Освіта incognita
Учені Європи обговорили проблеми академічної мобільності в контексті євроінтеграції.
Під час підготовки форуму, ініційованого Харківським гуманітарним університетом «Народна українська академія» і підтриманого міжнародним фондом «Відродження», виявилося, що навіть вузівська громадськість не дуже розуміє, що таке академічна мобільність. Для багатьох наших студентів це взагалі terra incognita, яку ще треба вивчити й обжити, зазнавши при цьому перешкод і навіть небезпек.
«Во французской стороне, на чужой планете…»
Звичайно, сьогодні освітою, здобутою за кордоном, уже нікого не здивуєш. Усе більше українців їдуть у пошуках гідної освіти в Європу та США. Але така розкіш не всім по кишені. Набагато популярнішою є так звана служба академічних обмінів, коли можна поїхати «на стажування» у закордонний університет на семестр. Але про те, щоб студент просто так міг з’їздити в інший ВНЗ України або далекого й ближнього зарубіжжя, щоб прослухати унікальний лекційний курс або навчитися розуму в професора — нобелівського лауреата, це для нас звучить як казка.
— У науковій літературі використовується кілька визначень академічної мобільності, — говорить доктор соціологічних наук Єлизавета Подольська (Україна). — Деякі фахівці в галузі міжнародної освіти розуміють під цим терміном період навчання студента в країні, громадянином якої він не є. Відповідно до інших джерел, це невід’ємна форма існування інтелектуального потенціалу, що відображає його внутрішню потребу руху в просторі соціальних, економічних, культурних, політичних взаємин і взаємозв’язків.
Академічна мобільність у такому трактуванні — це можливість самим формувати свою освітню траєкторію, тобто вибирати предмети, курси, навчальні заклади відповідно до своїх нахилів та інтересів.
Учасники конференції одностайно підтримали висновок директора інституту соціології Щецинського університету (Польща) Оксани Козлової про те, що головним принципом Болонського процесу є не кредитно-модульна система й не новий підхід до оцінювання знань студентів, а саме академічна мобільність, яка забезпечує інтеграційні процеси в освіті. Усе інше слід розглядати як допоміжні інструменти для активізації та розширення можливостей.
До речі, професора Оксану Козлову можна назвати живим втіленням такого підходу. Той факт, що Оксана Миколаївна — професор кафедри теорії та історії соціології Російського державного гуманітарного університету, не заважає їй викладати й займатися науковою діяльністю в Польщі.
Академічна мобільність, за твердженням члена колегії Міністерства освіти і науки України Тараса Фінікова, має стати головним показником якості європейської освіти — вона дозволяє залучати у ВНЗ кращих викладачів з усього світу, стимулює мовний плюралізм, активізує співробітництво й конкуренцію між ВНЗ. Особиста участь студентів у європейських програмах сприяє вирішенню проблем працевлаштування й кар’єрного зростання випускників, поліпшенню соціального стану викладачів і, отже, підвищенню якості освіти.
Загалом, довгострокова мета всіх програм у цій сфері полягає в тому, щоб «створити загальноєвропейський простір вищої освіти для підвищення мобільності громадян на ринку праці й посилення конкурентоспроможності європейської вищої освіти».
«Серце бедное свело скорбью и печалью…»
Багато країн підписали двосторонні й багатосторонні договори про академічну мобільність. Але скільки ж бюрократичних процедур і перешкод постає на шляху українського студента до іншого ВНЗ— від візових до методики оцінювання знань.
Мабуть, найважливішим є питання про статус студента, який прагне навчатися в іншому ВНЗ, і проблеми стипендіального забезпечення, поселення в гуртожитку тощо. Причина проблем у тому, що державні стандарти не передбачають індивідуальних освітніх траєкторій, через що й процедура їхнього здійснення досить складна.
Допустимо, студент вибрав дисципліни, які хотів би вивчити, ВНЗ до смаку й термін навчання в ньому. Піти на законній підставі в академічну відпустку він не може (для її одержання навчання в іншому ВНЗ не є підставою).
Студент має перевестися зі свого ВНЗ у іншій, прослухати там всі передбачені цим курсом навчальні дисципліни й скласти іспити, а потім знову перевестися у свій ВНЗ, де йому ще треба скласти академічну різницю, яка нагромадилася, і домогтися того, щоб були враховані вивчені в іншому ВНЗ дисципліни.
Чи багато знайдеться бажаючих випробувати на собі таку «мобільність»?
Проректор Харківського національного університету ім. В.Каразіна Юрій Холін уважає, що треба якимсь чином зменшити різницю в університетських стандартах вищої освіти або, ще краще, зробити ці стандарти значно більш гнучкими, ніж зараз.
Практика також свідчить, що викладачі часто дуже неохоче визнають оцінки, отримані студентами з їхніх дисциплін у інших університетах. Рішення цієї проблеми слід шукати на шляху створення єдиної системи оцінювання знань і компетентності, що закріплюється в галузевих стандартах вищої освіти. Тобто розвиток внутрішньої академічної мобільності студентів вимагає відновлення нормативної бази української вищої освіти.
Як радить голова Академії молодих учених Естонії, національний експерт із Болонського процесу Дмитро Теперик, тут необхідне оперативне й повноцінне співробітництво між трьома головними зацікавленими сторонами: академічне середовище (університети та інститути), держава й бізнес-сектор. Для повноцінного фінансування різних програм з академічної мобільності він рекомендує створити незалежний національний фонд, до координаційної ради якого входили б представники всіх зацікавлених сторін. Це допоможе забезпечити приплив фінансових ресурсів із різних сфер економіки та визначити головні цілі й пріоритети на державному рівні.
«Обязательно вернусь к вам, друзья-подружки»?
Але є ще один виклик, характерний для нашого посткризового світу. Зокрема, ці рядки писалися саме в ті хвилини, коли британські поліцейські кордони стримували тисячі студентів, які вийшли в центр Лондона для участі в протесті проти планів уряду підвищити втричі верхню планку оплати за вищу освіту.
Фінансові проблеми держав входять у суперечність із романтичним гаслом Болонського процесу про доступність освіти без меж. Сьогодні головним стимулом до інтернаціоналізації академічної діяльності стає одержання прибутку. У Генеральній угоді з торгівлі послугами (GATS) стимулюється розвиток дистанційного навчання, системи франчайзингу освітніх програм і дипломів, вільна міграція провайдерів освітніх послуг.
Якщо називати речі своїми іменами, то слід визнати, що у світі точиться стратегічна боротьба за сукупний інтелект. Політика в галузі освіти усе більше й більше стає одним із проявів глобальної конкуренції між країнами, цивілізаціями, інтегрованими спільнотами. Якщо раніше нормальною практикою у відносинах розвинених країн з іншим світом була «допомога» (передбачалося, що переважній більшості іноземних студентів, які навчалися тут, треба реалізовувати отримані знання в себе на батьківщині), то останнім часом експорт освіти все частіше розглядається приймаючою стороною як спосіб, що не потребує майже ніяких витрат на підготовку власних кадрів. У підсумку для України, зокрема, складається надзвичайно тривожна ситуація, коли за академічної мобільності відбувається відтік кращих представників студентської молоді, викладачів, учених у країни Європи, США та Канаду, а тепер ще й в Австралію, Японію, Китай.
Вирішувати цю проблему дуже складно, але це не означає, що не слід шукати шляхи до цього. Учасники харківської конференції, у тому числі вчені з Росії, Швеції, Польщі, Німеччини, США, Естонії, дійшли висновку, що в нову редакцію Закону України «Про вищу освіту» необхідно включити розділ, який стосується академічної мобільності.
