Зброя перемоги

70 років тому почалася Велика Вітчизняна війна…

Час, віддаляючи від нас події Великої Вітчизняної війни, усе чіткіше висвітлює грандіозність звершень народів, які зробили свій внесок у розгром фашистської Німеччини та її союзників. Величезну роль у цьому відіграла не тільки підготовка особового складу, а і якість бойової техніки. У цьому заслуга вчених, інженерів, робітників і багатьох фахівців оборонної промисловості. Саме їхнім талантом і самовідданою працею було створено грізну зброю ­перемоги.

Пістолет плюс кулемет

СГ зразка 1943 р.У системі озброєння будь-якої армії світу стрілецька зброя була й залишається наймасовішим видом. Тому питанню її створення, розвитку та вдосконалення завжди приділялася велика увага. Із 1924 року, у період військової реформи, п’ятирічним планом будівництва Збройних Сил СРСР передбачалося вдосконалення й посилення технічних засобів армії. При цьому в галузі стрілецької зброї головну увагу приділили модернізації 7,62-мм гвинтівки Мосіна зразка 1891 року й розв’язанню «кулеметної» проблеми. Крім цього було поставлено завдання розробки та створення автоматичної гвинтівки й пістолета.

Цілі колективи долучилися до конструювання стрілецької зброї. Перші успіхи були ознаменовані прийняттям на озброєння РККА ручного піхотного кулемета системи В.Дегтярьова зразка 1927 року (ДП-27). Надалі на його основі розробили й прийняли на озброєння авіаційні кулемети ДА й ДА-2, а також танковий кулемет ДТ.

У 1930 році В.Дегтярьов створив великокаліберний кулемет ДК, який у 1938-му разом із Г.Шпагіним та І.Колесніковим був модернізований і прийнятий на озброєння за назвою ДШК. На дистанції 500 м бронебійній кулі, випущеній із такого кулемета, не могла протистояти навіть 15-мм броня. Цей кулемет установлювали на кораблях ВМФ, а танковий варіант ДШКТ — на важких танках. Пізніше на базі ДШК був розроблений 12,7-мм строєний зенітний кулемет.

У 1932 році В.Дегтярьов створив зразок пістолета-кулемета під 7,62-мм пістолетний набій з автоматикою, яка працювала за принципом віддачі вільного затвора. А в наступні роки — ще чотири зразки ППД, які вже з 1940-го було взято на озброєння. Пістолети-кулемети поряд із гвинтівками стали другим масовим видом індивідуальної стрілецької зброї в армії. Під час бойових дій із білофінами в 1939—1940 рр. їх високо оцінили військові. Наприкінці грудня 1939 року розпочали масове виробництво ППД Дегтярьова, які на початку 1941-го було замінено у виробництві пістолетом-кулеметом системи Шпагіна ППШ-41. До початку Великої Вітчизняної війни в армії налічувалося близько 81 тис. пістолетів-кулеметів конструкції В.Дегтярьова (ППД-40).

Пістолет-кулемет ППШ-41 відрізнявся простотою будови й високою технологічністю, що дозволило в роки війни виготовити понад 6 млн таких пістолетів-кулеметів. У 1943-му конструктор Судаєв створив пістолет-кулемет ППС-43, який за своїми характеристиками перевершив ППШ-41 і був визнаний кращим зразком цієї зброї із числа тієї, що застосовувалася в Другій світовій війні.

Важливе місце в системі стрілецького озброєння Червоної Армії займали кулемети. Якщо протягом фактично всієї Вітчизняної війни ручний кулемет ДП-27 системи Дегтярьова в цілому задовольняв вимоги військ і використовувався досить широко, то проблему озброєння піхоти сучасним станковим кулеметом довго не вдавалося розв’язати. Прийнятну конструкцію створив лише в 1943 році конструктор Горюнов. Його кулемет СГ-43 чималою мірою сприяв успіхам радянських військ на завершальному етапі війни.

Досвід бойового застосування ручного кулемета ДП-27 визначив напрямок його подальшого вдосконалення. 29 серпня 1944 року в Державному Комітеті Оборони було надано зразок модернізованого ручного кулемета, який затвердили й дали йому найменування ДПМ. Для підвищення міцності, надійності та безвідмовності в бою майже всі його вузли було змінено. При цьому зовнішня відмінність кулемета ДПМ від ДП полягала тільки в наявності трубки для внесеної в раму зворотно-бойової пружини, руків’я керування вогнем, у способі кріплення незнімних сошок на кожусі й зміні форми приклада.

