Рік холостих пострілів або яким же залишиться в нашій пам’яті 2011 рік?

Рік, що минає, весь світ, і Україна зокрема, боролися. Однак не так у ім’я чогось, як із чимось…

З одного боку, нарікати на цей рік поки особливо нема через що. Підприємства працюють, люди одержують зарплати й пенсії, а підготовка до Євро навіть випереджає узгоджений з УЄФА графік. Крім того, курс гривні як і раніше стабільний. Але, з іншого боку, позитиву, закладеного цього року на майбутнє, катастрофічно мало. Порушено систему противаг у владі, об’єднання роботодавців буквально кричать про неможливість працювати через перевірки й причіпки контрольних органів, невизначеними залишаються розміри й навіть своєчасність виплати зарплат і пенсій.

Пропонуємо вашій увазі огляд подій, які, як нам здається, визначають «обличчя» 2011 року. І в Україні, і у світі.

Посилення протестних настроїв

Напевно багато хто погодиться, що цього року суспільство подавало чіткі сигнали владі. Це стосується найперше вимог зі збереження державних соціальних зобов’язань. Протести чорнобильців, обурення підприємців, невдоволення невчасними виплатами соціальної допомоги за останній місяць… Додамо до цього масові протести із приводу процесів над лідерами опозиції. Загалом, для України мітинги й страйки — справа звична, однак не можна заперечувати надто вже крутий їхній градус у другій половині 2011 року.

Скорочення соціальних виплат

Тісно пов’язане з попереднім пунктом явище. У бюджеті грошей мало. Більш того, їх не вистачає, тому уряд вирішив тужче затягти паски. Але затягли їх не кому-небудь, а пільговим категоріям населення. Після чого, як відомо, чорнобильці з афганцями мало не взяли штурмом будівлю Верховної Ради. Конфлікт начебто улагодили, але питання наповнення держбюджету залишається відкритим. Керівники підприємств також не дуже хочуть платити більше. Отже, треба щось вирішувати програмно.

Гучні процеси над представниками опозиції

Не вдаючись у нюанси з теми «Хто винний?» і «Чи правильно посадили?», відзначимо, що суди над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком фактично паралізували будь-який діалог між владою та опозицією і, отже, нормальну роботу парламенту, у якому і без того немає  згоди. Ще один негативний результат цього — зачинені двері в Євро­союз. Відчиняти які доведеться вже не «ключем» у вигляді підписаної вчасно Угоди про асоціацію, а якоюсь хитромудрою «відмичкою».

Проблеми в експортно орієнтованих галузях

Останні місяці 2011 року ознаменувалися відчутним зниженням світових цін на металургійну продукцію й зменшенням обсягів її експорту вітчизняними підприємствами. З огляду на те, що завдяки галузі в країну надходить третина всієї валюти, нічого доброго в цьому явищі нема. Якщо так буде й далі, у країні знову виникне загроза масштабного безробіття й скорочення зарплат.

Ще одна галузь, у якій давно час навести лад, — агропромисловий сектор. Селяни продовжують позбуватися від худоби, оскільки продавати продукцію за копійки молокопереробним підприємствам ніхто не хоче. А гордість і надія наших аграріїв — українське зерно — мертвим капіталом осідає в портах через незрозумілу політику влади, яка накладає на його експорт заборону в найсприятливіші для продажу моменти.

Закон «Про ринок землі»

9 грудня в першому читанні ухвалений довгоочікуваний і суперечливий Закон «Про ринок землі». За останньою інформацією, він може бути остаточно ухвалений уже в січні. Прихильники закону палко пере­конують електорат у нагальній потребі дозволити продаж рідних чорноземів. Мовляв, це краще, ніж нинішня прихована приватизація, коли аграрні корпорації за безцінь орендують мільйони гектарів. Може, воно й так, але для початку, напевно, треба було б розібратися з такими тіньовими схемами. У будь-якому разі набрання чинності Законом «Про ринок землі» обіцяє тривожну невідомість непідготовленому українському селянинові.

Запуск «Північного потоку» і пов’язані із цим виклики

У листопаді Росія радісно запустила першу вітку газопроводу «Північний потік», що проходить дном Балтійського моря. Ні для кого не секрет, що його головне завдання — диверсифікація поставок російського газу в Європу на шкоду Україні. Поки приводів для занепокоєння небагато — «немовляті» банально не вистачає газу. Проте сигнал для Києва очевидний і зрозумілий. Необхідні термінові заходи для мінімізації ризиків, адже якщо балтійська «труба» працюватиме «на повну», ми втратимо головний козир у газових переговорах із Москвою — транзит. Це означає, що країні як повітря необхідний прозорий ринок газу, введення дієвих програм з енергозбереження та інвестиції у видобуток власної вуглеводневої сировини.

