Дороги, які скорили гори й пробки

Мексика дає водієві вибір: безкоштовно милуватися дикими кактусами, об’їжджаючи ослів та кам’яні обвали, або за гроші мчати майже ідеальною магістраллю.

Таку пробку на трасі я бачив уперше. Сотні машин ледь повзли верхом і низом гігантських розв’язок за виїздом із Мехіко. У гарячому повітрі висів сизий вихлопний дим. Хтось, ревучи мотором, зненацька переходив із крайнього правого у крайній лівий ряд, навіть не вмикаючи сигнал повороту. Мексиканці взагалі ним не користуються, натомість вмикають аварійку — мовляв, зараз буде маневр. Хтось, навпаки, пригальмовував, щоб у русі купити фрукти, лимонад або яких-небудь смажених коників — продавці цього товару бігають просто між автомобілями, застрибуючи на підніжку або спираючись на відкрите вікно. 

І тут раптом за розв’язкою поруч із нашою забитою дорогою почалася інша — чотирирядна магістраль. Вона була майже порожня. І нею зі швидкістю кілометрів 100 на годину мчали автобуси, вантажівки і поодинокі легковики. Зелений щит при в’їзді на цю шикарну трасу позначав її тим же номером, що й нашу, тільки після цифри була літера «D».

«Це означає dinero — гроші, — сказав мешканець Мехіко, який їхав разом із нами. — Це платна траса».

Досвід, близький до смертельного

Більше половини території Мексики — крутосхилі гори 1—2 кілометри заввишки. Сама столиця країни розташована вище за нашу Говерлу, у долині, оточеній іще вищими горами. Будувати тут дороги — справа надзвичайно дорога, але уряд змушений це робити, бо інакше країна просто розпадеться.

Щоб дістатися бездоріжжям із Мехіко,­ скажімо, на південь, в оспіваний курорт Ака­пулько, доведеться затратити чимало сил, весь час спускаючись або піднімаючись на сотні метрів поміж густими деревами й кактусами. Машиною ж можна доїхати за кіль­ка годин або за день, залежно від того, як їхати, бо є вибір — платні дороги або безкоштовні. «За 30 років водіння автомобіля безкоштовними мексиканськими дорогами я набув багато досвіду, близького до смертельного, — пише американський мандрівник Карл Франц. — Осли, які раптово вибігають на асфальт, обвали каміння зі скель, глибочезні ями… Але я все одно люблю безкоштовні дороги».

Їх справді не можна не любити, бо вони проходять через містечка й села і дозволяють­ побачити справжню Мексику — джунглі починаються просто на обмежувальній лінії. А платні — «бездушні»: оминають населені пункти, відгороджені від світу колючим дротом, на них заборонений рух велосипедистів, не кажучи вже про пішоходів.

Але тим, хто поспішає (особливо якщо йдеться про далеку відстань, яку ти вже сто разів проїздив безкоштовною дорогою), романтика ні до чого. І якщо вони готові платити, то чому б не зробити для них кращу, але платну дорогу? Так подумав уряд — і почав діяти.

Ще наприкінці XVII сторіччя англійці запровадили цілу мережу пропускних пунктів, де з подорожніх брали гроші, щоб утримувати шляхи в доброму стані.

Зараз платні магістралі є у 39 країнах світу — від Бангладеш до Росії. Мексиканці у будівництві своїх автотрас спиралися на іспанський досвід, щоправда, вартість проїзду їхніми автобанами одна з найдорожчих у світі.

Однак водій майже завжди має вибір між платними і безплатними дорогами. Цього серпня я проїхав 2,3 тисячі км центральною і східною Мексикою — половину безкоштовними дорогами, а половину — платними. «Вільні» дороги доволі якісні щодо покриття й розмітки, але на них часто-густо немає відбійни­ків (навіть над прірвами), регулярно трапляються перехрестя і, що найнеприємніше, — величезна кількість «лежачих поліцейських» різного розміру й не завжди позначених.

