Геній і лиходійство: погляд спідлоба

Прикмета науково-технічного прогресу — проникнення науки в усі, навіть найвіддаленіші від точних методів досліджень сфери людського життя.

Сьогодні нікого не дивує застосування в криміналістиці поліграфа, хоча етичність такого безцеремонного втор­гнення в потемки чужої душі сумнівна, а сама можливість такого проникнення за допомогою техніки, нехай навіть найсучаснішої й хитромудрої, не очевидна.

6 листопада виповнилося 175 років від дня народження видатного італійського психіатра й криміналіста­ ­Чезаре Ломброзо, який стояв­­ біля джерел інструментальної детекції брехні, і одного із прихильників її застосування з метою виправдання невинного.

Потреба виявляти брехунів стара, як світ. Віддавна люди інтуїтивно розуміли: те, що на душі, неминуче позначається на тілесному, тобто психічні переживання відбиваються у вигляді фізіологічних або рухових реакцій. Наприкінці XIX століття застосування перших поліграфів було справжньою сенсацією в криміналістиці. Передумови для впровадження нового методу дали винаходу відомого італійського фізіолога Анджело Моссо — плетизмографа й гідросфігмографа, приладів для реєстрації динаміки кровонаповнення судин і артеріального тиску. Уже з 1881 року Чезаре­ Ломброзо­ почав застосовувати нові пристрої в криміналістиці, причому у своїх експертизах доктор частіше схилявся до виправдувального вироку. Він ігнорував слабкі зміни досліджуваних показників, для висновку про винність реакція підозрюваного мала бути не менш вираженою, ніж під час розв’язання ним простих арифметичних задач.

Такий критерій учений вибрав не випадково. Створювач теорії про так званого «уродженого злочинця» вірив у біологічну зумовленість виникнення й прояву в людини асоціальної поведінки. Згідно з Ломброзо,­ злочинці — це відсталі в розвитку члени суспільства, які не здатні придушувати свою тваринну агресію. Звідси й так звані стигмати — характерні ознаки, які нібито дозволяють ідентифікувати потенційного злочинця: низьке чоло, сплющений ніс, великі щелепи, погляд спідлоба. Усі ці особ­ливості доктор Ломрозо вважав атавізмами, які властиві тварині й проявляються в окремих представників людського роду з якихось не до кінця вивчених причин. Звичайно, такий підхід занадто спрощений, і це стало зрозуміло ще за життя вченого. Погляд спідлоба, приміром, є дуже давньою мімічною реакцією, властивою різним людям у різних ситуаціях. Не очевидні й анатомічні ознаки — вони можуть дійсно свідчити про відставання в розумовому розвитку, але можуть спостерігатися й у абсолютно психічно здорових людей.

Швидше за все, до теорії­ вродженого злочинця Чезаре­ Ломброзо прийшов на підставі свого багаторічного­ дос­віду спостереження за хворими. Ще 20-літнім студентом він привернув увагу маститих психіатрів циклом блискучих статей про кретинізм, а лише через сім років став професором кафедри психічних хвороб Павійського університету. На відміну від багатьох своїх колег, він не був теоретиком — водночас із викладанням очолював клініку серцевих захворювань у Пейзаро. На матеріалі своїх пацієнтів, багато з яких проявляли злочинні нахили, учений і прийшов до своїх узагальнень у галузі криміналістики.

Пізніше, переконавшись у неспроможності своєї суто біологічної теорії, Ломброзо­ доповнив список чинників, які сприяють розвитку злочинної поведінки. Деякі з них, як, наприклад, вплив соціального оточення, безперечні; інші — такі як гомосексуалізм і погодні умови — сьогодні мало хто сприймає всерйоз. Однак, попри­ всю сумнівність теорії ­Ломброзо,­ внесок ученого в криміналістику важко переоцінити: його роботи змістили акценти зі злочину на особистість злочинця, започаткувавши антропологічний напрям у праві.