Микола Воробйов: «Усе створюється головою та руками фахівців галузевих інститутів»

Про необхідність модернізувати гірничо-металургійний комплекс країни говорять уже навіть найбільш ледачі. «Будь ласка, — відповідають на це в «Механобр­чорметі». — Замовляйте проект — і ми зробимо все, що треба».

При цьому бажання замовника для співробітників інституту аж ніяк не закон. Якщо воно супере­чить доцільності впровадження тієї або іншої технології або обладнання (що не рідкість), тут готові поступитися великими грошима, відмовитися від замовлення, але не заплямувати репутацію наукової установи з піввіковою історією, відомої далеко за межами України.

Про те, чим живе інститут і як він міг би жити у разі адекватного ставлення до галузевої науки з боку влади й бізнесу, розповідає його директор Микола Воробйов. 

— «Механобрчормет» завжди був головною технологічною організацією в системі Міністерства чорної металургії СРСР і зараз зберіг цей статус. Ми, можна сказати, у своїй сфері монополісти — у кращому розумінні цього слова. У Союзі тільки наш інститут мав дослідну фабрику, на якій можна перевіряти будь-яку технологію. За нашими науково-технічними розробками та проектами побудовано й реконструйовано понад 30 гірничо-збагачувальних комбінатів колишнього Радянського Союзу та інших країн. Ми досі курируємо ці об’єкти, виконуємо проекти їхньої реконструкції та модернізації.

Розквіт інституту припав на період розпаду Союзу. У 1989 ро­ці в нас працювало понад 2,2 тисячі співробітників, якщо рахувати разом із нашими потужними філіями в Росії та інших республіках. А потім — різке падіння, зрозуміло, не від нас залежне. Обсягів робіт не було. Ішлося про елементарне виживання. Щоб знизити витрати на утримання, змушені були відправити в самостійне плавання дослідний завод, продати механоскладальний цех (утім, він нам не дуже був потрібний), законсервувати головний корпус…

Як важко не було, ми зберегли свій потенціал — експериментальну, аналітичну, інформаційну базу, а головне — кадри. І сьогодні маємо потужні підрозділи — наукову, науково-дослідну, конструкторсько-технологічну частини з унікальним обладнанням (нічого не віддали в оренду), дослідну фабрику для проведення випробувань.

— Миколо Костянтиновичу, у чому особливість «Механобр­чормету»?

— У нашій системі ми залишаємося єдиними, хто здатний робити робочу документацію. Так, сьогодні багато фірм можуть надати ТЕО, інвестрозрахунки, проекти. Але саме робочу документацію, за якою можна будувати, особливо потужні об’єкти, робити крім нас ніхто не може. Тому нас знають у світі й залучають на об’єкти Казахстану, Індії, Нігерії та інших країн. 

— Отже, прапор технічного й технологічного переозброєння ГМК, про що сьогодні стільки розмов, у ваших руках. Однак єдиної комплексної програми модернізації немає. ГЗК, меткомбінати вирішують ці питання на власний розсуд. Уявімо неймовірну, але цілком можливу ситуацію — усі модернізувалися. Чи не станемо перед проблемою надвиробництва, що теж, узагалі, нічого доброго не обіцяє?

— До нас стікається інформація про плани модернізації з усіх галузевих підприємств країни. Отож, я підрахував, що коли будуть реалізовані всі заявки та пропозиції (а це цілком може статися через 5—6 років), то обсяги переробки залізорудної сировини зростуть до 560 мільйонів тонн на рік, перекривши показники пікового для галузі 1990 року. Постає запитання: чи потрібно це?

Більш того, якщо Україна та Росія вийдуть на заплановані в процесі модернізації потужності, матимемо до 2015 року понад 100 мільйонів тонн надвиробництва ЗРС. Це загрожує підприємствам серйозними збитками. Тому ми цілеспрямовано працюємо над розробленням технологічних схем, за допомогою яких можна під час реконструкції комбінатів істотно підвищити якість концентрату за зниження виробничих витрат. Сьогодні це головне завдання, щоб вітчизняний ГМК міг конкурувати на ринку. А на другому етапі, коли ринок завоюємо, можна вже нарощувати обсяги.

— Чи важко вмовити підприємства на співробітництво?