Фінансова криза в Євросоюзі

Аж раптом, слідом за економічними негараздами в США почало лихоманити й країни Євросоюзу. Здавалося, фінансові діри в бюджетах головних «двієчників» — Греції, Ірландії та Іспанії — більш-менш зашито. Проте кризі вдалося вислизнути з «мішка» і розповзтися по всьому Старому Світу, не оминаючи й старожилів альянсу. Італія, Франція й навіть Німеччина різною мірою опинилися віч-на-віч із фінансовими проблемами. Якийсь час під загрозою було навіть існування євро як єдиної валюти ЄС. Для України все це означає і певне послаблення уваги до своїх проблем із боку європейців, і порушення напрацьованих торговельних та інвестиційних зв’язків і планів.­

Ланцюжок революцій у країнах Азії та Африки

Із початку року лихоманило арабські країни. У деяких із них навіть знищено непорушні, здавалося б, правлячі режими, зокрема в Лівії, Єгипті й Тунісі. Мало не змінилася влада в Сирії. Ще одним показовим дзвіночком стало ослаблення режиму Лукашенка в Білорусі, у першу чергу через економічні проблеми. Не треба залишати без уваги й багатотисячні мітинги в Росії, у яких брали участь незадоволені результатами виборів громадяни. Зовсім недавні й зовсім уже сумні події в Казахстані — протести незадоволених заробітною платою й умовами праці нафтовиків — закінчилися кровопролиттям.

І наостанок згадаємо також недавню смерть багаторічного лідера Північної Кореї Кім Чен Іра, що дозволяє говорити про можливість «перезавантаження» цієї тоталітарної країни. Висновок очевидний: політична карта світу 2011 року посилено перекроювалася.

Аварія на АЕС у японській Фукусімі

Ми всі живемо на одній планеті, і аварія на японській атомній електростанції, нехай і спричинена природними катаклізмами, змусила вже вкотре заговорити і про екологію, і про доцільність подальшого приборкування не завжди «мирного» атома. Для України, яка має декілька АЕС і пережила Чорнобиль, це питання також має очевидну актуальність. Тим більше що саме атомна енергетика визначена Києвом як пріоритетна щодо інших способів одержання енергії. 

Думки експертів

Юрій Бобало, ректор Національного університету «Львівська політехніка», доктор технічних наук, професор:

Популярний в науковому середовищі афоризм Альберта Ейнштейна про те, як стрімко плине життя і як повільно ми рухаємося вперед, чи не найвлучніше ілюструє ситуацію з вищою освітою в Україні. Адже прагнення будь-яким чином здобути диплом вишу стало у нас мало не рисою національної ментальності. Бо й справді: якісна конкурентоспроможна освіта — це фундамент нашої національної ідеї. Рік, що минає, не був бідним ні на наукові досягнення, ні на реформаторські ідеї. Питання впиралося в головне — реальне реформування галузі вищої освіти.

Цей процес розпочався відразу після 1991 року і триває до цього часу. Пригадаймо: 1993 рік — створення національної програми «Освіта» і прийняття Конституції України, 1996-й — ухвалення «Закону про освіту», 2002-й — «Закону про вищу освіту». Новий варіант закону про виші, запропонований Міносвіти­ у поточному, 2011 році, викликав чимало полеміки та дискусій серед освітньої спільноти України навколо таких питань, як університетське самоврядування (автономія vs централізований контроль з боку міністерства), розвиток рамки кваліфікацій, оцінювання якості освіти та ефективна імплементація Болонського процесу.

Та освіта — категорія консервативна, її результати, як свідчить світовий досвід, будуть помітні років так через 10. Але запровадження нового її змісту, удосконалення мережі навчальних закладів, збільшення держзамовлення на інженерів, комп’ютерників і програмістів — це сучасні світові тенденції в освіті.

Візьмемо, до прикладу, ту ж мережу спеціальних і вищих навчальних закладів. На сьогодні їх в Україні 855, із них 408 — комунальної та приватної власності. Тому до оптимізації мережі вишів, розпочатої в 2011 році, особисто ставлюся з глибоким розумінням: ми це успішно пройшли. Ще в 2001 році на базі 16 факультетів НУ «Львівська політехніка» було створено стільки ж профільних інститутів, з яких 12 отримали статус навчально-наукових. Нині, тобто у 2011/2012 навчальному році, 34 844 студенти денної та заочної форми і екстернату проходять підготовку за 60 ліцензованими напрямами і ще 121 — за ліцензованою спеціальністю. За результатами рейтингу ВНЗ України «Компас-2011», який сформувала компанія «Сістем Кепітел Менеджмент» на основі співвідношення «якість освіти — вимоги ринку праці», наш університет посів п’яте місце серед 234 ВНЗ України III—IV рівнів акредитації. Іншими словами, оптимізація — це шлях до якісної освіти.

