«Запорожець» під водою

Військове керівництво країни знову має намір відновлювати єдину українську субмарину, місце якої — у музеї.

У жовтні кораблі Чорноморського флоту Росії відпрацьовували в морі протичовнові завдання. У вченнях разом із командою  російської субмарини взяли участь і моряки єдиного українського підводного човна «Запоріжжя». Таке стажування для них начебто необхідне. Зараз турбота Києва про свої «підводні сили» обмежу­ється розв’язанням двох основних питань — ремонтом «Запоріжжя» і підготовкою екіпажу.

«Латний» ремонт

Перша проблема вирішується вже добрий десяток років. За цей час навіть за дуже обмежених ресурсів можна було  відновити не те що стареньку субмарину, яка ввійшла до складу флоту в 1970 році, а й Вавилонську вежу. Але втіленню цих добрих намірів від самого початку пере­шкодили політичні рішення, ефективністю й послідовністю яких ми «славимося».

У 2001 році генеральним підрядником ремонтно-від­будовних робіт визначили центральне конструкторське бюро «Чорноморець», а підводний човен поставили в док  балаклавського судно­ремонтного заводу «Металіст». Але тодішній Президент України Леонід Кучма раптом вирішив демілітаризувати Балаклаву. Фахівці відзначають дивність цієї процедури: вона стосувалася причалу з об’єктами інфраструктури, де розміщалися підводний човен, науковий центр ВМС і згаданий судноремонтний завод Міноборони. Але на розташованих тут же підрозділах Прикордонних військ України та Чорноморського флоту РФ ця «демілітаризація» ніяк не позначилася.

На той час «Запоріжжя» встиг пройти зовнішній ремонт корпуса, після чого відправився на 13-й судно­ремонтний завод Чорноморського флоту РФ, де ремонт продовжили росіяни (нагадаємо: Україна має свій потужний суднобудівний комплекс). На якомусь етапі процес загальмувався — потрібні були акумуляторні батареї. У 2003 році моряки знайшли «спонсора» в особі «Укр­залізниці», яка погодилася виділити 18 млн грн на закупівлю в Греції необхідних комплектувальних. Батареї передали на зберігання військової частини, де базувалися російські підводні човни.

На встановлення елементів мало піти не більше двох місяців, а тривало воно три роки. У жовтні 2006-го військове керівництво України підрахувало, що за роки ремонту його вартість зросла з 9 до 14 млн грн, не враховуючи оплачених «Укр­залізницею» батарей. Тодішній міністр оборони Анатолій­ Гриценко­ заявив: підводний човен не має перспектив і його треба­ продати, виділивши виручені гроші на розвиток збройних сил. Назвали навіть ціну, за якою можна «загнати»­ «Запоріжжя» краї­нам третього­ світу, що потребують­ поповнення своїх ВМС,­
або продати в приватні руки для використання як плавучого музею або ресторану,— $50—70 млн.

Але у військових моряків були із цього приводу інші думки. Командувач ВМСУ віце-адмірал Володимир Безкоровайний (сам колишній підводник) заявив, що «технічна відповідність цієї субмарини на сучасному етапі залишається досить істотною щодо тих завдань, які можуть бути на неї покладені».

Як би там не було, продати­ «Запоріжжя» не встигли. А новий міністр оборони Юрій Єхануров зайняв позицію створення «українського підводного флоту», тобто віднов­лення єдиної субмарини. У відомстві в жовтні 2008 року повідомили, що судно стане до ладу в 2009-му, і визначили строки ходових випробувань — липень того ж року. Але у військовому бюджеті уряд Тимошенко коштів на «Запоріжжя» не виділив, і питання знову зависло.  А залишалося завантажити батареї, відремонтувати корпус і дизелі.

1 квітня 2009 року в українських ЗМІ з’явилося повідомлення з посиланням на прес-службу Мінтрансу про те, що воно задіє «Запоріжжя» для… «виконання регулярних пасажирських перевезень між Севастополем і Батумі». Жарт був удалий: з огляду на тривалість ремонту «Запоріжжя» й різнобій у рішеннях, народ сприйняв цей розіграш усерйоз…

Наприкінці вересня цього року міністр оборони України Михайло Єжель заявив, що підводний човен «Запоріжжя» буде відновлено й уведено в експлуатацію. Правда, не уточнив, чи внесено в бюджет відповідні витрати, без чого цей проект навряд чи здійсненний.

Безпритульна субмарина

Тим часом проблема акумуляторних батарей — не найсерйозніша. Набагато гірше те, що заміни потребує також інше обладнання судна. А виготовлялося воно  переважно на російських заводах і зараз уже знято з виробництва, яке заради укомплектування одного підводного човна, зрозуміло, ніхто не відновлюватиме.

