Етюд у багряних тонах

Ефективні дії влади Угорщини не дозволили аварії на алюмінієвому заводі перетворитися на екологічну катастрофу загальноєвропейського масштабу.

Причиною найбільшої в Європі промислової катастрофи, яка сталася 4 жовтня на угорському алюмінієвому заводі, попередньо називають недбалість керівництва підприємства. За офіційною версією, його менеджмент знав про руйнування резервуара з токсичними виробничими відходами, але не вжив вчасно необхідних заходів.

Зелені луки, що оточують давнє західноугорське місто Айка, сьогодні нагадують декорації до голлівудського фільму про експедицію на Марс. Багряно-червоним кольором пофарбовано все, що потрапило у зону розливу токсичних відходів після аварії 4 жовтня на місцевому глиноземному заводі.

Того ж дня в зоні екологічної катастрофи опинилися 7 населених пунктів. Трагедія забрала життя 9 лю­дей, ще 122 дістали хімічні опіки різного ступеня важкості й інші поранення.

У результаті часткового руйнування північно-західного кута резервуара №10 було викинуто в ці­лому понад 1 млн кубомет­рів відходів алюмінієвого виробництва. Висота хвилі­ червоного шламу досягала­ двох метрів. Спочатку зато­пило територію розміром­ близько 40 км2, а до 7 жов­тня потік досяг Дунаю. Після аварії була небезпека­ обвалення ослабленої стіни резервуара, що могло призвести до додаткового викиду півмільйона кубів шламу.

Червоний шлам — результат найпоширенішого у світовій алюмінієвій промисловості методу одержання алюмінію з бокситів, так званого «способу Байєра». Відповідно до цієї технології боксит дроблять, а потім розмелюють у середовищі концентрованого лужного розчину. Для більш повного переведення оксиду алюмінію в розчин процес вилуговування здійснюється за невеликих кількостей вапна. У результаті утворюється пульпа, що складається з розчину алюмінату натрію й червоного шламу. Потім шлам відокремлюють від розчину відстоюванням і відправляють на відвал. Основна маса червоного шламу складається з дуже дрібних частинок (розміром 1—10 мкм і навіть менше), які осаджуються дуже повільно. Через це постає необхідність у використанні відстійних ставків або резервуарів (карт), у яких шлам осаджується й поступово розділяється на так звану підшламову воду й тверду породу, яка потім відправляється у відвал.

Шлам має інтенсивну лужну реакцію, а його точний хімічний склад залежить від використовуваних у виробництві бокситів і особливостей технічного процесу. У червоний колір його офарблює го­ловний компонент — оксид заліза (III). За офіційними даними компанії «Угорський алюміній» (MAL Magyar Alumнnium Termelő йs Kereskedelmi Zrt.), якій належить айкський завод, розлитий шлам складається з оксиду заліза (40—45%), неперероблених залишків оксиду алюмінію (10—15%), кремнезему (10—15%), вапна (6—10%), аморфного діоксиду титану (4—5%) і зв’язаного діоксиду натрію (5—6%).

Деякі експерти, зокрема представник «Грінпіс» Хервіг Шустер, занепокоєні можливою наявністю в складі червоного шламу високих концентрацій важких металів. За даними цієї організації, рідина, що розлилася, містить високі рівні хрому (660 мг/кг), миш’яку (110 мг/кг) і ртуті (1,2 мг/кг). У той же час уряд Угорщини не підтвердив ці цифри, а їхня Академія наук заявила, що концентрації важких металів у шламі не є загрозою для довкілля. Точка зору академіків більш переконлива, бо звичайно вміст важких металів у шламі глиноземних заводів перевищує їхній уміст у землі лише в кілька разів (для відходів більшості інших металургійних і видобувних виробництв цей показник у 10—100 разів вище).

Головною небезпекою є саме виражене лужне­ середовище червоного шла­му.­ Отруйна речовина спричиняє сильні хімічні опіки і є смертельною, якщо негайно не змити її чистою водою. Так, потрапляння шламу у води невеликої річки Марцаль (притоки Дунаю) призвело до повного знищення в ній всього живого.

Першочерговим завданням для ліквідаторів стала спроба знизити лужність потоку хоча б у тих місцях, де він потрапив у водойми, щоб не допустити подальшого забруднення гідрологічної системи. Було вирішено використовувати оцтову кислоту, яка в суміші із глиною скидалася в акваторії забруднених рік. Щоб утримати отрутну рідину на місці, застосовувався гіпс, здатний увібрати зайву воду, забезпечивши таким чином затвердіння потоку.

Завдяки ефективним діям влади вже до 10 жовтня рівень лужності в Дунаї й дрібних річках, які було забруднено, повернувся до норми.

