Відповіді, які випереджають запитання
Соціально відповідальний той бізнес, який справджує сподіваня суспільства. А чого, власне, ми чекаємо?
Будь-якій відповіді має передувати запитання. Тому уявлення про соціальну відповідальність бізнесу еволюціонують — у міру того, як еволюціонує суспільство. Суспільству потрібне було економічне піднесення — хвалили бізнес за зростання ВВП і нові робочі місця. Суспільство втомилося боротися з тіньовими схемами — заохочували прозорість і законність. Суспільство захотіло передбачуваності та гарантій — підняли на прапор ділову репутацію… Це так звана пірамідка Керол Адамс, одна з найпопулярніших сьогодні теоретичних моделей; на початку 1990-х її авторові вдалося «примирити» прихильників різних наукових течій, представивши економічну, юридичну та етичну форми відповідальності не взаємовиключними поняттями, а послідовними стадіями розвитку підприємства. Таке розуміння означає, що соціально відповідальним бізнес був завжди в тій або іншій сфері, просто уявлення суспільства про відповідальність бізнесу змінювалися.
Сьогодні суспільство вважає бізнес відповідальним майже за все: дотримання прав працівників, стан довкілля, боротьбу з корупцією… Причому від бізнесу хочуть, щоб він подолав всі сходини вищеописаної пірамідки й піднявся нагору — на рівень філантропічної відповідальності, коли компанія відчуває себе таким же громадянином, як і кожна окрема людина, і працює на благо суспільства добровільно. Такі дух і літера і Глобального договору, підписаного ООН із представниками свідомого бізнесу, і міжнародного добровільного стандарту ISO 26000, який готується. Таке широке й різнобічне розуміння соціальної відповідальності дозволяє розглядати її як «мікроекономічний рівень» ідеї сталого розвитку. Справді, якщо кожне підприємство перейматиметься не тільки збільшенням прибутку, а й особистісним зростанням співробітників і збереженням навколишнього середовища, у масштабах країни одержимо заповітну гармонію економічної, екологічної та соціальної засад — квінтесенцію сталого розвитку.
Коли в 1980-ті роки концепція соціальної відповідальності робила свої перші боязкі кроки, вона зустріла жорсткий опір класичних економістів, які вважали метою бізнесу заробляння грошей. «The business of business is business» («справа бізнесу — бізнес»), — заявив нобелівський лауреат, створювач теорії монетаризму Мілтон Фрідман, й іншому видатному вченому, гуру менеджменту Пітеру Друкеру довелося, вдаючись до гарних метафор, переконувати колег, що на життя «дракона» — тобто бізнес — суспільство не зазіхає, що його треба лише «приручити», надавши можливість здобувати вигоду з розв’язання соціальних проблем. За минулі десятиліття сподівання суспільства явно стали більшими: «дракона» хочуть уже не просто приручити, а перевиховати.
У певному сенсі це, звичайно, добре. От тільки не можна забувати про те, що за оформленими в гарні й, безумовно, правильні фрази сподіваннями «безликого суспільства» стоять конкретні люди. Поки їх, на жаль, меншість, і решта людства дивиться на них у найкращому разі як на донкіхотів. Ідеї стійкого розвитку насилу торують собі дорогу в життя, бо доводиться долати опір і теоретиків класичної економічної теорії, і менеджерів-практиків. Картинка тим більше смутна, що на папері — в офіційних концепціях і програмах дій — всі країни палко твердять про свою відданість ідеї сталого розвитку.
В Україні ситуація особливо погана. Як точно зауважив Сергій Курикін, який колись очолював природоохоронне відомство, навіть на рівні професійного істеблішменту сталий розвиток найчастіше зводиться до недопущення економічних криз, втрачає свою екологічну та соціальну складові. По-справжньому українське суспільство ідеєю сталого розвитку ще не перейнялося.
Висновок напрошується сам собою: соціально відповідальний бізнес у безвідповідальному суспільстві існувати (а тим більше розвиватися) не може. І все-таки не все так погано, як може здатися. Будь-яка компанія — це не абстрактна машина, а конкретні живі люди, і це їхню відповідальність (або її відсутність) ми маємо на увазі, коли говоримо про соціальну позицію того або іншого підприємства. Економісти давно знають особливість своєї науки: вона не тільки описує реальність, а й приписує її. Тож соціально відповідальний бізнес крім всіх покладених на нього обов’язків сьогодні відповідальний ще за одну, мабуть, найважливішу річ — формування відповідального, із правильними сподіваннями суспільства. Повільно, але впевнено йому це вдається: транснаціональні корпорації та компанії з іноземним капіталом за активної участі представників прогресивного, знов-таки здебільшого прозахідного, третього сектора за кілька останніх років запевнили пересічного українця, що бізнес повинен (ну, або у всякому разі може) дбати не тільки про власні, а й про його, пересічного українця, інтереси. В ідеалі — через високі гуманістичні цінності, але навіть якщо й через примітивні корисливі міркування — усе одно непогано. Тож, схоже, соціальна відповідальність бізнесу вже не є просто модним словосполученням.
