх у війська (будь-яких типів) не передбачається. Факт залишається фактом: український солдат несе службу в раритетній сталевій касці сере­дини минулого століття. А кевлар для нього — щось на зразок буржуазних надмірностей.

Довідка «УТГ»

Кевлар — тканина, яка, незважаючи на свою надміцність, дуже пластична й піддається обробці. Винайдена в 1969 році дослідником наукового центру DuPont Стефаном Кволлеком. З того часу полімерні засоби захисту пройшли короткий за часом, але дуже результативний шлях розвитку. Наразі компанія DuPont уже запускає у виробництво четверте покоління кевлару. Модифікований матеріал такий гнучкий, що захисні пакети з ним можна надягати навіть під сорочку.