Пекінська «капуста»

Китай перетворюється на головного військово-технічного союзника України, що означає для наших підприємств щедрі замовлення за умови, якщо вони зберігатимуть у секреті свої розробки.

Засідання китайсько-україн­ської координаційної комісії з питань військово-технічного співробітництва було плідним. Українська сторона сподівається вже до 2013 року досягти обсягу товарообігу з Китаєм з експорту продукції ОПК у $1,2 млрд, тоді як за останні вісім років він становив $1,5 млрд.

Поки другі

іднебесна — вочевидь перспективний партнер: вистоявши в кризу (і навіть за підсумками минулого року продемонструвавши, на відміну від Заходу, зростання ВВП на 8%), сьогодні ця країна прагне стати світовим економічним лідером. Обсяг валового внутрішнього продукту Китаю перевершив цей показник Японії, і КНР, таким чином, стала другою найбільшою економікою планети після США.

Окрема тема — військові видатки Китаю. На кінець року вони збільшаться на 7,5%, досягши приблизно $78 млрд. Є підстави припускати, що вони насправді вдвічі більше. У Китаї зараз розвивається «най­активніша у світі програма з наземних балістичних і крилатих ракет», крім того, він модернізує своє ядерне господарство, а його флот є найбільшою військовою силою в Азії. У будь-якому разі КНР сьогодні посідає друге місце після американців ще й із фінансування озброєнь.

Дружити й конкурувати

Китайці роблять акцент на космічні технології, авіаційну й військово-морську техніку. Про те, що їх дуже цікавить співробітництво з Україною в цих галузях, йшлося під час згаданого засідання китайсько-української координаційної комісії.

В авіаційній сфері наша країна вже має серйозні напрацювання з КНР. Восени минулого року за підсумками візиту в Китай делегації на чолі з командувачем ВПС України генерал-полковником Іваном Руснаком заявлено, що сторони обговорили можливість придбання китайського навчально-тренувального літака L-15 із двигуном українського виробництва.

На перші два прототипи літака встановлювалися двигуни DV-2S (ліцензійний словацький мотор «Поважскє Строярнє», який випускається в Україні). Третій прототип обладнаний форсованим АІ-222К-25Ф, розробленим запорізьким МКБ «Прогрес». У Росії цей літак уважається головним конкурентом Як-130, причому «китаєць» перевершує його з декількох параметрів.

Що ж до військово-морської техніки, то тут інтерес китайців до українського суднобуду­ван­ня вилився в конкретні кон­т­­рак­ти — від продажу авіаносного крейсера «Варяг», побудо­ваного в 1998 році на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві, до нинішнього виконання китайського за­мовлення на створення малих десантних кораблів на повітряній подушці феодосійською суднобудівною компанією «Море» за участю НДІ аеропружних систем, підприємств «Склопластик», «Суднокомпозит» і «Оптика».

Однак усе назване — лише перший крок можливого широкомасштабного співробітництва, здійснюючи яке, Київ має враховувати декілька чинників, і насамперед  цілком імовірну протидію Росії та США.

Сполучені Штати досить болісно сприймають амбіційні китайські космічні плани. Як відомо, Пекін виконує два довгострокових проекти — створення пілотованої орбітальної станції та програму дослідження Місяця. Китайські інженери роз­почали розроблення нового надпотужного двигуна для майбутнього покоління космічних ракет.

На виставці «Фарнборо-2010» представники китайської космічної галузі також повідомили, що в 2012 році буде створений новий варіант ракети «Великий похід-5», яка зможе доставляти на навколоземну орбіту до 25 тонн вантажу або до 14 тонн на геостаціонарну (найважча російська «Протон-М» може вивести відповідно 22 і 5,6 тонни).

Поза сумнівом, участь України з її серйозним потенціалом у цій сфері в китайських програмах дала б потужний поштовх процесам, що відбуваються в КНР. Це важливо і для нашої країни, яка щосили намагається в останні роки вписатися в космічні проекти Росії та ЄС. Головне — у випадку з Пекіном може йтися не тільки про послуги України як «перевізника» (тобто про виведення своїми ракетоносіями іноземних апаратів, до яких українські конструктори не мають ані найменшого відношення, а така роль міцно закріпилася за нашою космічною сферою).

