Мононитка Аріадни

«Чернігівське ХІМВОЛОКНО» відроджує виробництво.

За словами генерального директора заводу Миколи Михалевича, під кінець року підприємство задіє свої виробничі потужності на третину, а за 2011 рік планується досягти стовідсоткового завантаження. У тих, хто знає справжній стан справ у хімічній промисловості країни, ця смілива обіцянка викликала сумніви. Однак у Миколи Михалевича вже є досвід виведення підприємства із кризи в 2003 році, а тоді ситуація була набагато гіршою: виробництво потребувало дорогої модернізації й реконструкції, напрацювання нової клієнтської бази, ринків збуту. Проте  уже в 2004 році завод почав працювати на повну потужність. Та ненадовго.

Криза

У 2008 році, із початком кризи, на заводі відчули різке зростання цін на всі виробничі складові. Стрімко дорожчали енергоносії. Тарифи на оренду землі, скидання стоків зросли в декілька разів. Відповідно збільшилася собівартість продукції, 80% якої експортувалося. Але партнери за кордоном не переймалися проблемами підприємства — вони швидко знайшли інших постачальників.

До всього цього вже в першому кварталі 2009 року основні споживачі чернігівської продукції —  шинні заводи — скоротили обсяги виробництва до 30%. За ланцюжком зупинилося й «Хімволокно». У цій ситуації головним завданням було зберегти виробничий комплекс. Довелося вдатися до часткового звільнення персоналу.

У той же час в інших країнах держава вкладала гроші в реальний сектор економіки під 0% річних. Наприклад, ставка рефінансування на момент кризи у Швеції була мінус 1%, тобто гроші платили підприємствам, які могли їх освоїти й не допустити зупинення виробництва. В Україні ж усе відбувалося з точністю до навпаки. Мало того, що банки припинили кредитувати — процентні ставки підвищилися до 40% річних. Держава вилучала обігові кошти, не виплачуючи ПДВ. Для  «Хім­волокна» ця цифра становила 20 млн грн.

Завод оживає

Через відсутність коштів простоювало новітнє обладнання, закуплене напередодні, але не розмитнене. Микола Михалевич звертався до тодішнього прем’єр-міністра із проханням надати гроші хоча б на якийсь час — це дозволило б, оминаючи рахунки заводу, транзитом перевести їх на держскарбницю й у такий спосіб сплатити ПДВ, що необхідно під час розмитнення імпортного обладнання. Але все даремно.

У черзі, яка чекає на повернення ПДВ, не без допомоги губернатора Чернігівської області Володимира Хоменка й прем’єр-міністра Сергія Тігіпка підприємство одним із перших одержало 20 млн грн у вигляді облігацій, як  це запропонував уряд.  «Живі» гроші вдалося виручити, продавши ПДВ-облігації банку. Цією сумою необхідно було закрити утворені діри: погасити заборгованість із зар­плати, оплатити комунальні послуги й залишити кошти на закупівлю сировини. Розмитнили близько 30% обладнання, решта поки на ліцензійних складах у Чернігові, і за його зберігання  «накапало» ще 3 млн грн.

Проте з’явилася можливість закуповувати сировину, почали підписувати контракти й запустили  виробництво. Зараз завод працює на 15% потужності, у перманентному режимі — залежно від надходження сировини. 

Новим  обладнанням оснас­тили  цех кордної тканини – найбільше в СНД виробництво поліаміду-6, необхідного для випуску автомобільних бамперів, фасувальної харчової плівки. «Хімволокно» до того ж — єдине підприємство на пострадянському просторі, яке виробляє поліамід-6.6, з якого виготовляють надміцні шини для автомобілів. Нові крутильні машини й ткацькі верстати німецького виробництва здатні виробляти 30 тонн кордної тканини на добу. Такий верстат робить 800 ударів на хвилину (замість двохсот на старому) і прокидає нитку швидше, ніж стріляє автомат Калашникова. Одну машину оперативно обслуговують 1—2 людини, фахівці пройшли стажування в німецькій компанії «Зауер». Старе обладнання стоїть тут же, у цеху, спростовуючи своїм існуванням чутки про те, що на заводі порізали й продали як металобрухт колишні верстати. Демонтоване тільки те обладнання, площі під яким потрібні були для установлення нового. 

