Марганцева цілина

За розробку Великотокмацького родовища візьметься китайська корпорація «Хунсін» — українські компанії фактично не скористалися стратегічним активом.

До освоєння найбільших у світі покладів марганцевих руд, що протягом 10 років безуспішно намагалися зробити корпорація «Індустріальний союз Донбасу», групи «Приват» і «Фінанси та кредит», тепер беруться китайці. Утілення цих планів позбавить «Приват» домінуючого положення на українському феросплавному ринку.

Наступного року торгово-промислова корпорація (ТПК) «Хунсін» через українську будівельну компанію «Будівельник-2007» почне розробляти Великотокмацьке родовище марганцевих руд. Загальна вартість проекту становитиме $500 млн. Із 1999 року «Хунсін» спеціалізується на освоєнні марганцевих покладів, а також на виробництві та збуті електролітичного марганцю й зараз поставляє на зовнішні ринки 120 тис. тонн цієї продукції на рік, посідаючи друге місце у світі з обсягів її продажу.

Токмацький проект інвестор планує реалізувати в п’ять етапів за 10 років. Перший із них передбачає будівництво гірничо-збагачувального комбінату з річним обсягом видобутку 1 млн тонн руди, а також заводу з виробництва електролітичного марганцю на рівні 20 тис. тонн на рік. Голова ТПК Лі Силянь: «Хунсін» має найпередовіші технології з виробництва електролітичного марганцю, що за умови сприятливої ринкової кон’юнктури є запорукою успішної реалізації проекту».

«Клубки» за інтересами

В Україні зосереджено 32% загальносвітових покладів марганцевих руд. Ми маємо найбільший у світі Нікопольський марганцевий басейн на території Дніпропетровської й Запорізької областей, де сконцентровано 2,25 млрд тонн марганцевих руд, а також Федорівське родовище, яке охоплює Дніпропетровську й Херсонську області, із ресурсом на рівні 700 млн тонн. До Нікопольського басейну належить поки не освоюване, як і Федорівське, Великотокмацьке родовище, потенціал якого — 1,5 млн тонн, або 70% усіх вітчизняних запасів. А також єдине з діючих Нікопольське родовище, яке розробляють Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК, що входять до складу групи «Приват».

За радянських часів у Токмаку передбачалося запустити не менше шести гірничорудних підприємств, але до кінця 80-х було побудовано тільки одне — Таврічеський ГЗК. У 1995 році комбінат визнали збитковим і закрили, а в 1997-му його майно передали на баланс спеціально створеного державного підприємства «Стептехсервіс». У 2000 році його було перетворено на закрите акціонерне товариство, 51,25% статутного фонду якого потрапило до рук контрольованої ІСД компанії «Візаві», а 48,75% залишилися у власності держави.

Інвестор розраховував, що зможе за рік налагодити випуск руди, а через три роки довести видобуток до 600 тис. тонн на рік. Переробляти сировину планували на Краматорському металургійному заводі. Однак незабаром власником держпакета акцій ЗАТ «Стептехсервіс» став ВАТ «Запо-різький завод феросплавів» (ЗЗФ) і, в остаточному підсумку, група «Приват». Тривалий час співвласники «Стептехсервісу» вели переговори про співпрацю, але безрезультатно. Проект було заморожено, і нарешті у 2008 році Міністерство охорони навколишнього природного середовища України відібрало в підприємства ліцензію на розробку руди.

У червні 2008-го Запорізька обласна рада вирішила створити комунальне підприємство «Степногірський ГЗК». Основним видом його діяльності мали стати геологорозвідувальні роботи, видобуток і збагачення марганцевої та залізної руди, у тому числі на тих дев’яти полях марганцевих родовищ, ліцензію на освоєння яких раніше мало ЗАТ «Стептехсервіс». Передбачалося, що спочатку контрольний пакет акцій СГЗК залишиться в комунальній власності, а близько 49% статутного фонду належатимуть приватній компанії, яка згодом зможе збільшити свою частку до 100%.

Усе це було зроблено з огляду на співробітництво з російськими виробниками феросплавів, з якими Запорізька облрада вела переговори. Незабаром росіяни від участі в проекті відмовилися, і вже в серпні 2008 року керівництво облради підписало угоду з консорціумом в особі ІСД і ВАТ «AрселорМіттал Кривий Ріг». Партнери були готові інвестувати в розробку Великотокмацького родовища не менше $500 млн натомість обіцяної їм запорізькою владою 70-відсоткової частки в комунальному підприємстві. На ці кошти планувалося ввести в експлуатацію ГЗК і побудувати феросплавний завод з обсягами виробництва на рівні 350 тис. тонн продукції на рік. ІСД і «АрселорМіттал» уважали, що зможуть втілити цей проект за 5—7 років.