— Особливо вмовляти не доводиться. Є кошти — замовляють роботи. Зараз повернулися на об’єкти в Російській Федерації. Вони нас самі покликали. Адже ми проектували ці комбінати, усе там знаємо. От одержали лист-подяку та грамоти за введення в експлуатацію 4-ї секції на Стойленському ГЗК (Білгородська область) з річною потужністю 8 мільйонів тонн руди. Вона успішно працює, усі показники перевищено — ми завжди закладали в проекти резерв.

У Казахстані півтора року возимося з їхніми фосфоритами. Проектували фабрику в Кара­тау з фосфоритових котунів. Складна сировина. Але якщо ми могли зробити котуни залізні, марганцеві, то чому б не зробити ще й ці?

Зараз готуємося до укладення контрактів із трьох діючих комбінатів і одного споруджуваного. Словом, без роботи не нудьгуємо. Звичайно, пов’язаний із кризою спад виробництва позначився на наявності коштів у комбінатів. Але проблема не тільки в цьому. У чому саме, розповім на конкретному прикладі з «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Три роки тому там поставили завдання довести обсяг переробки руди до 30 мільйонів тонн. Ми їм відразу запропонували працювати за класичною схемою: ви ведете бурову розвідку у своєму кар’єрі, давайте нам проби руди, ми проведемо її дослідження, визначимося з технологією збагачення. Але вони не захотіли з нами співробітничати, мотивуючи тим, що ми, мовляв, працюємо за класикою, а світ переходить на інший стиль. І не знаючи ще, на якій технології працюватимуть, відразу уклали договори з іноземними фірмами на поставку обладнання. Добре, не хочете — ваша справа. Закінчилося, як я й припускав, сумно. Вони запустили одну збагачувальну секцію й от уже півроку не можуть її вивести на проектні показники ні за якістю, ні за продуктивністю.

А все тому, що класика — вона в усьому світі класика. Не можна, щоб проектували одні, устаткування поставляли інші, дослідженнями й технологією займалися треті.

— Хіба гарна техніка може погіршити виробництво?

— Вам ще можна пробачити такі запитання. Але виробничники, тим більше ті, хто безпосередньо відповідає за підприємство, повинні розуміти, що обладнання вибирається або створюється під технологію, а не навпаки. Це давно доведено практикою. Навіщо наступати на ті самі граблі?

Зрозуміло, сучасна техніка нашим ГЗК потрібна. Але пропонувати можна все що завгодно, а застосовувати — тільки те, що необхідно. Коли наукова частина нашого інституту працює над проектом, закладаючи певну технологію, то відразу враховує й відповідне обладнання. До того ж ми співпрацюємо з фірмами-виробниками, які добре знаємо і які добре розуміють нас. І тоді все чітко видно, не треба витати в хмарах, яку техніку придбати — ту чи цю?

Іноді взагалі можна обійтися без дорогої техніки. Три роки тому нам поставили завдання різко збільшити потужність Оскольського електрометалургійного комбінату (Росія), який одержує концентрат  із Лебединського ГЗК гідротранспортом. Було багато пропозицій: протягти ще одну лінію 25-кілометрового трубопроводу, побудувати канатну дорогу, використовувати нове обладнання… Ми запропонували простий спосіб — посилити технологічну дисципліну на первинній насосній станції. До нас прислухалися — усе пройшло нормально й без капзатрат.

— Може, дарма ви так вчинили? Могли б подвійно заробити — і на постачальниках обладнання, і на комбінаті, який би замовив вам під нього розроблення технології транспортування.

— Ми не торгуємо професійною честю. Адже у нас ще старі поняття в таких питаннях. Ці схеми не для нас. Я не хочу плямувати через них честь інституту й свою власну. Ми пояснюємо замовникам, що для них насправді краще, бо добре володіємо ситуацією в галузі. Це, якщо хочете, наш обов’язок. От один грузинський бізнесмен вирішив побудувати в себе феросплавний завод і до нього фабрики. Приїхав замовити проект. Я його запитую: навіщо, коли в Зестафоні вже є такий завод, а в Чіатурі простоюють 10 фабрик? Реанімуйте потужності — і матимете виробництво. Це ж набагато дешевше, ніж будувати нове, а економічний ефект той же. Схожі ситуації були з Нігерією, Словаччиною.