Наступною проблемою стала небезпека подальшого руйнування резервуара №10, яку міністр із питань охорони довкілля Угорщини Золтан Іллеш ­11 жовтня назвав немину­чою.­ Щоб назовні не потрапило ще 0,5 млн м3 червоного шламу, у рекордний термін було споруджено дамбу, здатну зупинити новий розлив відходів.

Причиною катастрофи­ попередньо називають недбалість керівництва заводу. За офіційною версією того, що сталося, менеджмент підприємства знав про руйнування резервуара №10, але не вжив вчасно необхідних заходів.

Прес-служба підприємства, однак, заявляє про чітке дотримання на виробництві технічних регламентів і наводить на підтвердження своїх слів той факт, що «звіти про стан і безпеку заводу регулярно надавалися у відповідні органи».

Правоту сторін визначить­ угорський суд, який готує­ться висунути обви­нува­чення взятому під варту голові компанії Золтану Баконьї.

А що в нас?

Перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв 8 жовтня підписав указ про створення спеціальної комісії, чиїм обов’язком буде перевіряти всі потенційно небезпечні об’єкти в Україні. Цей захід має допомогти запобігти аваріям, схожим з угорською.

У фокусі уваги в — у першу чергу Запорізький алюмінієвий комбінат і Миколаївський глиноземний завод. На першому розташоване законсервоване сховище шламу обсягом близько 6 млн куб. м, на другому — два сховища для переробки відходів загальним обсягом понад 20 млн кубів.

Як повідомили «УТГ» у прес-службі Мінприроди, за дорученням міністерства державна екологічна інспекція 11 жовтня силами обласних екологічних інспекцій почала проводити перевірку шламонакопичувачів та інших місць зберігання небезпечних відходів. 22 жовтня її результати будуть передані для аналізу департаменту екологічної безпеки Мінприроди України.

За прогнозами Гідрометео­служби міністерства, проходження плями забруднюючих речовин українською акваторією Дунаю імовірне 19—20 жовтня.

Офіційна думка

Віктор Орбан
Прем’єр-міністр Угорщини

— Настав час продемонструвати й довести, що ми відстоюємо інтереси суспільства. Визначаючи наші завдання, ми повинні пам’ятати: те, що сталося,­ не було стихійним лихом. Катастрофа трапилася на спорудженому руками людей заводі, де велися робо­­ти зі штучно створеними небезпечними речовинами, у поводженні з якими не дотримувалися правил. Перед нами чотири завдання. Перше — забезпечити компенсації потерпілим і повернути їм дах над головою. Збиток має бути покритий за рахунок не платників податків, а тих, хто винний у катастрофі. Друге­ завдання — зберегти робочі місця. У наших спільних інтересах — відновити безпечний процес виробництва на алюмінієвому заводі. Третє — прояснити ситуацію з резервуаром, бо ми не можемо далі жити під постійною прихованою загрозою. Є причини підозрювати, що деякі люди знали про проблему, але через свої особисті інтереси не шукали її вирішення, сподіваючись, що катастрофи не трапиться.­ Четверте­ завдання — розглянути питання відповідальності і назвати винних.

Ми повинні відкинути утопічну ілюзію про те, що приватний бізнес здатний до самообмеження. Голо­в­­ний зв’язок держави полягає в тому, щоб забезпечити першочерговий захист інтересів суспільства, а не бізнесу.

Думка україніської сторони

Андрій Погорєлов
Начальник держуправління охорони довкілля в Закарпатській області

—У держуправлінні працює підрозділ системи попередження про виникнення аварійних і надзвичайних ситуацій у басейні Дунаю, який забезпечує обмін інформацією у випадку появи аварійних забруднень у басейні Тиси. Цю ситуацію ми обговорювали­ з нашими угорськими колегами й дійшли висновку, що аварія в угорському містечку не загрожує області.­ Від українсько-угорського кордону до місця аварії відстань по прямій (повітрям) — 370 кілометрів, тож навіть гіпотетичної небезпеки для Закарпаття немає.

Забруднення водним шляхом також неможливе, оскільки Тиса, витікаючи з території області, тече через всю Угорщину і на території сучасної Сербії, неподалік Белграда, впадає в Дунай. Відстань від кордону України до місця, де Тиса впадає в Дунай, становить понад 1000 кілометрів. Навіть у разі забруднення Дунаю важко уявити, що забруднююча речовина потрапить на Закарпаття, долаючи проти течії 1000 кілометрів.

Думка екологів

Хервіг Шустер
Експерт у галузі хімії, громадська організація «Грінпіс»

— Розлив шламу — одна із трьох найбільших катастроф у Європі за останні 20—30 років. Очевидно, що 40 квадратних кілометрів землі, переважно сільськогосподарських угідь, забруднені й знищені надовго. Наявність таких речовин, як миш’як або ртуть, може мати довгостроковий негативний вплив на річкову систему й підземні води. Ми здивовані тим, що угорський уряд й відповідальні особи не роб­лять публічної заяви із приводу реальної кількості токсичних речовин.