Професія — фантаст

Кращі традиції улюбленого мільйонами читачів жанру відроджуються в книгах українських авторів.

Якщо ви думаєте, що писати наукову фантастику — найпростіша річ, мовляв, усе можна взяти та й вигадати, то ви  помиляєтеся. Науковий фантаст — вічний учень. Під час роботи над романом він риється в спеціальній технічній літературі, в енциклопедіях і довідниках, а також уважно стежить за новинами науки.

Про свою незвичайну «зоряну» професію й про те, чому людина, яка пише про космос, не мріє туди полетіти, розповідає молодий сімферопольський письменник Максим Хорсун.

— Максиме, чому саме наукова фантастика?

— Коли в мене з’явився шанс «наслідити» у напрямку, до якого небайдужий із дитинства, я не вагаючись узявся до роботи. До того ж зараз не багато авторів ризикують працювати в жанрі наукової фантастики, описувати потенційно можливі технології та наслідки їхнього застосування або ж намагатися пояснити численні астрономічні аномалії. Зараз у моді вампіри, ельфи, чаклуни, у найгіршому разі — космічні десантники й лихі авантюристи. Ці книги зовсім не погані, і в мене на полицях таких знайдеться чимало… Проте на ринку утворилася ніша, у яку я міг би вписатися.

— Що ж — вписався. Як воно — бути письменником?

— У кожній професії є плюси й підводне каміння. Так, письменникові не треба прокидатися рано-вранці й поспішати на роботу, немає рутини, зрештою, немає начальства — повірте, це має величезне значення. А гонорар за одну книгу дорівнює річній зарплаті лікаря, учителя або працівника державного телеканалу. Інша річ — він якось швидко зникає. Але це одвічна проблема художників, письменників, композиторів — коли густо, а коли й пусто. Інтриг, заздрості, пліток у письменницькому й навколописьменницькому середовищі більш ніж досить, тут нічого не вдієш. Зате тут ти можеш зустріти й плідно поспілкуватися зі справжніми інтелектуалами, із чистими й відкритими людьми, які навчать, ненав’язливо підкажуть.

— Першість відкриттів і винаходів належить письменникам-фантастам чи все-таки вченим?

— Це велика помилка, що фантасти можуть щось прогнозувати. Скоріше — вгадати, тикнувши пальцем у небо. Так, узагальнюючи й аналізуючи, сидячи на кухні, ми всі, а не тільки фантасти, робимо висновки про те, що на нас чекає. У руках учених — майбутнє людства. Але вони сухі й негнучкі. У 60-ті роки, наприклад, могли позбавити вченого ступеня того, хто вголос заговорив про існування «чорних дір». Одні табу зникають, інші з’являються. Сьогодні, до речі, не обговорюють інші теорії зародження Всесвіту, крім Великого вибуху. А вона, якщо добре поміркувати, тріщить по швах. Фантасти ж у своїх думках вільні. Реально все, що не суперечить логіці створеного світу й відповідає художньому завданню.

— А ти що-небудь винайшов у своїх книгах?

— Дія роману «Народження Юпітера» відбувається на околицях далеких планет Сонячної системи, і мені потрібно було, щоб переміщення персонажів від одного небесного тіла до іншого тривали не роки, адже відстані — астрономічні. Довелося придумати транспортну мережу. Існування гравітаційних хвиль сьогодні доведене. Якщо є хвиля, то можна зробити її когерентною — пов’язаною з об’єктами. На цьому принципі ґрунтується робота лазера. У моїй книзі для гравітаційних хвиль створюють аналог лазерів, і уздовж їхніх невидимих променів переміщаються кораблі, які використовують неймовірну енергію «концентрованої» гравітації для розгону й гальмування в міжпланетному просторі.

— Для письменника-фантаста цілком природне бажання полетіти в космос. Не думав про це?

— Читав книги з історії космонавтики. Узяти хоча б невагомість: це не літання, це катування! Вестибулярний апарат у шоці, мозок уважає, що тіло падає, людину весь час нудить, вона відчуває симптоми грипу — голова болить, ніс закладений, смаку й нюху нема… Дзуськи, нехай літають космонавти, яких роками готують і загартовують. Я ж почекаю, коли винайдуть штучну гравітацію й заразом — телепортацію, щоб не потерпати від перевантажень під час зльоту й посадки.

Формула успіху

Від уже набридлих космічних бойовиків романи Максима Хорсуна відрізняє увага до технічних деталей — характеристик кораблів, скафандрів, зброї. Таку фанатичну любов до техніки, хоч і фантастичної, рідко зустрінеш у сучасній літературі цього напрямку. Чого домігся Максим і як прийшов до свого успіху — у цій поки короткій творчій біографії.

Йому 30 років, він корінний сімферополець, його предки жили в кримській столиці ще з катерининських часів. Кар’єру фантаста почав із публікацій коротких оповідань в Інтернеті, брав участь у літературних конкурсах. Потім його оповідання опублікував відомий фантаст Борис Стругацький у своєму альманасі «Полудень — 21 століття», ім’я Хорсуна з’явилося в альманасі «Знання — сила. Фантастика». Займатися виключно письменством і сісти за роман його вмовили колеги-фантасти. З їхньою моральною підтримкою й схваленням сім’ї Максим узявся за «Ушельця», якого й написав за 3,5 місяці. Дебютний роман молодого автора опублікувало найбільше видавництво Європи «Ексмо» (м. Москва). На фестивалі фантастики «Зоряний міст» у Харкові в номінації «Краща дебютна книга» «Ушелець» посів третє місце серед 148 дебютантів, за нього Максим здобув нагороду «Бронзовий Кадуцей» (жезл Меркурія, символ Харкова). А серед кращих романів 2010 року його «Народження Юпітера» стало сьомим. І хоча молодий фантаст не посів призового місця, але потіснив бородатих титанів «фантастичної» думки й більше сотні інших претендентів. Його книги мають попит в СНД, з’являються й за кордоном — у Іспанії й Ізраїлі. А в жовтні у видавництві «Ексмо» вийшов новий, третій ліком, роман Максима Хорсуна — «Солдати далекої Імперії».

Разом зі своїм літературним хрещеним батьком Глібом Гусаковим (псевдонім — Ярослав Вєров) Максим відроджує російськомовну наукову фантастику. У їхніх книгах немає лекцій і нудотних монологів. Навпаки, крім технічних деталей, присутні всі сучасні «принадини» — пригоди, детектив, секс.