Машинобудування з медом

Фахівців тут навчають без відриву від роботи, а випускати мріють дельтаплани — «Завод-фірма «Вісь» розгорнула потужне виробництво, ґрунтуючись виключно на власних розробках.

Бджолярство останнім часом виявилося занадто заполітизованим і стало об’єктом для глузування як заняття далеких від життя мрійників, не варте серйозного ставлення. І даремно. Показовий приклад «бізнесу на бджолах» можна побачити в Кіровограді, де, як то кажуть, на рівному місці виникло підприємство, що спеціалізується переважно на обладнанні для пасік. На ТОВ «Завод-фірма «Вісь», яка зараз нараховує понад триста працівників, паралельно освоюють легке машино­будування. 

Майстри на всі руки

«Вісь» створено в 1992 році на базі невеликої виробничої дільниці з випуску медогонок та автопричепів. Сьогодні крім вуликів тут виготовляють ще безліч іншої продукції для бджолярства, якою пасічники дуже задоволені. Спеціалізація підприємства поставила на порядок денний питання: де знайти стільки кваліфікованих кадрів? Якщо на великих заводах випускників ВНЗ «перенавчають», то малі підприємства не можуть собі дозволити такої розкоші. Тому вирішили організувати навчання безпосередньо на виробництві.

— Відбираючи фахівців, ми робили акцент на так званих майстрів на всі руки, — говорить керівник ТОВ Віктор Желтобрюх.­ — На відміну від інженерів вузькопрофільних відділів промислових гігантів, на нашому підприємстві інженерно-технічним працівникам доводиться виконувати одразу кілька робіт. Причому не завжди випускника візьмуть одразу інженером, попервах можуть «обкатувати» на робочій сітці. Загалом, працювати на малому підприємстві молодому фахівцеві дещо складніше, аніж на великому заводі. Зате після здобуття кваліфікації стабільна робота йому ­гарантована.

Від бджіл до причепів

Ринок «медового обладнання» досить місткий і не обмежується лише вуликами. Майже весь «бджолярський» реманент кіровоградського підприємства — власної розробки. Для України це надзвичайно важливо, бо й досі за обсягами продукування меду ми посідаємо четверту позицію у світі після Росії, Китаю та Аргентини.

Підприємством «Вісь» роз­роб­­лено та впроваджено випуск спеціалізованих причепів для бджолярів. Почавши з них, фірма сьогодні значно розширила свою машинобудівну складову — роб­лять тут і вантажні причепи до легкових автомобілів. Розроблені­ фахівцями підприємства платфор­ми оснащені автономною гальмівною системою; підвіска коліс — на ресорах з амортизаторами або торсіонна; колеса з маточинами аналогічні використовуваним на автомобілях ВАЗ, ГАЗ-24, «Нива», «Газель», «Бичок». Підприємство випускає майже 30 модифікацій автопричепів, призначених для перевезення вантажів різних типів всіма видами доріг. Окрім звичайних автомобільних  є  оригінальні розробки торгових будиночків на колесах, пристроїв для транспортування катерів, невеликих літаків та  дельтапланів, а також рідких речовин  і великогабаритних вантажів.  Основними тягачами причепів можуть бути  легкові автомобілі малого і середнього класів, а також мікроавтобуси.

«Важливо знайти свою нішу, щоб розпочати з нуля»

Засновник заводу «Вісь» ­Віктор­ Желтобрюх — талановитий учений, орденоносець, винахідник та почесний громадянин Кіровограда. Має вчений ступінь кандидата наук та 32 зареєстровані винаходи, деякі з яких запатентовані за кордоном. Пройшов шлях від інженера до керівника підрозділів на заводі «Гідро­сила», а згодом — до генерального директора ВО «Червона зірка».  ­Пішовши з керівної посади, створив нове підприємство, яке навіть у найважчі для економіки країни часи  утримувало штат у триста чоловік.

— Що було головною перед­умовою організації вами власної справи?

— Ще за часів СРСР мені оформили пенсію союзного значення, оскільки працював ди­ректором великих підприємств. Уявіть собі ситуацію: мені 59 років, я маю чималі знання та досвід, і раптом виходить так, що мені нічим зайнятися. Рік просидів на дачі, розводив бджіл, але це мене не приваблювало, не моє це заняття, адже я  не ­агроном, а машинобудівник! Був дуже пригнічений морально без улюбленої роботи. До того ж скасували мою пенсію, і я, маючи за плечима трудовий стаж 40 років, отримував таку ж суму — десь 350 карбованців, як і людина, котра пропрацювала лише ­3 роки… До того ж у мене «згоріли» сімейні заощадження. Тож економічний аспект теж відіграв важливу роль у рішенні організувати новий завод — треба було заробляти на життя. Я зібрав робочу бригаду, ми взяли в оренду на автобазі шматочок землі й почали організовувати власне виробництво.

— Які проблеми відразу стали перед вами?

— Постало питання: а який товар випускати? Я принципово не хотів повторюватися й робити продукцію, що виготовлялася на «Гідросилі» та «Червоній зірці». Хоча в конструкціях кількох насосів були мої особисті винаходи, і я мав моральне право використовувати свої розробки. Або, наприклад, можна було випускати запчастини до сівалок «Червоної зірки», бо комп­лектувальні завжди мають попит. Мені було важливо знайти­ свою нішу, щоб розпочати з нуля.­ ­Нехай навіть на організацію такого підприємства пішло б набагато більше часу.

Ще працюючи на «Червоній зірці», я задумав налагодити випуск причепів для автомобілів. Зрозуміло, що це потрібна продукція, кількість авто у країні збільшувалася з року в рік. Все одно наші причепи ми взяли не з «Червоної зірки», а розробили свої, під сучасні вимоги безпеки.

— Ідея взятися за виготовлення вуликів теж виникла в перший пенсійний рік?

— Бджолярський інвентар ми почали робити тому, що в Україні раніше ніхто й ніколи не випускав весь комплект обладнання для пасіки (за Союзу його централізовано майстрували в двох містах — Таганрозі й Сиктивкарі). Так, де-не-де виробляють кустарним способом один-два інструменти, але комплексно, десятки найменувань продукції, випускаємо тільки ми. Зараз у цьому напрямку ми посідаємо провідні позиції в Україні. Інвентар «Осі» йде на експорт у Литву, Естонію, Латвію, Білорусь та Молдову.

— Судячи з усього, на заслужений відпочинок ви не збираєтеся?

— Ні. Планів — безліч. Ще багато чого треба встигнути зробити… Добудувати новий цех на 720 квадратних метрів, запустити у виробництво новий типо­розмір причепів вантажопідйомністю 5-7 тонн. Працюватиму стільки, скільки буде мені дозволено.