Платні ж дороги за своїми характеристиками загалом відповідають тому, що в Україні визначається як автомагістраль і позначається інформаційно-вказівним знаком 5.1. Але мексиканці не були б мек­сиканцями, якби не порушували правила. Тут вони дуже схожі на нас — в умінні хоча б трохи не дотримуватися домовленостей. Приміром, ми двічі потрапляли на платні дороги без відбійника на осьовій і з однією смугою в кожному напрямку. При цьому десь кілометрів 10 цієї дороги були в дуже посередньому стані — із купами гравію та ямами, яких я за десять днів подорожі жодного разу не бачив на платних дорогах.

$15 за 100 км

На одній із цих доріг ми півгодини (вже заплативши гроші) чекали, поки екскаватор і дорожні робітники розчистять завал — там, де дорога прорізає пагорб, його глиняні схили від дощів сповзли на асфальт. Таке тут трапляється часто, сказали водії, які терпляче чекали, поки дорогу відкриють.

Максимальна швидкість на платних автобанах — 120 км/год. Для автобусів — 95: автобусні компанії часто встановлюють обмежувачі, бо гарячі мексиканські водії люблять мчати й по 130, навіть у горах, уночі й у дощ.

Платні дороги не тільки не заходять у міста, їх ще й не пристосовують до рельєфу (для них зрізають гори, будують тунелі й мости) і є максимально прямими, у той час як безкоштовні огинають кожну звивину гір або узбережжя.

Скажімо, 100 кілометрів від Тустли до Сан-Крістобаля у штаті Чьяпас я їхав три з гаком години вдень безкоштовною дорогою, горами зі швидкістю 30—40 км/год. Зате дорога назад увечері платною трасою, широкою й прямою, тривала менше години. І, на відміну від околиць Мехіко, переважна більшість транспорту їхала платною трасою, залишивши безкоштовну для тракторів та місцевих селян.

Це стандартний випадок: платні до­роги, збудовані недавно, є значно коротшими від таких самих безкоштовних.

Через таку складну організацію руху плата за проїзд береться на своєрідних «заставах», розташованих у місцях розв’язок. На ділянках платної траси, де немає перехресть, такі пункти розташовані в середньому на відстані 100 км. Біля великих міст ближче — кожні 20 км.

Середня ціна одного кілометра дороги­ — 1—2 песо (що приблизно дорівнює 10—20 американським центам), це один із найвищих тарифів у світі.

Найпопулярніший у Мексиці бензин А-80 коштує трохи дешевше, ніж у нас А-95 — 8,3 песо (80 центів) за літр. Ціна всюди однакова, бо в країні є тільки одна мережа заправок — державна ПеМекс. Тому самі мексиканці скаржаться, що за користування трасою вони платять більше, ніж` за бензин. Однак саме з цих грошей (а не з акцизів на паливо або автомобільних зборів) фінансується будівництво та ремонт доріг у країні.

«Застави» ФеДоМо

Мексиканськими трасами займається урядовий підрозділ у складі Мінтрансу — «Федеральні Дороги і Мости» (ФеДоМо, іспанська абревіатура — CaPuFe). Першу платну дорогу ФеДоМо збудував ще у 1952 році — із Мехіко до Квернаваки — довжиною 62 км. Але справжній розквіт платних доріг розпочався  у 90-х, коли ФеДоМо реорганізувався й будував сотні кілометрів трас щороку.­

Організація також залучає гроші приватних інвесторів, з якими створює концесії й ділить прибутки від експлуатації платних доріг, мостів, тунелів. Зазвичай концесія існує кілька десятків років, після чого дорога стає власністю федерального уряду. Інший варіант кредитування проектів — державні гроші від Національного банку суспільних робіт та послуг.

На «заставах» можна платити готівкою, кредитними картками або використовувати електронні «проїзні» чипи, які автоматично зчитуються комп’ютером. Щоправда, переважна більшість платить готівкою й не всі каси приймають кредитки.

За проїзд автомобілів, мікроавтобусів та мотоциклів беруть найменше. Десь у півтора раза більше платять автобуси (тому в Мексиці­ досить дороге автобусне сполучення) і вантажівки, які мають 2—4 осі (рахують і осі причепа), удвічі й ще більше — вантажівки з 5 і більше осями.

