«Вітряки» для Кабула

Слідом за українськими військовими, які беруть участь у операціях НАТО, в Афганістан повинен увійти наш бізнес, зокрема, для співробітництва у вітроенергетичній сфері.

За часів «великого й могутнього» вітчизняні підприємства та відомства досить активно працювали в країнах «третього світу». Зараз більшість проектів згорнуто, хоча Україні, як і раніше, є що запропонувати в різних сферах співробітництва. У Києві посольство США в Україні організувало «круглий стіл» із теми «Афганістан: військові операції та миротворча діяльність». На думку експертів, незрозумілою є відстороненість України від масштабних економічних перетворень у Афганістані.

Як приклад була наведена Росія, яка офіційно критикує дії НАТО в цій країні, але на практиці в Афганістані в енергетичній і комунікаційній сферах не менше 40% проектів провадять саме російські компанії. Вони ж беруть досить активну участь у розробленні тамтешніх перспективних родовищ корисних копалин, наприклад мідної руди.

Росія заявила, що готова розпочати відновлення та реконструкцію газодобувних і газопереробних підприємств, гідроенергетичних та інших об’єктів.

Тим часом не треба забувати, що СРСР у Афганістані проводив не тільки бойові дії, а й надавав масштабну економічну допомогу цій країні, наші фахівці, у тому числі українці, займалися тут будівництвом, освітою, медициною, працювали радниками у всіляких галузях. Чому б­ не використовувати цей досвід українським компаніям у розвитку економіки та гуманітарної сфери в Афганістані? До того ж наша країна, на відміну від Росії, бере участь у операції НАТО, тобто політичні передумови для такої діяльності, здавалося б, ще сприятливіші.

Великий шматок роботи та… грошей

На думку представників українського зовнішньополітичного відомства, нам дуже непросто вклинитися в економічні проекти у Афганістані. За їхньої масштабності та колосальних коштів, інвестованих західними державами, «чужинцям» там нема місця — усе давно розподілено. Узагалі, реконструкція афганських провінцій — це дуже серйозний бізнес зі своїми жорсткими законами. Зайняти нішу можна тільки в результаті концентрованих зусиль, яких поки в Україні ніхто не поспішає докладати.

Розмах робіт із реконструкції Афганістану вражає, оскільки у них вкладаються колосальні кошти міжнародних організацій. Наприклад, свого часу Світовий банк, Азіатський банк розвитку та Програма з розвитку ООН оцінили розмір необхідної допомоги, у тому числі гуманітарної, на десять років, тобто до 2012 року, у $14,5 млрд. На освоєння цих коштів цілком можуть претендувати й українські підприємства.

На початок року всі попередні оцінки восьмирічної давнини виглядали цілковитою дрібницею порівняно з реальними витратами. Загалом обсяги наданої Афганістану фінансової допомоги 56 країнами-донорами за 2002—2009 роки становили $35,5 млрд.

Що може Україна?

Полковник Олександр ­Апполонов, який повернувся­ недавно з Афганістану­ (провів у ISAF півтора року старшим української групи), відзначив, що дійсно дивує відсутність у цій країні українського бізнесу.

Наприклад, енергетика. Нестача електрики для Афганіс­­тану­ — проблема номер один,­ місцеве населення використовує­ переважно дизель-генератори малої потужності китайського та корейського виробництва. А тут є всі умови для розвитку вітроенергетики. Афганістану пропонують проекти на основі використання великих, середніх і малих системних вітрогенераторів за досвідом таких країн, як Данія та Німеччина. Є зразки установок­ з одиничною потужністю­ 1,5 МВт,­ 3МВт і 5МВт.

Але для такої бідної країни доцільніші вітрові електростанції малої та середньої потужності, у тому числі й демонтовані, але з ще великим терміном служби. В Україні, як відомо, є налагоджене виробництво вітрогенераторів широкого спектра й великий досвід їхнього використання, зокрема в Криму. Діючі сьогодні в Україні ВЕС переважно складаються­ з 107,5-кіловатних агрегатів, випущених за ліцензією американської фірми «Кенетек Віндпауер». Із червня­ 2003 року в Україні почали вводити в експлуатацію 600-кіловатні ВЕУ бельгійської фірми «Турбовіндс».­ Усі українські станції побудовані за «Комплексною програмою будівництва вітроелектростанцій», ухваленою в 1997 році. Саме в рамках цієї програми було освоєне виробництво ліцензійних установок потужністю 107,5 кВт, причому 100% компонентів цих машин виготовляються в нас. Задіяні 23 заводи колишнього ВПК, а складає вітротурбіни Південний машино­будівний завод у Дніпро­петровську. Такий досвід є у фахівців КБ «Південне», де свого часу було сконструйовано модель АВЕ—250 (вітроагрегат із вертикальними лопатями).

Це лише один із прикладів, із чим Україна може прийти в Афганістан. Зрозуміло, що лобіювати інтереси українських виробників і приватних компаній повинні не військові. У той­ же час вони свою роль викона­ли й виконують сьогодні—створюють умови як щодо формування ставлення до України­ серед місцевого населення (а український персонал, як відомо, не бере участі в бойових діях і виконує суто миротворчі функції), так і щодо допомоги в операції НАТО. Справа — за іншими держструктурами, здатними якщо не забезпечити, то хоча б посприяти українському бізнесу розгорнути афганські проекти.