Мрії здійснюються не тільки під Новий рік

Загадані в новорічну ніч бажання мають сакральну силу. Ніхто не сперечатиметься. Щоб ця сила не зникла, уважається, що бажання має залишатися в секреті. Хоча таємниці тут мало: жінки мріють схуднути, чоловіки — вирости.

Ми розповімо дивну історію здійснення однієї мрії. До всього, вона повчальна: мрія, навіть, здавалося б, найфантастичніша, неодмінно справдиться, якщо до цього докласти зусиль…

Стрибун у висоту Рустам Ахметов — одна з найяскравіших легенд українського спорту.

Він майстер спорту міжнародного класу, семиразовий чемпіон України, призер чемпіонатів Європи, учасник Олімпійських ігор. Нині — професор, доктор наук, працює в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка. Один із його рекордів досі ніхто не побив: Ахметову вдалося в процесі спортивних тренувань збільшити свій зріст на 23 сантиметри.

— Рустаме Фагімовичу, чого це раптом ви вирішили стрімко підрости?

— Коли мені було 12 років, я прийшов у секцію видатного тренера бердичівця Віктора Лонського. Мріяв стати стрибуном у висоту. Спочатку все було дуже добре: через рік я вже брав 1 м 75 см — рівень другого дорослого розряду. Але так тривало недовго — за два наступні роки я не зміг додати до своїх результатів ані сантиметра. Звернувся до свого тренера й почув просте пояснення: «У тебе недостатній для стрибуна зріст. Щоб вище стрибати, тобі треба підрости». Дійсно, зріст у мене був 1 м 64 см, і я вже не ріс два роки. Отоді Лонський сказав мені: «Знаєш що, пиши розписку, що зобов’язуєшся вирости за рік на вісім сантиметрів. І ти виростеш. Як же ти можеш не вирости, якщо дав слово?!». Авторитет Лонського був для мене незаперечним, і я повірив, що мені це вдасться.

— Як же вам удалося зробити те, що здається неможливим?

— Будь-якою проблемою хтось займався до тебе, і в усьому світі зібрано величезний досвід. Часто його забуто або приховано. Я почав збирати всю можливу інформацію про проблему росту. Читав книги й статті, розмовляв із обізнаними людьми — масажистами й навіть знахарями, збирав народні поради. На батьківщині батьків, під Казанню, почув дивні народні повір’я про те, як можна вирости. Ось один із таких незвичайних способів: треба лягти на спину й сильно витягнутися, а хтось із тих, кого ти любиш і кому довіряєш, має гладити тебе кінчиками пальців там, де сонячне сплетіння, за годинниковою стрілкою й при цьому промовляти «усь, усь, усь …». Татарською це означає «рости, рости, рости».

Вправ для росту — безліч, і екзотичних, і звичайних. Зони в мозку, відповідальні за зріст, добре подразнюють стрибки, і я стрибав по двісті разів на день. По дорозі в школу намагався дістати все листя на деревах. Якщо не встигав зробити свою норму вдень — виходив стрибати вночі. Висів на шведській стінці, грав у баскетбол, плавав у басейні. Їв різноманітні фрукти й овочі, пив риб’ячий жир, морквяний сік, уживав усе, у чому багато вітаміну А. Але головне, вірив у те, що мені все вдасться, подумки уявляв, що росту. І через рік я виріс на вісім сантиметрів. Лонський сказав: «Молодець! Тепер пиши нову розписку — ще на вісім сантиметрів!» І через рік я виріс рівно на стільки, на скільки вимагав тренер. Тепер настав час писати третю розписку. Цього разу Лонський вимагав вирости на п’ять сантиметрів: із ними я виходив на ідеальний за уявленнями того часу зріст для стрибуна — 1 м 85 см. Через рік я на стільки й виріс. Тоді Лонський запропонував: «Хочеш, я сам тепер напишу тобі розписку, що ти стрибатимеш високо?» Рости мені вже не треба було, але на два сантиметри я все-таки ще підріс.

— Разом…

— Разом я виріс на двадцять три сантиметри.

— І що — таке під силу кожному, треба тільки захотіти?

— Пізніше я не один рік вів експериментальну школу росту, і досить успішно. Кожна людина може вирости, для цього треба насамперед розправити хребет. Американський цирковий артист Вілард довго демонстрував такий номер: виходив на манеж і на очах у публіки виростав на двадцять сантиметрів! Досягав він цього за допомогою віртуозного максимального розправлення хребта. У будь-якому віці, за будь-якого зросту треба ходити з піднятою головою й розправленими плечима — це і для здоров’я корисно, і зріст збільшує. Є тут і психологічний момент: струнка людина завжди здається значно вищою, виглядає набагато краще й узагалі щасливіше.

— У вас дуже цікаві думки про схильність різних народів до різних видів спорту…

— Нічого дивного, що у шведів — першокласні лижники, ковзанярі. У Латинській Америці весь час з’являються віртуозні футболісти. Сухорляві африканські негри, великі майстри перегонів на довгі дистанції, зовсім не схожі на своїх атлетичних американських побратимів. Афроамериканці й африканці взагалі зовсім різні. Це тому, що афроамериканські негри — нащадки негрів-рабів, яких у жахливих умовах везли в Америку. Вижили найдужчі, саме вони і є тепер гордістю американської легкої атлетики.

Здавна символ України, Білорусі, Росії — ведмідь, тварина, яка символізує фізичну силу. І подивіться: у слов’ян завжди було багато сильних людей. Безліч фантастичних штангістів, борців, метальників, чудових боксерів. У цих видах спорту в нас море перемог, медалей, неймовірних рекордів. І як блідо ми виглядаємо у футболі, незважаючи на величезні грошові вкладення й популярність цього виду спорту. Як мало в нас майстрів екстра-класу. Футбол — це швидкість, а швидких людей, таких як Валерій Борзов, у нас мало. От воротарі в нас завжди були чудові, часто кращі у світі, а воротар — це, насамперед, добрий атлет.

— Що ж нам тепер — тільки й залишається стояти на воротах? Однаково ми всі сподіваємося виграти чемпіонат світу з футболу.

— Можна колись і чемпіонат світу виграти, але я говорю про загальну закономірність. У нас ніколи не буде стільки футбольних талантів, як у тих же бразильців. І в наших клубах, як бачите, усе більше негрів. Іноді мені здається, це закінчиться тим, що в українських командах гратимуть самі лише негри з воротарем-українцем.

Переконаний, що нам треба робити основну ставку на види спорту, пов’язані з нашими національними особливостями. Саме силові види приносили й приноситимуть нам медалі.

Довідка «УТГ»

Ім’я Віктора Лонського відоме всім шанувальникам легкої атлетики. Заслужений тренер СРСР і України, він на заздрість усім столицям за власною методикою виховував у провінційному тихому Бердичеві майстрів спорту, олімпійських і світових чемпіонів зі стрибків у висоту. Школа Лонського стала першою вузькоспеціалізованою школою спортивної майстерності в Радянському Союзі.

Говорять, Віталій Олексійович особливим чином знаходив майбутніх спортсменів екстра-класу. Прогулюючись центральним міським бульваром, він спостерігав, як хлопчаки стрибають через паркан літнього кінотеатру.