Ще «Хімволокно» вироб­ляє мононитку із поліамідного кришива. Її діаметр – від 0,9 до 3 мм, обсяг виробництва — 100 тонн на місяць. Це дуже ходовий товар із широким спектром застосування: хірургічна нитка, фільтри, рибальські снасті, газонокосарки тощо, тому цех працював навіть у кризу. Близько 90% монониток завод експортує, переважно в Росію.

А от нове виробництво, якого тут раніше не було, — полімеризація капрону. Закордонні споживачі поставили умову: кордна тканина має бути просочена латексом, як це робиться в усьому світі. Так на «Хімволокні» з’явився новенький,  із сучасним обладнанням коландровий цех. 

Проект, ще проект

Новий верстат заміняє за продуктивністю декілька старих, 70% підприємства вже модернізовано, звільнилася значна частина виробничих приміщень, які, проте, треба утримувати — опалювати, охороняти. А оскільки звільнені площі простоюють, на завод вирішили запросити інвесторів, які хочуть розмістити в Україні своє виробництво. Першою відгукнулася прибалтійська фірма — пробують налагодити випуск пластикових вікон. 

На стадії розроблення — проект із біотекстилю, застосовуваного для армування дорожнього покриття. Заковика в тому, що покупцем цієї продукції може бути тільки держава в особі Міністерства транспорту, тому частину акцій підприємства доцільно передати державі, що й запропонувало заводське керівництво.   

Замислюються тут і про виробництво карбону, застосовуваного в авіабудуванні. Але це справа майбутнього.

Своя сорочка краще гріє

Першим реалізованим інвестпроектом на чернігівському заводі було створення власного енергокомплексу, мета якого — виключити чинник ризику за подорожчання теплоносіїв. Коли вирішили відключитися від місцевої ТЕЦ, тепловики  пропонували найнижчі ціни, але  однаково вони були вище, ніж завод міг собі дозволити. Купили в Німеччині парові водогрійні котли з високим ККД, цього обладнання вистачить ще років на 15. Енергокомплекс окупився за два роки за рахунок різниці у вартості теплоносія, якості пари, зменшення втрат. Це чистий прагматизм. 32 міські квартири протягом місяця можна опалювати теплом заводської котельні за годину її роботи. До речі, труби в ній ізольовані мікрокерамікою, якою покривають «шатли».

Із перших уст

Микола Михалевич
Голова правління ВАТ «Хім­волокно»

— Сьогодні нарешті з’являються «правила» для української економіки — Податковий і Митний кодекси. Виплачений ПДВ  дозволив нам  підписати нові договори зі старими партнерами — пиробником шин Rosava, Барнаульським і Сербським шинними заводами. На нас дивляться за кордоном — чи буде зручна Україна для бізнесу, чи можна сюди йти. Я думаю, що найважче позаду.  І ми — наче лакмусовий індикатор: країна відроджується, і наше підприємство разом із нею. 

Довідка «УТГ»

ВАТ «Чернігівське ХІМВОЛОКНО» — ветеран вітчизняного хімпрому, веде свою історію з 1957 року, коли почалося будівництво підприємства з випуску капронових ниток із проектною потужністю 16,6 тис.тонн на рік. У 1959-му, після дострокового введення в експлуатацію дослідного цеху, отримані перші метри капронового волокна. На повну проект­ну потужність підприємство вийшло в 1964 році. У ці ж роки створений цех із випуску товарів широкого вжитку. У 1965-му введено в експлуатацію перше в СРСР виробництво з випуску анідних ниток.

Сьогодні це одне з найбільших хімічних підприємств України, яке освоїло випуск понад 70 видів основної продукції й 100 найменувань товарів широкого вжитку. Його виробничі площі розташовані на 200 га.