— Гірничо-металургійний комплекс виходить із кризи…

— …можливо. Хоча невеликий сплеск зростання обсягів виробництва ще нічого не означає. Українські ГЗК працюють на 50% проектної потужності.

— Тим більше ви повинні допомагати гірникам і металургам. Які спільні проекти реалізуєте?

— Виконуємо великий обсяг робіт для ПівнічГЗК — ТЕО з магнітно-флотаційного доведення з одержанням концентрату 69%, проводимо реконструкцію двох випалювальних машин. На ПівденьГЗК зараз немає робіт — там ніяк не можуть визначитися, хто ж власник. З «Арселором» мені вже набридло розмовляти. Так не робиться. Хоч це й іноземний об’єкт, але його робота стосується економіки України. Для Інгулецького ГЗК робимо робочий проект другої лінії флотації. Це відносно ГЗК Кривбасу.

Для Полтавського гірничо-збагачувального комбінату зробили ТЕО другої лінії флотації. Поруч там Єристовський ГЗК, для якого виконали випробування технології, запропонованої іноземцями. Уточнимо ТЕО й розпочнемо проект будівництва цього комбінату.

Відновлюємо роботу із закарпатського золота.

— Ви й золотом займаєтеся? Ідете від основного профілю. Вас на все вистачить?

— За це можете не хвилюватися. Так, якщо ми раніше займалися тим, що було необхідно чорній металургії, то тепер ще й кольоровими металами. І теж, уважаю, успішно. Це частина нашої стратегії виживання, яка, упевнений, невдовзі переросте в стратегію розвитку.

— Із ким із наших фінансово-промислових груп, які тримають ГМК, вам добре працювати?

— З усіма, хто розуміє, що за роботу треба платити. Бо є такі, хто думає, начебто під інститутом нафтове родовище або золота жила й ми можемо займатися благодійністю, проводячи для них безкоштовно дослід­ження. Вибачайте, сьогодні всі в ринку. Ми хоч і державний інститут, але держфінансування не маємо — повинні самі заробляти гроші. Наші фінанси залежать від завантаження роботою, а вона — від замовлення, яке нам дають комбінати.  

— Миколо Костянтиновичу, якщо ми так упевнено йдемо до надвиробництва залізорудної сировини, чи варто добудовувати КГЗКОР? Ваша думка досвідченого фахівця особливо цінна, ви вже не раз висловлювали її на найвищих рівнях. Але ситуація змінюється. Крім того, комбінат, можна сказати, рідне вам підприємство, ви розробляли для нього найголов­ніше — технологію збагачення. Адже вам небайдужа його доля.

— Це дуже непросте питання. З одного боку, достатньо аргументів, щоб відповісти так: КГЗКОР необхідно добудовувати, причому зберігаючи його основний профіль — переробку окислених руд. У наших комбінатів піввікові зношені фонди. Бажано освоювати нові потужності. По-друге, за даними, які я маю, щоб взяти сьогодні тонну магнетиту, треба кудись вивезти одну-дві тонни гематиту, що добувається попутно з ним. Ці витрати збільшують вартість магнетитового концентрату.

Безперечно, переробляти окис­лену руду треба. Де? Багато хто говорить: на наявних ГЗК. Але, як показав досвід (хоча б того ж «Арселору», що намагався налагодити в себе випуск концентрату з окислених руд), нема сенсу на діючих комбінатах збагачувати одночасно і гематит, і магнетит.

Схем запуску КГЗКОР багато. У принципі, можна було б на Інгулецькому комбінаті  подрібнювати гематитову складову й гідротранспортом перекачувати на КГЗКОР. Другий гідронасос поставити в районі кар’єрів «АрселорМітталу» і теж качати здрібнену руду, яка попутно добувається.

— Та як об’єднати навколо цієї ідеї комбінати? Там різні власники.

— Які різні? Усі українські, крім індусів. Що, хіба не домовляться? Тож, повторюю, займатися КГЗКОР треба, але тільки з огляду на обсяги споживання залізорудної сировини в цілому. Тоді якісь комбінати доведеться або закривати, або переводити на якіснішу продукцію.