Загалом за період з 1916 по 1948 рік Василь Андрійович Дегтярьов розробив понад 80 зразків стрілецької зброї. Його конструкторська діяльність була високо оцінена, йому присвоїли звання генерал-майора інженерно-технічної служби (1940 р.) і Героя Соціалістичної Праці (1940 р.), він здобув учений ступінь доктора технічних наук (1941 р.), чотириразово ставав лауреатом Державної премії СРСР, нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Суворова I і II ступеня, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки й багатьма медалями.

Танки рушниць не бояться?

ПТРД (зверху) и ПТРС зразка 1941 г.Однією з особливостей озброєння піхоти Червоної Армії на початку Великої Вітчизняної війни була цілковита відсутність протитанкових рушниць. Перед війною в керівництва РККА склалася думка, начебто німецька армія переозброює свої бронетанкові війська танками із бронею збільшеної товщини й підвищеної якості, проти яких неефективні не тільки протитанкові рушниці, а й гармати калібру 45 — 76 мм.

Уся серйозність помилки з’ясувалася вже в перші дні війни. Бійці кидалися під німецькі танки зі зв’язками гранат, палили їх пляшками із запальною рідиною — «коктейлем Молотова». Виявилося, що основна маса німецьких танків має слабку броню, нездатний захистити екіпажі від бронебійних куль калібру 12,7 і 14,5 мм. Тому в липні 1941 року конструктори В.Дегтярьов і С.Симонов одержали урядове завдання сконструювати рушниці під бронебійний набій калібром 14,5 мм.

Дослідні зразки рушниць представили через два — три тижні, і вже наприкінці серпня 1941 року було взято на озброєння рушницю Симонова ПТРС у п’ятизарядному варіанті, а рушницю Дегтярьова ПТРД — в однозарядному варіанті. Для стрільби із ПТРД і ПТРС застосовували потужні набої з бронебійно-запальними кулями Б-32 і БС-41. Кулі першого зразка виготовляли зі сталевим розжареним осердям, а другого — із металокерамічним. Протитанкові рушниці були досить ефективні проти легких і середніх танків, бронемашин і бронетранспортерів гітлерівської армії. ПТРД і ПТРС застосовувалися також для стрільби по дотах і дзотах, кулеметному та іншому вогневим засобам, по гарматах і літаках супротивника, що низько летять. Виробництво протитанкових рушниць здійснювалося у надзвичайно великих обсягах. Із 1941 по 1944 рік виготовили сотні тисяч ПТРД і ПТРС.

Загалом же за роки Великої Вітчизняної війни промисловість випустила 1515,9 тис. кулеметів усіх типів, 12139,3 тис. гвинтівок і карабінів, 6173,9 тис. пістолетів-кулеметів. Із 1942 року щорічно виготовлялося в середньому до 450 тис. ручних і станкових кулеметів, понад 3 млн магазинних і самозарядних гвинтівок і карабінів, близько 2 млн пістолетів-кулеметів.

У Німеччині за цей же період було вироблено 1048,5 тис. кулеметів, 7845,7 тис. гвинтівок і карабінів, 935,4 тис. пістолетів-кулеметів.

Гармата особливого постачання

Гірська гармата E-2Угруповання військ Київ­ського особливого воєнного округу (пізніше – Південно-Західного фронту) на 22 червня 1941 року мало у своєму складі 6 гірсько-стрілецьких дивізій. Артилерійські підрозділи цих з’єднань мали на озброєнні нові на той час 76,2-мм гірські гармати зразка 1938 року – Е-2. Саме вони поряд з іншими зразками артилерії почали боротьбу з ворогом у пекельні дні 1941 року.

Переможна зброя була створена на основі дослідного зразка 75-мм гірської гармати особливого постачання С-5» (із жерлом, виготовленим під калібр 76,2 мм), розробленої фірмою «Шкода» (Чехословаччина). Уважалось, що купівля гармати С-5 дасть можливість скоротити на 1 – 1,5 року термін розгортання в гірській місцевості СРСР артилерійських підрозділів. «Шкода» склала кошторис – $ 22 млн за 100 батарей гірських гармат і 400 тис. снарядів до них. Безкоштовно фірма надавала відповідні креслення і право на виготовлення гармат та снарядів. Але грошей бракувало, і після тривалих переговорів, на початку 1937 року, була підписана угода, за якою «Шкода» передала Радянському Союзу технічну документацію на виготовлення гармат С-5 у обмін на ліцензію та технічну допомогу у виробництві в Чехословаччині радянського бомбардувальника СБ-2 (АНТ-40).

