Стогін утомленого «заліза»

Справжня причина надзвичайної події на кораблі «Кіровоград» полягає в похилому віці більшості одиниць вітчизняної військової техніки.

17 вересня під час тактичних навчань «Взаємодія-2010» на борту середнього десантного корабля «Кіровоград» ВМС України стався вибух. Як повідомили в Міноборони України, під час гасіння пожежі потерпіли четверо матросів з аварійно-рятувальної партії судна. Жертв немає завдяки щасливому випадку…

Через добу Міноборони уточнило, що внаслідок замикання спрацювала пускова установка WM-18, трапився несанкціонований пуск двох некерованих реактивних снарядів. Вони влучили в палубу (за деяким даними, зірвавши кришки трюму). Це спричинило вибух і загоряння усередині корабля.

Відзначимо, що WM-18 заряджається і наводиться вручну з палуби, при цьому стрільба може вестися із судна, яке стоїть, за відсутності хитавиці, в окремих випадках – у русі при виході в розрахункову точку за командою. Боєкомплект — 90 снарядів. Підготовка й пуск здійснюються за допомогою системи керування розробки НІІ-303 і системи приводів наведення розробки ЦНІІ-173. Швидше за все, коротке замикання саме в системі управління і було причиною НП.

У флот ідуть лише «старі»

Власне, у самому факті замикання нічого дивного немає. Справність систем корабля, побудованого 40 років тому, суто теоретично має викликати великі сумніви. Можна, звичайно, припустити провину офіцерів і матросів артилерійської бойової частини «Кіровограда», відповідальних за справність і використання всіх систем озброєння. Але коли «залізо» вичерпує всі чувані й нечувані ресурси експлуатації, таке визначення «крайніх» інакше як пошуком цапів-відбувайлів не назвеш.

Цілком очевидно, що проблема набагато ширше, ніж рівень професійної підготовки особового складу ВМС України, а саме — у загальному стані флоту та його технічної справності. На сьогодні з 26 бойо­­вих кораблів і катерів ВМСУ не менше 90% потребують або списання, або капітального ремонту. Лише фрегат «Гетьман Сагайдачний», корабель управління «Славутич», корвети «Луцьк» і «Чернігів» добудовані в 90-ті роки. Решта — поважні «дідки».

Щодо корабельного сполучення­ ВМС України взагалі чимало заува­жень. У тому числі й щодо тих небагатьох одиниць, які ввійшли в бойо­вий склад військово-морських сил уже за років незалежності України. Наприклад, флагман військового флоту «Гетьман Сагайдачний», який представляється як фрегат, — це прикордонний сторожовий корабель проекту «Нерей», спущений на воду в 1992 році, і фрегатом, власне, не є. Новітні корвети «Луцьк» і «Тернопіль», уведені відповідно в 1993 і 2006 роках, — зразки ще радянського розроблення.

Або перше в історії незалежної України судно — корабель управління «Славутич» (спущений на воду в 1992 р.). Історія його появи унікальна й дуже дивна. Чорноморський суднобудівний завод ­(м. Миколаїв) одержав замовлення­ на будівництво бази з розвантаження й знешкодження атомних реакторів підводних човнів, які відслужили свій термін. Фахівці севастопольського ЦКБ «Чорноморець» підготували проект на основі великого морозильного рибальського траулера, і в 1990 році судно заклали на поточно-позиційній лінії заводу. Але керівництво військово-морських сил вирішило переобладнати його у великий розвідувальний корабель. У результаті побудований на базі «морозильника» «Славутич» використовується для збору розвідувальної інформації і як корабель управління — для координації бойових дій невеликого корабельного з’єднання.

Косметичний ремонт

В останні роки оснащення флоту­ проводилося за такими напрямами. На перспективу — розробка й початок будівництва бойового­ корабля класу «корвет» (цього літа проект «заморозили» через припи­нення фінансування). У планах при­йняття на озброєння нових зразків військової техніки — надходження у військово-морські сили рятувальних засобів і майна. Закупівлі — виділення коштів на водолазне й аварійно-рятувальне спорядження.

Стосовно модернізації та подов­ження ресурсу планували до початку цього року завершити ремонт підводного човна «Запоріжжя» і судна контролю фізичних полів «Сєверодонецьк», також мали намір «підрихтувати» окремі зразки морського озброєння. Плани не виконано. Реальною виявилася лише модернізація вертольота Ка-27, літака Бе-12, ракет і морських мін. Про бойові кораблі не йшлося й не йдеться — коштів на них немає й не передбачається.

Що ж до ремонту, то кожен корабель під час експлуатації потребує періодичного виконання чотирьох основних його видів — навігаційного, поточного, докового й середнього. Основна частина суден проходить ці процедури, коли їхні планові строки давно добігли кінця. До того ж в умовах хронічного недофінансування ремонтуються в першу (а найчастіше — і в останню) чергу кораблі, що входять до складу Об’єднаних сил швидкого реагування. До інших руки ремонтників уже не доходять.

Однак навіть якщо є гроші, виникає безліч інших проблем. Насампе­ред пов’язаних із пошуком вузлів та агрегатів, механізмів і обладнання­ кораблів, розроблених і побудованих за часів СРСР. Судноремонтники­ відзначають, що дуже часто підприємства, які випускали ті або інші комплектувальні, зараз розташовані за кордоном, а то й зовсім зникли. Але й це півбіди. Навіть якщо вдається на них вийти, то найчастіше виявляється, що продукцію 30—40-літньої давнини вже знято з виробництва.

