Людина, яка винайшла велосипед
До 180-річчя видатного англійського винахідника Джеймса Старлі, конструктора та організатора виробництва велосипедів.
Багато хто в дитинстві бачив у цирку пенні-фартинг — незграбний велосипед із непропорційно великим переднім і маленьким заднім колесами. Свою назву він дістав від стародавніх англійських монет із приблизно таким же співвідношенням діаметрів. Захоплюючись спритністю еквілібристів, які правлять цим екзотичним видом транспорту, нам важко повірити в те, що ще не дуже давно це була рядова модель, розрахована на середньостатистичного користувача. Тож можна уявити, який успіх мали перші «безпечні велосипеди» сучасного типу: про всяк випадок до землі можна дотягтися ногою.
Про популярність нового винаходу красномовно свідчить той факт, що в деяких країнах, наприклад у сусідній Польщі, велосипед донині називають «ровером» — на честь фірми, яка випустила його. Саме так, безпечні велосипеди увічнили ту саму компанію, що з 1925 року почала випускати автомобілі й сьогодні відома в усьому світі як виробник елітних повнопривідних позашляховиків Land Rover. Про їх надійність складають легенди — говорять, що 70% усіх колись випущених машин цієї марки досі експлуатуються. Однак багато роверівських винаходів часів велосипедного виробництва демонструють ще більшу непорушність — наприклад, колесо з перехресними спицями, яке дійшло до наших днів.
На момент винайдення безпечного велосипеда ніякого спеціалізованого виробництва в розпорядженні Джеймса Старлі не було — залізний кінь сконструйований у той час, коли його розробник очолював… фабрику швейних машинок. Але про все по черзі.
Джеймс Старлі народився в родині фермера в селі Альбурн. Тут, у графстві Суссекс на півдні Англії, про промислову революцію нічого не знали — як і сто років тому, у цих місцях панувало тихе й розпорядковане сільське життя. Але маленького Джеймса природа наділила технічним складом розуму, і в навколишні мальовничі поля й луки він не вписувався. Ні, він не був безвідповідальним — із дев’яти років старанно допомагав батькові, але в шістнадцять все-таки не витримав: зібрав речі, попрощався з родиною й пішов. У Лондон. Пішки. Хлопчика-провінціала, який мріяв про кар’єру інженера, столиця зустріла без ентузіазму; за іронією долі, від голоду його врятувало те саме минуле життя, з яким він так хотів покінчити: Джеймса взяли на роботу садівником, справедливо вважаючи, що із цим сільський парубок упорається краще від городянина. Джеймс дійсно виправдав сподівання роботодавця — за садом доглядав уміло, а у вільний час удосконалював побут: сконструював регульований свічник, розсувні віконниці й навіть механічну дитячу колиску. Отоді господар будинку Джон Пенн зрозумів, що недооцінив свого нового працівника. Коли ж той полагодив поламану дорогу швейну машинку (причому не просто полагодив, а поліпшив конструкцію механізму), його долю було вирішено. Уражений господар розповів про те, що трапилося, своєму приятелеві Джозайї Тернеру, одному зі співвласників Лондонської фабрики швейних машинок, і той запропонував Джеймсові роботу «за фахом», про яку юнак так довго мріяв. Згодом Тернер і Старлі так тісно спрацювалися, що заснували власне виробництво, із цехів якого багато років виходили знамениті машинки-«європейки».
Тут Джеймс і побачив «кісткотрус» — новомодний французький винахід, який придбав племінник Тернера, уважаючи його корисним для фабрики. Дерев’яний велосипед із залізними «шинами», їзда на якому полягала в постійному відштовхуванні ногами від землі, з великим перебільшенням можна було вважати комфортним засобом пересування. До того ж важив він під п’ятдесят кілограмів. Удосконалення конструкції велосипеда стало для Джеймса ідеєю фікс — настільки, що незабаром фабрика поряд зі швейними машинками почала виробляти велосипеди. Спочатку це були пенні-фартинги — незручні й складні в ужитку, але все-таки набагато прогресивніші, ніж «кісткотруси»: суцільнометалеві, легкі, із педалями. А потім з’явилися й безпечні велосипеди сучасного зразка з однаковими колесами у 26 дюймів (цей діаметр і сьогодні в багатьох країнах уважається стандартом). Невгамовний винахідник, Старлі придумував усе нові й нові доробки: триколісні велосипеди для дівчат, тандеми, велосипеди з електродвигунами… Нерідко з таких на перший погляд розваг виростали серйозні інновації. Наприклад, випробовуючи тандем разом із сином, Джеймс став перед проблемою «різних вагових категорій»: дитина крутила педалі на своєму боці слабкіше від дорослого. Результатом усунення цієї несправності став винахід диференціала — пристрою, який дозволяє колесам обертатися з різними кутовими швидкостями; без нього не обходяться тепер сучасні автомобілі.
…Історія велосипеда непевна й повна легенд. Багато фігур у ній суперечливі. Не є винятком і Джеймс Старлі: хтось уважає його геніальним винахідником, хтось — перевідкривачем, який не заслуговує на особливу увагу, бо лише трохи удосконалив уже створене. Але будь-який історик техніки, незалежно від того, якої точки зору з цього питання дотримується, може сказати про цю людину: «Він винайшов велосипед». І матиме рацію: або в прямому, або в переносному значенні. А ще всі дослідники одностайні в тому, що саме Джеймс Старлі зробив велосипед практичним і зручним, одним із найпопулярніших засобів пересування.