Можливо, з урахуванням довгострокової кон’юнктури ринку доцільно організувати там паралельне виробництво з переробки іншого виду сировини. Підкреслюю: паралельне, бо якщо промисловий об’єкт був задуманий під певний вид продукції, то реконструювати його під інший свідомо недоцільно. Знову ж — якої сировини? Титану? Але в нас сьогодні не на повну потужність працює Вільногірський ГЗК.

Не дуже давно колишній губернатор Кіровоградщини Володимир Мовчан запропонував розглянути питання використання КГЗКОР під золото. Це досить цікаво. Ми про це давно говорили. Можна побудувати невелику дробильну фабрику, виділити декілька секцій і пере­робляти руду з родовищ Кіровоградської, Одеської, Дніпро­петровської областей, одержуючи золотий концентрат. Правда, родовища ще детально не розвідані. Проте ціни на золото зараз високі, це було б доброю допомогою для економіки підприємства, та й України.

У будь-якому разі необхідне урядове рішення на основі серйозного техніко-економічного аналізу.

— Не менше суперечок навколо технології переробки окислених руд.

— Насамперед, потрібна технологія, яка дозволить із мінімальними витратами реконструювати комбінат. Не забувайте, довгобуду більше 20 років. Зрозуміло, що все зношене, багато чого треба змінювати. Але для такої експертизи, а вона необхідна, потрібні гроші, причому солідні.

На КГЗКОР зараз створюють якусь чергову технологію на своїх установках. Я не знаю й не хочу знати, що вони там роблять. Бо якщо проводити випробування в лабораторіях, нехай і з найкращими фахівцями, неминучі помилки. Одна справа виконувати роботи в статиці, інша — у динаміці, із зміною складу сировини та інших параметрів. Ми свого часу зробили коректування проекту за новою технологією — флотаційно-магнітною з використанням пінної сепарації. Одержали концентрат на рівні 63—64% за зниження енергетичних та інших витрат. Уважаю, на сьогодні це найпрогресивніша технологія.

Є ще важливий нюанс. Ґрунтуючись на дослідженнях нехай навіть найсучаснішої лабораторії ми не проектуватимемо. Це однозначно. Як свідчить наша 54-річна практика, інститут може робити проект тільки на своїх вихідних даних — тоді ми гарантуємо одержання показника, у іншому разі гарантії забезпечує замовник. 

— Тоді ви стаєте злісним монополістом. Адже згідно з одним із законів Паркінсона, геніальні ідеї народжуються в гаражах. Якщо якась лабораторія звернеться до вас з такою ідеєю, яка, можливо, суперечить вашим, ви її відкинете?

— Ми її перевіримо на своїх промислових установках, і якщо показники підтвердяться — одразу візьмемося за  проект.

— Якщо є, як ви говорите, ефективна технологія переробки окислених руд, чому фахівці «Арселору» їздять по світу в пошуках іншої?

— Нехай подорожують, нехай подивляться світ… Маючи поруч потужний інститут, що знає сировину, володіє технологією, проектував цей комбінат, і замовляти за кордоном якісь технології, наймати для цього бразильців… Якщо вважають, що ті зроблять краще, ніж ми, — це їхнє право.

— А як справи в галузевій науці?

— Галузева наука — плоть від плоті держави. От і вся відповідь. При цьому роки два  наша держава вустами перших осіб могла собі дозволити заявляти, що, мовляв, галузева наука узагалі не потрібна. Хоча всі як один були за науково-технічний прогрес. А він взагалі можливий без галузевих інститутів? Адже все створено й створюється головою та руками їхніх фахівців. Ми перетворюємо ідеї на корисні речі, займаючись конкретними виробничими проблемами. Інший підхід у нового уряду. І це вселяє оптимізм.

Микола Воробйов

Народився в 1949 р.

Вищу освіту здобув у Криворізькому гірничорудному інституті. У НДПІ «Механобрчормет» працює з 1971 р. Був інженером, завідувачем лабораторії, завідувачем відділу. З 1997 р. — голова правління — директор інституту.

Довідка «УТГ»

ВАТ «Науково-дослідний проектний інститут «Механобр­чормет» (м.Кривий Ріг)  — великий науково-технічний центр із проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт із розроблення технології та обладнання в галузі збагачення та згрудкування мінеральної сировини, відходів видобутку, збагачення, згрудкування та металургійного виробництва.