Усе відбувається доволі швидко — на пунктах оплати може бути від 4 до 10 смуг із касою на кожній, де ввічливий працівник швидко видасть вам решту і чек та відкриє шлагбаум. Півхвилини затримки (навіть не доведеться виходити з машини, плата відбувається через вікно) — і ви вже знову перемикаєтеся на п’яту передачу. Чек, до речі, є страховкою й водночас­ дає право на користування деякими послугами — аж до ритуальних, як моторошнувато попереджає напис на документі.

Платні дороги істотно поповнюють державну скарбницю. Так, у 2005 році чистий прибуток ФеДоМо становив 21 млн песо ($1,9 млн). При цьому щороку уряд будує нові дороги. Для порівняння: чистий прибуток «Укравтодору» в один із найкращих для державної компанії років — 2007-й — ­658 тисяч грн ($84 тисячі). 

…Вечір, майже ніч. Ми наближаємося­ до кордону штатів Веракрус і Пуебла. ­Їх розділяє високий гірський хребет, увінча­ний вулканом Орісаба — найвищою (5,6 км) вершиною Мексики. Якось несподівано платна траса Веракрус-Мехіко переходить у суворі гори й розбивається на дві частини — туди й назад — по дві смуги в кожній.

За годину будемо в Пуеблі, радіємо­ ми, та де там. «Увага! Звуження до однієї смуги!» — сигналізує помаранчевий знак. Очевидно, десь знову змило гору, осипалося каміння чи від дощів провалився міст — і весь потік транспорту пускають однією дорогою, по смузі в кожен бік. Ми рухаємося все повільніше, поки не зупиняємося зовсім. Ніч, дощ, я в пробці у горах на величезній висоті — такого в Україні треба ще пошукати!

За 10 хвилин ми вже знову рушили. Виявляється, рух затримував величезний тягач, який повільно просувався вгору, до перевалу. Обігнати його не наважувалися навіть відчайдушні мексиканські далекобійники, які возять на капотах величезні підсвічені хрести, бо зустрічною смугою тягнувся такий самий потік машин. Але це була єдина зупинка на платній трасі. Зрештою, їх оперативно ремонтують і потроху модернізують, зменшуючи ризики осідань та провалів.

«У перші місяці року ми витратили $200 млн на 244 тендери, — говорить директор ФеДоМо Тарсісіо Родрігес. — І стільки ж плануємо витратити до кінця року».

За станом на 2008 рік у Мексиці було 15 тисяч км платних автомагістралей, переважна більшість із них мала по дві смуги в кожному напрямку. Держава планує будувати їх і далі, а частину старих трас зробити безкоштовними.

Скільки коштує платний асфальт …і які послуги отримуєш за ці гроші

Траса з Мехіко до Акапулько — це 380 км автомагістралі, 360 з яких є платними. Платити доведеться на шести «заставах». Загалом власник легковика витратить на цю дорогу близько $50. Для порівняння: на бензин (якщо спалювати 7 літрів на 100 км) витрати значно менші — $21.

За пересування цим же шляхом, тільки на триосьовій вантажівці, ФеДоМо бере вже $90. Непоганий спосіб поповнити бюджет.

Порахувати вартість будь-якого маршруту платними трасами можна на офіційному сайті ФеДоМо.

Чек, який ви отримуєте під час плати за проїзд дорогою, дає право на певній ділянці траси користуватися туалетами та медпунктами, страховкою (при цьому страхується життя, здоров’я та матеріальні збитки як водія та пасажирів, так і інших учасників ДТП); радіозв’язком (будки через кожні 3 км уздовж траси) або  безкоштовним номером телефона, щоб викликати евакуатор, «швидку», поліцію або пожежників, послугами «зелених ангелів» — служби технічної підтримки, яка їздить уздовж платних трас на зелених пікапах і безкоштовно надає послуги буксировки або дрібного ремонту (підзарядка акумулятора, підкачування повітря, інструменти тощо). Вартість деталей для більш значного ремонту доведеться оплачувати окремо.