Нова формула для хімпрому

На українському ринку активів із виробництва мінеральних добрив почався переділ власності. Причому — на тлі ініційованого урядом розроб­лення держпрограми розвитку вітчизняного хімпрому й рішення влади про підвищення ціни на газ для промспоживачів, яке суперечить її ідеології. Швидше за все, галузь контролюватимуть компанії, що володіють потужностями з видобутку газу, який використовують як сировину.

Багатообіцяльні реформи

Отже, фахівці декількох робочих груп, створених за дорученням Міністерства промислової політики України, розробляють пропозиції для Державної цільової економічної програми розвитку та реформування вітчизняної хімічної та нафтохімічної промисловості на 2011—2022 роки. Перед цим у Мінпромполітики представники провідних українських підприємств хімічної та нафтохімічної галузей обговорили концепцію документа. У результаті вийшло таке: держава має намір удосконалити нормативно-правову базу функціонування галузі, провести в ній декілька інституціональних перетворень, відкоригувати митну й тарифну політику з метою захисту вітчизняних товаровиробників і, нарешті, упровадити комплекс стимулів для підвищення інноваційної та інвестиційної активності основних суб’єктів цього сегмента економіки.

У цілому ж програма дозволить закріпити частку хімічної галузі в загальному обсязі випуску продукції української переробної промисловості на рівні 8-9%. Передбачене нею впровадження енергозбережних технологій знизить до 2022 року на 22-25% енергоємність вітчизняного виробництва мінеральних добрив, викиди шкідливих речовин скоротяться на 15-20%. Таким чином, оперативне розроблення та реалізація програми дійсно могли б вивести український хімпром із кризового стану, у якому він перебуває вже щонайменше три роки. Якби рішення влади не були такими суперечливими і якби життя не вносило корективи в ці плани вже зараз.

Жорсткі заходи

Ключові підприємства вітчизняної хімічної промисловості — це шість заводів — виробників мінеральних добрив: ВАТ «Концерн «Стирол» (м. Горлівка Донецької області), ВАТ «Одеський припортовий завод», ВАТ «Азот» (м.Черкаси), ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» (м.Сєверодонецьк Луганської області), ВАТ «Дніпроазот» (м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) і ВАТ «Рівнеазот». Причому на першу трійку припадає 15-30% загального обсягу виробництва окремих видів азотних добрив. Донедавна всі шість підприємств були рентабельними, адже ціни на основний вид сировини для хімпрому — природний газ — були порівняно невисокими, кон’юнктура зовнішніх ринків досить сприятливою, а про глобальну кризу ніхто й не думав.

Перелом стався 2007 року. Як відзначає аналітик ІК «Ренесанс Капітал»  Рінат Кірдін, тоді рентабельність україн­­­­­ських компаній із виробництва мінеральних добрив упаде майже до нульової позначки. Напередодні кризи в 2008-му через різкий стрибок цін на добрива на світовому ринку більшість підприємств віт­чизняного хімпрому працювали з невеликим прибутком. А вже з 2009-го, за оцінками експертів, ситуація в галузі «балансує на межі». На думку виробників, підвищення цього літа цін на природний газ для хімпрому, зокрема й промспоживачів, напевно порушить цю хитку рівновагу.

Нагадаємо всім відомий факт. Національна комісія регулювання електроенергетики України з 1 серпня збільшила на 9,8% (тобто на 194,4 грн) ціну на природний газ для промспоживачів і бюджетних організацій, що становило 2187,2 грн за 1 тис. кубометрів без урахування ПДВ, тарифів на зберігання, транспортування й поставку, а також збір у вигляді цільової надбавки. За словами генерального директора ПХО «Металургпром» Василя Харахулаха, кінцева вартість газу для цих категорій споживачів з урахуванням усіх стягуваних платежів досягла приблизно 2870 грн за 1 тис. кубометрів.

При цьому, як констатує голова Комітету Верховної Ради з питань промислової та регуляторної політики та підприємництва Наталя Королевська, у результаті скасування з 1 липня нинішнього року Меморандуму про взаєморозуміння між урядом і підприємствами металургії й хімпрому, а також наступним рішенням НКРЕ ціна на газ для підприємств цих галузей зросла спочатку на 23%, а потім ще на 9,8%, що в цілому збільшило їхні видатки на цей вид палива більш ніж на третину. І все це, як зауважує Королевська, в умовах несприятливої кон’юнктури на зовнішніх ринках.

І якщо металурги, для яких ціна на газ не є вирішальним чинником зростання собівартості виробництва, за її нинішнього рівня зможуть працювати з нульовою рентабельністю, то хіміки, на їхню думку, унаслідок «газового стрибка» стануть перед загрозою зупинення підприємств. Як заявляє заступник голови правління, комерційний директор ВАТ «Дніпроазот» Андрій Пустовойт, «за теперішніх світових цін на мінеральні добрива підприємства галузі й так працювали на межі рентабельності, а з підвищенням ціни на газ вони будуть змушені закритися».