Що ж до протидії Росії, то тут шлях України до Китаю взагалі схожий на мінне поле. Треба враховувати два основних моменти: по-перше, конкуренцію Пекіна та Москви на міжнародному ринку озброєнь, що з кожним роком жорсткішає. А по-друге, постійні претензії РФ до китайських зброярів із приводу крадіжок технологій і копіювання зразків, а до України — із приводу передачі «спільних» розробок Піднебесній.

Росіяни активно обвинувачують китайців у плагіаті. Наприклад, якщо в тому, що китайська 152-мм гаубиця типу 52 (Т52) є копією російської Д1, сумнівів нема, то зовсім не все зрозуміло із зенітно-ракетною системою HQ-9, яку росіяни називають «здертою» зі своєї С-300, а китайці твердять, що їхня розробка оригінальна й кардинально відрізняється за характеристиками. При цьому її ціна набагато менша за російську. Також росіяни вважають китайську крилату ракету С-602 переробленим варіантом російської X-55, авіадвигун Tai Hang WS-10 — аналогом АЛ-31Ф для винищувачів. Найгучнішим називають скандал через аналог літака Су-27: у 1995 році російська й китайська сторони уклали угоду про ліцензійне складання 200 машин Су-27СК (у китайському варіанті — J-11) на заводі в Шеньяні, і до 2004 року Китай одержав близько ста комплектів, а потім відмовився від подальших закупівель, аргументувавши це тим, що китайські виробники складатимуть J-11 зі своїх комплектувальних.

До речі, у Піднебесній копіювали й українську техніку, наприклад, авіаційну. Наразі ВПС Китаю мають на озброєнні літаки Y-7 і Y-8 — це модернізовані копії українських Ан-24 і Ан-12БК.

Російські експерти говорять, що Китай має потужну високотехнологічну виробничу базу, кваліфіковані кадри й матеріальні ресурси для копіювання іноземних технологій. Але при цьому в КНР немає традицій конструювання й конструкторських шкіл, а незнання технологічних секретів позначається на якості китайських озброєнь.

Не спускати з очей

овноцінне військово-тех­нічне співробітництво з Україною може мати, як ми вже відзначали, величезне значення для ВПК Китаю. Наша країна виробляє або здатна виробляти продукцію військового призначення широкого спектра: системи й засоби ППО й ПРО, бронетанкову техніку, танкові й авіадвигуни, газотурбінні двигуни для кораблів, різні ракетні озброєння, авіабомби, радіо­локаційне обладнання, окремі види артиле­рійсько-стрілецького озбро­єн­ня, засоби розвідки тощо. Також Україна має значні досягнення у створенні інформаційних технологій, які можуть використовуватися для розроблення систем зв’язку, обчислювальної техніки та управління. Майже всі необхідні для цього надчисті матеріали (близько 160 видів) можуть вироблятися в Україні. Багато  цих можливостей напевно цікаві Пекіну.

Зауважимо також, що українські зброярі добре розуміють небезпеку передачі в Китай не тільки технологій, а й зразків озброєнь, а також вузлів і агрегатів — там можуть їх копіювати. Так, на початку серпня голова ради директорів «Мотор Січі» В’ячеслав Богуслаєв заявив, що підприємство уклало контракт із Китаєм на придбання ним двигунів АІ-222. «Контракт передбачає опцію на поставку 200 моторів, але цього не буде. Вони зроб­лять двигун самі», — говорить Богуслаєв. При цьому він зауважив, що «Мотор Січ» категорично проти передачі технології виробництва двигунів у Китай.

Не зовсім, звичайно, зрозуміло, чому із шести поставлених двигунів не можна зняти копії, а з 200 — можна. Але це так, до слова. Головне, наші виробники розуміють непрості правила, за якими можна грати з китайськими партнерами й при цьому не зазнати  збитків. Адже справа варта заходу.