Моряки також переймаються запитанням: де базуватиметься «Запоріжжя» після вирішення всіх технічних проблем? Після «демілітаризації» Балаклави в українського флоту немає навіть причалу для підводних човнів. Не кажучи вже про об’єкти інфраструктури, необхідні для забезпечення його експлуатації.

І, нарешті, кадрова проблема. В екіпажі субмарини лише два підводники. За допомогою росіян зараз начебто вирішується питання підготовки особового складу. Але почнемо з того, що проходити навчання на російському підводному човні Б-871 «Алроса» (увійшов до складу флоту в 1990 році), а потім виконувати завдання на «Запоріжжі» — однаково, що вчитися водінню на спорткарі, а їздити на малолітражці. «Запоріжжя» — одна з найперших субмарин у СНД. Сьогодні у світі такі підводні човни можна побачити хіба що у військових музеях.

Друге: чого російські підводники можуть навчити українських колег? Красуватися  в Севастопольській бухті й жваво виконувати  заздалегідь відпрацьовані  операції — одне. Інше — реальні ситуації під час виконання бойових завдань, де покладатися треба виключно на професіоналізм екіпажу. А саме з ним багато що незрозуміло.

Згадати хоча б аварію ­на «Алросі» 21 листопада­ 2009 року,­ коли субмари­на подала сигнал нещастя біля берегів Грузії. Тоді аварійний підводний човен відбуксирували в Ново­­­­російськ, а командування ВМФ РФ після довгих відмовлянь усе-таки повідомило про «незначну поломку», ліквідовувати яку, утім, довелося майже рік.

Російські моряки дійсно виходять у море частіше, ніж їхні українські колеги, але все-таки до нормальних обсягів бойової підготовки їм далеко. Та й техніка й озброєння Чорноморського флоту РФ — «не першої свіжості».

Ще одне запитання: які завдання відпрацьовує ЧФ РФ під час учень, на які стажистами так люб’язно запросили українців? Нема ніяких гарантій, що та ж «Алроса» не опиниться  в чужих, зокрема  грузинських, територіальних водах  для виконання не зовсім навчальних операцій. І якщо в Москві не бачать у цьому особливого гріха, то Україна декларує дружні відносини із Грузією й не визнає незалежності Абхазії та Південної Осетії.

Просто піар

І, нарешті, головне. Звичайно, велике спасибі росіянам за дружню допомогу в підготовці екіпажу «Запоріжжя», але варто було б спочатку визначитися: навіщо, власне, Україні  та її ВМС підводний човен? Адже під час будь-якого виходу в море й виконання реальних завдань необхідна ще й участь кораблів і суден забезпечення та постачання. Його експлуатація неможлива без ремонтної бази. ВМС України не мають нічого  цього, а отже, просто не можуть використовувати свій єдиний підводний човен для виконання бойових завдань. А тому повернення судна в бойовий склад — не більш ніж гарний піар українського військового керівництва.

Довідка «УТГ»

Підземна база підводних човнів у Балаклавській бухті (об’єкт 825 ГТС або К-825) побудована наприкінці 50-х років для ремонту та обслуговування підводних човнів      613-го й 633-го проектів, а також для зберігання боєприпасів. У центральній штольні 602 м завдовжки могли розміститися 7 таких підводних човнів, а у всіх штольнях — до 14 субмарин різних класів. База являла собою споруду протиатомного захисту першої категорії, що включає комбінований підземний водний канал із сухим доком, цехи для ремонту, склади для зберігання торпедного та іншого озброєння.

У разі загрози ядерного нападу в штольнях цього надсекретного об’єкта могли укритися кілька тисяч чоловік. Глибина каналу – 6 м, ширина — від 6 до 12 м, висота до склепіння — 12 м. Загальний обсяг — 45 тис. м3. Площа — 6000 м2.

11 березня 1995 року з Балаклавської гавані вивели останній російський підводний човен. У 2002-му  тут був створений військово-морський музейний комплекс «Балаклава», який пізніше перетворили на філію Центрального музею Збройних Сил України. Підземні споруди  стали технічно непридатними й перебувають у аварійному стані.

Мовою цифр

Підводні флоти чорноморських держав:

Російська Федерація — 14 атомних підводних човнів із балістичними ракетами, 27 атомних субмарин із ракетно-торпедним озброєнням, 18 дизельних, а також підводні човни спеціального призначення.

Туреччина — 14 одиниць, планується будівництво ще 6.

Польща — 5 підводних човнів.

Румунія — 1 підводний човен.

Болгарія — 1 підводний човен.