На основі С-5 була виготовлена 76,2-мм гірська гармата 7-1, яка була гіршою за прототип. Шляхом переробок гармати 7-1 у конструкторському бюро Л.Горлицького було створено новий варіант – 7-2. Гармата успішно пройшла полігонні та військові випробування, які показали, що вона відзначається доброю точністю вогню, високою швидкострільністю, має вільну прохідність по гірських дорогах та може транспортуватися на паках кіньми. Завдяки тому, що найбільший кут підйому становить 70О, гармата може вести вогонь як гаубиця, уражаючи супротивника, що ховається у нерівностях ландшафту або в оборонних спорудах польового типу. Однією з особливостей цієї гірської гармати є наявність в її боєкомплекті поряд з уламково-фугасними гранатами вагою 6,23 кг також бронебійних набоїв вагою 6,3 кг. Цей набій із початковою швидкістю 510 м/с на відстані 500 м за кута зустрічі 60О пробиває лист броневої сталі товщиною 39 мм.

У 1941 році назву й заводський індекс гармати було змінено, і вона стала найменуватися Е-2. Гірські гармати широко використовувались у роки Великої Вітчизняної війни. У складі кожної гірської стрілецької бригади був дивізіон гірських гармат (12 одиниць). Артилерійський полк гірсько-стрілецької дивізії складався з трьох змішаних дивізіонів, кожен з яких мав на озброєнні шістнадцять 76,2-мм гірських гармат Е-2 і 107-мм гірських мінометів зразка 1938 року.

Гірська гармата Е-2, зразок якої надійшов до колекції Центрального музею Збройних Сил України (зараз – Національний військовий історичний музей) у січні 2002 року і експонується в його залах, довго зберігалася в музеї історії Київського військового
двічі орденів Червоного­ Прапора інституту телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ». Завдяки зусиллям завідувача музею інституту Петра Усика
унікальний експонат був­ ­збережений.

Особливості конструкції гірської гармати Е-2

Жерло гармати розбірне, складається із труби, гузівника й муфти. Гузівник і муфта з’єднуються між собою нарізними секторами. У зібраному вигляді жерло затискається гузівником і муфтою.

Замок вертикальний клиновий  3 1/4 автоматики. Відкривається тільки ручним способом за допомогою ручки замка, а закривається автоматично у разі вкладання в набійник снаряда.

Гальмо відкоту — гідравлічне, гальмовий циліндр розташований під жерлом гармати.

Накочувач — пружиновий, пружини розташовані у два ряди навколо циліндра гальма відкоту. При відкоті циліндр гальма відкочується разом із жерлом.

Лафет. Станок лафета­ складається з трьох частин: лобової, середньої і хоботової, шарнірно з’єднаних поміж собою.

Зрівноважувальний механізм пружинний, складається з двох колонок, розміщених у внутрішній порожнині лобової частини лафета.

Підіймальний механізм має зубчастий сектор, прикріплений до колиски лафета. При повертанні лобова частина лафета переміщається по бойовій вісі.

Колеса металеві дискові з шинами ГК, лафетні і передкові колеса однакові. Діаметр колеса — 800 мм, ширина шини — 150 мм. Підресорювання відсутнє.

Перевезення. Гармата з передком перевозиться шістьма кіньми, ще шість коней потрібно для перевезення зарядної скрині. Щоб перевезти гармату на паках, потрібно 23 коня.

Середня вага паків, кг: труба — 124,2; гузівник — 129,2; муфта, зрівноважувальний механізм і механізм кріплення — 119,4; колиска з мірником — 147,2; щитове прикриття з бойовою віссю — 130,1; лобова частина станка — 118,7; середня частина станка з ящиком для панорами та панорамою, правилом, тичкою, щіткою та однією саперною лопатою — 95,7; хоботова частина з упряжним засобом та похідним гальмом — 138,6; колеса — 6 од., 130,2 кг кожне; короб із притискачами і головкою стріли механічної тяги, відтяжками та чохлом — 130,5; лоток (короб із набоями) — 135,4.

Ігор ЧИЧКАНЬ

Військовий історик, полковник у відставці, учасник бойових дій в Афганістані

You may also like...