Тож українська хімічна промисловість під тиском зростання цін на сировину, з одного боку, і низьких цін на продукцію — з іншого, може обіцяних реформ і не дочекатися. Точніше, зміни в галузі будуть, однак не так у межах державних програм, як під тиском обставин, і не в напрямку посилення національної економіки, а під впливом потенційних інвесторів, зацікавлених у поділі власності.

Симптоми змін

У серпні на ринку хімічних активів намітилися три події, які оголосили про початок радикальної трансформації в структурі власності в галузі. Так, міський голова Горлівки Іван Сахарчук повідомив, що ВАТ «Концерн «Стирол» відвідали нові акціонери з Росії та України. Слідом за тим голова правління «Стиролу» Сергій Павлючук уточнив, що «на підприємство заходить новий український інвестор». При цьому ні той, ні інший, посилаючись на вимоги конфіденційності, не надали інформації про те, які саме зміни відбулися в складі акціонерів компанії.

Ще порівняно недавно 57,6% статутного фонду ВАТ належало компанії Dotterbloem Holding B.V (Нідерланди), близько 14% — депутатові Верховної Ради Миколі Янковському й трохи більше 11% — компанії Friston LLP (Велика Британія). І оскільки представники міської влади й підприємства заявляють про появу на підприємстві нового інвестора, це, швидше за все, означає перепродаж великого пакета акцій, які належать­ Dotterbloem Holding B.V.

Раніше керівництво Фонду державного майна України повідомило про свої плани виставити до кінця року на продаж 40% статутного фонду сєверо­­донецького об’єднання «Азот». Але оскільки це закрите акціонерне товариство, Фонд спочатку повинен запропонувати держпакет акцій його акціонерам. І якщо ті відмовляться — виставити його на конкурс.

Іншими 60% статутного фонду ЗАТ володіє компанія Worldwide Chemical LLC, єдиним власником якої є американська корпорація IBE Trade Corp, яка належить Алексу Ровту. Однак, за інформацією експертів, на сьогодні основний акціонер не зацікавлений у купівлі держчастки в цьому підприємстві. Головний претендент на неї — співвласник скандально відомої компанії RosUkrEnergo, хазяїн структури з управління активами хімічної промисловості Ostchem Group Дмитро Фірташ, який уже контролює один з активів українського хімпрому — ВАТ «Рівнеазот».

Поряд із цим, згідно з неофіційними даними, Ostchem Group подала в Антимонопольний комітет України клопотання про дозвіл на придбання великого пакета акцій ВАТ «Азот», 85% статутного фонду якого поки належать співвласникові Укрсиббанку Олександрові Ярославському. І, нарешті, за повідом­ленням того ж джерела, саме ця компанія і є «українським інвестором», який найближчим часом стане головним власником концерну «Стирол». Загалом, якщо всі ці факти відповідають дійсності (а підстав для сумнівів нема), то наразі Ostchem Group орієнтована на концентрацію відразу чотирьох значних активів вітчизняного хімпрому.

Остання інстанція

Відповідно до підрахунків експертів, придбання компанією Ostchem Group, яка вже контролює «Рівнеазот», великих пакетів акцій концерну «Стирол» і черкаського «Азоту» дозволить їй зосередити у своїх руках близько 40% експорту аміаку, понад 50% закордонних поставок карбаміду й приблизно 70% українського ринку селітри. Якщо в цей пакет увійде ще й сєверодонецький «Азот», ці показники стануть ще соліднішими. Проте Ostchem Group навряд чи втримає у своїх руках усі ці активи. За відомостями деяких джерел, її керівництво має намір згодом перепродати «Стирол» російській компанії «Сибур-Холдинг».

Як би то не було, серед кінцевих власників найбільших сегментів вітчизняного хімпрому називають, зрозуміло, російський «Газпром» і контрольований ним «Сибур». Цілком природно, що для фінансово-промислових груп, які володіють потужностями з видобутку природного газу, придбання активів із виробництва мінеральних добрив більш ніж перспективне й вигідне. Як відзначають аналітики ІГ «Сократ», переробка природного газу на добрива й продаж готового продукту дає набагато більший прибуток, ніж його збут як сировини. Більш того, за умови інтеграції вітчизняного хімпрому в газодобувні холдинги рентабельність виробництва гарантована навіть у тому випадку, якщо світові ціни на добрива будуть мінімальними. А тому долю цього сегмента української економіки, цілком імовірно, вирішено.

Довідка «УТГ»

У результаті скасування з 1 липня нинішнього року Меморандуму про взаєморозуміння між урядом і підприємствами металургії й хімпрому, ­а також наступним рішенням НКРЕ ціна на газ для підприємств цих галузей зросла спочатку на 23%, а потім ще на 9,8%.