Інститут енергетичних досліджень: «Лукойл» приставлений наглядачем за «Чорноморнафтогаз»
Наприкінці грудня 2010 року Кабінет міністрів України дозволив державному акціонерному товариству «Чорноморнафтогаз» і ВАТ «Лукойл» (Росія) спільно займатися розвідкою й видобутком нафти та природного газу на шельфі Чорного моря.
Коментує експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук.
Як завжди Росія зробила все швидко, тихо й без метушні. Ще не встигло висохнути чорнило під меморандумом про створення спільного підприємства «Нафтогаз України» і «Газпрому» про освоєння «площі Паласу» на шельфі Чорного моря, як раптово стало відомо про готовність російської компанії створити ще одне СП для освоєння українських нафтогазових запасів Чорного моря.
Наступною «жертвою» Росії стало дочірнє підприємство «Нафтогазу» – «Чорноморнафтогаз». Місце «Газпрому» зайняла компанія «Лукойл». На додачу до однієї «площі Паласу» Україна віддає без бою вже три родовища — газові Одеське й Безіменне, а також нафтову «площу Суботіна».
Як і «площа Паласу» всі три родовища вже фактично досліджені компанією «Чорноморнафтогаз» і тепер потрібні тільки фінансові уливання для початку робіт. Для освоєння й початку видобутку газу на Одеському й Безіменному родовищах потрібно три-чотири роки й близько 3-4 млрд. грн. (400-500 млн. доларів), а для освоєння й початку видобутку нафти на «площі Суботіна» потрібно також три-чотири роки й удвічі більше грошей – близько 6-7 млрд. грн. (750-900 млн. доларів). Разом виходить приблизно 10 млрд. грн.
10 млрд. грн. — ці цифри нагадують про інше рішення Кабміну й Міненерго, що стосується збільшення статутного капіталу «Чорноморнафтогазу». Саме на 10 млрд. грн. планувалося випустити акцій компанії. І під них «Чорноморнафтогаз» міг одержати від держави живими грошима 10 млрд. грн. Цього б з лишком вистачило для реалізації трьох проектів. Та й технічні можливості в компанії є. Чи хтось уважає, що всі підготовчі роботи було проведено просто для «галочки»?
Та схоже, що «Чорноморнафтогазу» не судилося самостійно домагатися успіху на ниві освоєння шельфу Чорного моря. «Лукойл» приставлений нафтогазовим наглядачем за «Чорноморнафтогазом». І ніхто не сумнівається, що тепер всі рішення ухвалюватимуться за порадою «старшого брата». А отримані шляхом додаткової емісії гроші «Чорноморнафтогазу» підуть частково на реалізацію проектів, частково «Нафтогазу» на оплату російського газу, частково на «відкоти» і «розпил».
Оптимістам необхідно розуміти, що очікувати якихось істотних інвестицій від «Лукойлу» не треба. У російської компанії на цей час немає реальних можливостей проводити технічні роботи на шельфі Чорного моря. До того ж «Лукойл» за останні два роки економічної кризи істотно урізав статтю інвестицій. Та й неодноразово керівництво компанії заявляло про важливість реалізації міжнародних проектів в Узбекистані, Венесуелі, Кот-д’Івуарі, Іраку. І тут кожен мільйон доларів буде важливий. Коли там дійде черга до «Чорноморнафтогазу» — невідомо.
Ще одним питанням є вартість газу, що буде отриманий із шельфових родовищ. Магічні цифри гігантських інвестицій у їхнє освоєння не повинні закривати очей на те, що газ реалізовуватиметься на внутрішньому ринку населенню країни. Отже, собівартість його видобутку відіграє не останню роль в економіці і «Чорноморнафтогазу», і майбутнього СП. Цим рішенням Кабмін і Міненерго також фактично визнали, що в системі «Нафтогазу України» немає власних коштів для самостійного освоєння запасів вуглеводнів. А всі заяви про необхідність збільшення їхнього видобутку — блеф.
Не дивує позиція Кабміну, Міненерго й «Нафтогазу», які самі йдуть на заклання Росії й ведуть за собою всю країну. «Під килимом» ухвалюються рішення про запуск величезних спільних проектів. До речі, це вже друга спроба нинішнього міністра Ю. Бойка з укорінення в український шельф так званого «інвестора». У 2007 р. Бойко вже намагався замінити вітчизняного партнера «Чорноморнафогазу» в освоєнні нафтогазоносного шельфу держкомпанію «Укргазвидобуток» на напівофшорну «УкрГазЕнерго».
Якби рішення про вибір партнером «Лукойлу» ґрунтувалося на прозорій і відкритій процедурі, то це не викликало б сумнівів. А так постає запитання: чому з «Чорноморнафтогазом» працюватиме не Shell, BP, Total або Statoil, а «Лукойл»? На це запитання мали були дати відповідь Азаров, Бойко або Бакулін, але вони, швидше за все, проспівають нам стару пісню про головне — про важливість співробітництва з Росією. Країною, яка найменш зацікавлена в зниженні залежності України від російського природного газу.