Напередодні тендера про свою зацікавленість заявив і «Приват». Ішлося про розширення сировинної бази для постачання Запорізького, Стахановського (СЗФ) і частково Нікопольського (НЗФ) феросплавних заводів, які входять до його складу. Експерти оцінювали шанси групи на одержання доступу до Великотокмацького родовища дуже високо. Партнер юридичної фірми «Правові партнери» Андрій Доманський: «Справа була не тільки в тому, що «Приват» міг заперечити результати тендера в суді. У разі невдачі він також міг спробувати відновити ліцензію «Стептехсервісу» або, у найгіршому разі, домогтися заборони на розробку цієї ділянки родовища».

Буквально через пару місяців, із початком кризи, ситуація змінилася. У грудні 2008 року віце-президент корпорації «ІСД» Олександр Пилипенко повідомив: «У найближчі пару років ІСД не фінансуватиме ні освоєння Токмака, ні інші нові проекти». А ще через пару місяців від цієї ідеї відмовилася й група «Приват». Потенційні інвестори зацікавилися іншими сферами, а Токмак залишився до слушного часу ніби незатребуваним.

Марганець близько — а не добудеш

Не менший інтерес до цього об’єкта мали й представники групи «Фінанси та кредит», до активів якої входять ВАТ «Холдингова компанія «АвтоКрАЗ», ВАТ «Полтавський ГЗК», македонський феросплавний завод Skopski Legury і найбільша в Європі вугільна компанія New World Resources N.V. У 2005 році група створила ТОВ «Токмацька феросплавна компанія», а вже в 2006-му Запорізька облрада надала йому право на Великотокмацьке родовище.

Проект загальною вартістю $200 млн передбачав будівництво підприємства з виробництва феросплавів із проектною потужністю до 200 тис. тонн на рік на базі Токмацького ковальсько-штампувального заводу, що входить до ХК «АвтоКрАЗ». Запуск першої черги — цеху з випуску феросилікомарганцю на рівні 40 тис. тонн щорічно — мав відбутися у 2009 році. Але цей задум теж не було реалізовано.

В останні два роки тривали численні конфлікти вітчизняних споживачів марганцевої руди та феросплавів з їхнім головним постачальником — групою «Приват». У співвласника НЗФ — корпорації ІНТЕРПАЙП — було цілком достатньо приводів для претензій до власника українських марганцевих ГЗК. А компанія «AрселорМіттал Кривий Ріг» змушена була й зовсім розірвати контракт із ЗЗФ і почати імпортувати феромарганець і силікомарганець із країн ЄС і Південної Кореї.

Здавалося б,  українські металурги, зацікавлені в підриві монополії «Привату» на феросплавному ринку, мали скористатися будь-якою можливістю зайняти вакантне місце інвестора в Токмаку. Шанс з’явився в листопаді минулого року, коли Мінприроди виставило на аукціон ліцензії на освоєння трьох нових ділянок Великотокмацького родовища.

Спочатку придбати цей актив планував усе той же ІСД, однак до корпорації прийшов новий інвестор, який вочевидь не збирався вкладати кошти ще й у феросплавну галузь України. Заявку на участь в аукціоні корпорація не подала. Інших претендентів не було. У підсумку Мінприроди аукціон скасувало.

Прихід Піднебесної

А вже влітку нинішнього року представники посольства України в КНР заявили про те, що влада обох країн розпочала роботу над створенням українсько-китайського спільного підприємства з видобутку й переробки марганцевої руди. Вони уточнили, що проект загальною вартістю не менше $200—300 млн передбачає будівництво ГЗК із $150 млн інвестицій  за умови сприятливої кон’юнктури будівництва феросплавного заводу, що може початися в 2012—2013 роках.

Було цілком очевидно, що контроль над всією галуззю може поступово перейти в руки представника однієї з найпотужніших економік світу. Але це ніяк не занепокоїло українські компанії. Для цього, утім, є причини. На сьогодні всі вітчизняні феросплавні підприємства випускають до 1,5 млн тонн продукції на рік, тоді як обсяги її споживання українськими металургами приблизно в 4 рази менше. Це означає, що, прийшовши в Україну, корпорація «Хунсін» може нав’язати групі «Приват» найжорсткішу конкурентну боротьбу як за внутрішній, так і за суміжні ринки збуту. Звичайно, поки, як дипломатично відзначив голова ТПК «Хунсін» Лі Силянь, корпорація має намір налагодити лише виробництво електролітичного марганцю, щорічний дефіцит якого в розмірі 30 тис. тонн Україна заповнює імпортом із Китаю. Але, зрозуміло, цим справа не обмежиться.

Експерти ДП «Укрпромзовнішекспертиза» відзначають, що зараз китайські виробники прагнуть, використовуючи кризову ситуацію, максимально зміцнити свої позиції на світовому ринку феросплавів напередодні наступного зростання попиту. І токмацький проект — лише один з етапів реалізації цієї стратегії. Звичайно, українські металурги з цього матимуть вигоду. Але було б краще, якби за розробку родовища взявся хтось із них.