Цікаво, що у 2008 році СДК «Кіровоград» пройшов доковий ремонт, зокрема підводної частини корабля. Іншими системами не займалися — усе з тієї ж горезвісної фінансової причини. Тільки цей вид­ ремонту коштував ВМС  2,5 млн грн (за цінами 2008 року).

Зрозуміло, що для повного огляду­ та упорядкування старих кораб­лів,­ які переважно і є на озброєн­ні ВМС України, потрібні колосальні ­кошти. Але, як говорять військові моряки, багато кораблів навіть після ремонту залишаються «недоремонтованими», оскільки реконструюються вузли та агрегати, які вочевидь вийшли з ладу. Проте стан та аварійність зовсім не всіх систем можна визначити «на око», без спеціальної діагностики. Про кошти на неї взагалі нема чого й говорити.

Якби не диво…

Таким чином, у випадку із СДК «Кіровоград» ми маємо яскраве підтвердження відомої істини: армія, яка не одержує достатньо коштів на бойову підготовку, закупівлю та модернізацію озброєнь, стає небезпечною для суспільства.

Під час вибуху в трюмі перебував десант (корабель цього проекту може перевозити 6 танків і до 200 бійців). І тільки завдяки щасливому випадку ніхто з десантників не потерпів, була ушкоджена лише одна з бойових машин. За словами очевидців, кришка люка впала на машину з боєзапасом мінометних снарядів. Якби сталася детонація — про можливу кількість жертв не хочеться й думати…

Збройні Сили України з технікою, що старіє на очах, усе менше придатні навіть для проведення серйозних навчань, про бойове застосування годі й казати. Що ще­ раз підтверджує цілковиту обґрунтованість вимог збільшити жалюгідний військовий бюджет. І це не примха Міноборони, а нагальна потреба…

Коментар фахівця

Вадим Гречанінов
Президент Атлантичної ради України, колишній військовий радник двох Президентів України, генерал-майор

— Якщо не вжити екстрених заходів із модернізації ВМС, Україна вже не буде морською державою. Без  гідного фінансування я не бачу ніяких перспектив подальшого розвитку наших військово-морських сил. Сьогодні ж їхній технічний стан не назвеш навіть жалюгідним.

Не поділяю оптимізму міністра оборони України Михайла Єжеля в тому, що можна й треба модернізувати стару техніку. Це безперспективно. Будь-яке озброєння має межу технічного стану й ресурсу експлуатації, після чого модернізація не має сенсу. Україна повинна будувати нові кораблі, будувати свій корвет. Уважаю за доцільне прийняти недавню пропозицію Німеччини й, можливо, купити якусь частину військових кораблів, виведених зі складу німецького флоту.

У нинішній непростій ситуації, коли відносини з Росією переходять у новий формат, Москва може запропонувати об’єднати наші флоти. Може, ми від цього що-небудь і виграємо. Але це буде великий крок назад, який віддалить нас від Європи й НАТО. У нас є свої ВМС, і ми повинні їх розвивати — це факт, через який не переступити.

Коментар фахівця

Микола Сердюк
Екс-начальник управління кораблебудування та озброєння ВМС Міністерства оборони України, контр-адмірал

— Дуже складно дібрати слова, щоб охаракте­ризувати стан українських ВМС. Усі наші кораб­лі (за винятком тих небагатьох, які були побудовані за роки незалежності) експлуатуються більше 30 років. А термін служби кораблів такого класу — 20 років.

Щоб виправити ситуацію, потрібна програма розвитку флоту. Та чи виконуватиметься вона, якщо в нас «зависають» навіть разові постано­ви з будівництва того або іншого типу судна? Відповідно до затверджених планів ми повинні були у 2012 році одержати необхідний флоту новий корвет. Але головний корабель цього проекту досі не закладений. А на його будівництво необхідно не менше чотирьох років. Тому хоча б виконуймо ухвалені рішення.

Також треба виділяти кошти на підтримку технічної готовності старих кораблів, що дозволить їм, нехай і тимчасово, виконувати поставлені завдання.

Коментар фахівця

Володимир Безкоровайний
Екс-командувач ВМС України, віце-адмірал

— Говорячи про необхідність підтримання кораб­лів ВМС України в технічній готовності, треба звернути увагу на те, що в результаті бездумного поділу флоту в 1997 році і його наступного роззброєння Міноборони України втратило і кораблі, які підлягали відновленню, і корабельну ремонтну базу.

Командуванню треба вже зараз думати про створення військово-морської бази з базою гарантійного обслуговування сил флоту. Настав час порушувати питання про формування такої структури, знаходити інвестиції, запрошувати суднобудівні заводи до участі в її створенні. Сьогодні ж ситуація з обслуговуванням кораблів ВМС України критична.

Часто чути, що флот має бути сильним, потужним. Але без конкретних справ це, прямо скажу, порожні балачки. Флот — це організм, який створюється десятиліттями й весь час розвивається. Помилки тут можуть бути катастрофічними для держави. Зараз запускаються меседжі, що нібито сьогодні Україні ніхто не загрожує. І це в той час, коли 5—6 транспортних суден щорічно захоплюють пірати, десятки українців уже побували в піратському полоні, а багато кого тримають там дотепер. У нас дехто міркує примітивно, асоціюючи загрозу для держави з ворожою армією­ на кордоні, готовою до нападу. У зв’язку з цим процитую англійців, які говорять: «У нас є потужний флот, тому багато чого не трапилося».