Заснований 1956 року. У 1992-му рішенням Кабміну визначений головною організацією країни з розроблення технологій збагачення руд чорних металів, гірничо-хімічної, феросплавної та нерудної сировини, їхнього комплексного використання.

Займається підготовкою вихідних даних для будівництва нових і реконструкції наявних гірничо-збагачувальних підприємств, комплексним проектуванням ГЗК, а також нерудних виробництв, надає технічну допомогу підприємствам у налагодженні технологічного процесу або обладнання.

Здійснює авторський нагляд за будівництвом і реконструкцією об’єктів, обстежує технічний стан будинків, споруд, метало­конструкцій, вантажопідйомного обладнання. 

Тим часом

На базі Криворізького технічного університету під керівництвом кандидата технічних наук доцента Миколи Кривцова тривають роботи з удосконалення технології збагачення окислених залізистих кварцитів Кривбасу із застосуванням селективної флокуляції та дешламації.

Запропонована вченими технологічна схема забезпечує одержання залізорудного концентрату з масовою часткою заліза 64—67% і, за словами розробників, є найперспективнішим технічним рішенням для промислового використання гематитових руд, що дозволить різко знизити при їхній промисловій переробці витрати електроенергії, води й значно підвищити ефективність збагачувального переділу.

Інформація про нову технологію була заслухана на технічних радах криворізьких підприємств, найбільш зацікавлених у залученні у виробництво окислених кварцитів, — ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» і ВАТ «Arcelor Mittal Кривий Ріг».

Розробкою зацікавилася також група компаній «PHM ARICOM» — одна із провідних фінансово-промислових груп Росії, що володіє значними гірничо-рудними активами, у тому числі у видобутку й переробці заліза, і активно освоює залізорудні родовища Далекого Сходу. Так, за замовленням компанії українськими вченими виконані роботи із практичного впровадження схеми збагачення кімкано-сутарських змішаних руд із використанням запропонованих ними методів. Зараз готується велика проба руди масою в 200 тонн, щоб відробити на дослідному виробництві в Благовіщенську технологію в безперервному режимі.

***

Золото країни йде американській компанії Supatcha Resources Inc., яка має намір придбати  98% інтересу в заявленій до гірничопромислової розробки золотій копальні «Травневе» у Савранському районі Одеської області (включаючи все капітальне обладнання). Компанія готова інвестувати $2,8 млн у розширення операцій на родовищі, яке до цього досліджувалося різними компаніями, а початкове буріння було виконано в 1999 р. і визначило його мінералізацію. Геологічна інформація про Травневе родовище перебуває в статутному капіталі ЗАТ «Державна акціо­нерна компанія «Українські поліметали», створеного в 1998 році для реалізації держпрограм «Золото України» й «Титан України».

Із цим придбанням Supatcha стане важливою золотою компанією в Україні. У квітні вона підписала остаточну угоду про купівлю ліцензій на роботу на Барлевському та Виноградівському золотоносних родовищах, які покривають площу 11,6 км2. «Ці активи дають чудову можливість для нашої компанії стати виробником золота в Україні з низькою вартістю й високою рентабельністю», — сказав президент Supatcha Стів Таллі.

***

На утримання розташованого в Кіровоградській області Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР) цього року виділено з держбюджету 21,870 млн грн замість передбачених раніше 50. Цих коштів вистачить лише на підтримання життєдіяльності комбінату, у будівництві якого брали участь країни колишньої РЕВ. Побудований на 70%, він залишається одним із наймасштабніших довгобудів Європи.

ВАТ «ArcelorMittal Кривий Ріг» (Дніпропетровська область), найбільший в Україні виробник сталевого прокату, як і раніше, зацікавлений у КГЗКОР і не відмовляється від своїх намірів придбати підприємство з переробки окислених руд на вигідних йому умовах для того, щоб і надалі розвивати свої гірничорудні активи з випуску залізорудної сировини.

«Ми готові брати участь у проекті. Ми не зачиняємо жодні з наших дверей», — сказав генеральний директор меткомбінату Жан Жуе на одній зі своїх недавніх прес-конференцій. Питання інвестування довгобуду залежить від визначеності в державній політиці приватизації.