Скептики вважають, що готувати в наших економічних і соціальних умовах якісних спеціалістів — справа невдячна: мовляв, тут же переметнуться як не на Захід, то в Росію — де більше заплатять. Із цим погодитися не можу. Так, добрий фахівець усюди й завжди  цінувався. Але звернімося до досвіду Китаю, який роками вирощував свою діаспору в розвинених країнах, поки не з’явилася можливість і потреба запросити її назад на батьківщину. Щось подібне нині спостерігаємо і з нашими спеціалістами в галузі ІТ-індустрії.

Нині Україна є одним із лідерів експорту програмного забезпечення у Східній Європі і СНД. За даними експертів з ІТ-технологій, світовий ринок експорту ПЗ становить $90 млрд, частка України в ньому – $1 млрд. Своєю чергою, аналітики Мінфіну України підрахували: якщо внесок випускників вітчизняних вишів цієї галузі вищої освіти в економіку країни нині становить приблизно 2% ВВП, то до 2015 року він може сягнути 8% ВВП, що майже дорівнює розміру валового продукту металургії. Тому переконаний: якість освіти, яку ми даємо сьогодні, покаже нам, якою наша країна буде завтра.

Олександр Леонов, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

На 2011 рік покладали величезні надії — від історичного прориву у відносинах з Європейським Союзом до перших реальних кроків із забезпечення енергетичної незалежності України. На жаль, гучні заяви й обіцянки так і не втілені в життя.

У відносинах з Європою настали часи заморозків. І річ тут не тільки в проблемах самої єврозони — вони скоріше рятують Україну від більш пильної уваги Брюсселя до внутрішньополітичних процесів у нашій країні. Багато політичних питань і відсутність якісних змін — у першу чергу в енергетичному секторі — гальмують до стадії «замерзання» раніше анонсовані проекти, у тому числі й модернізації української ГТС. Так і залишився в планах намір реформувати «Нафтогаз», який в останні місяці року вже не міг зібрати достатніх коштів для оплати російського газу й тому брав кредити в тій же Росії.

Провал Києва на європейському векторі й запуск «Північного потоку» відразу ж привели до серйозної жорсткості російської позиції, у результаті чого бюджет на 2012 рік спланований виходячи із ціни на газ у 416 доларів за тисячу кубічних метрів. А перехід до оплати блакитного палива російськими ж рублями так і не пом’якшив «Газпром», ще раз підтвердивши відому істину: зроблена поступка — а це дійсно була серйозна поступка — такою не вважається.

Відповідно непевним залишається й майбутнє газотранспортного консорціуму: чи вдасться Москві «додавити» Київ? Без серйозної сторонньої підтримки й проведення реальних реформ в енергетичному секторі шанси України на перемогу в цьому протистоянні досить слабкі.

«Зависли» плани будівництва LNG-термінала, знизився видобуток нафти й газу, на тлі падіння інвестиційної привабливості країни залишаються незрозумілими перспективи розробки сланцевого газу — цей список можна продовжувати. Звичайно, частково ці проблеми можна списати на серйозну боргову й фінансову кризу у світі, однак ще більш незрозуміло на цьому тлі виглядає початок приватизації в енергетичному комплексі України. Очевидно, що в цих умовах конкуренція мінімальна й, відповідно, мінімальними будуть і надходження в державну скарбницю.

Єдиним досягненням України в енергетичній галузі експерти дружно називають певні зрушення в розвитку альтернативної енергетики. Однак поки що вона не може серйозно вплинути на загальну ситуацію ні в енергетиці, ні в економіці країни.

Залишається тільки надія на те, що злидні просто змусять Україну вдатися нехай і до важких, але життєво необхідних реформ у ПЕК. 

Дмитро Старокадомський, науковий співробітник Інституту хімії поверхні (ІХП) ім. О.О. Чуйка НАНУ, кандидат хімічних наук, член редколегій Journal of Material Science and Engineering (US-China), American Journal of Polymer Chemistry; «Полімери-Гроші» (Україна-Росія):

Облишивши красиві чергові фрази про інновації, прогрес і досягнення, скажу, що головним підсумком року став давно очікуваний курс влади на вбивче скорочення фінансування науки. За нашими даними, новий бюджет урізає його не менш ніж на 20%. Плюс нова пенсійна реформа, яка «вимітає» цілий пласт кваліфікованих кадрів на «наукову пенсію». Навіть у важкі часи кризи і ющенко-тимошенківських реформ не було такого «перекривання кисню» для НАНУ.

Як підсумок року, маємо масштабні скорочення кадрів, що виливаються у згортання цілих напрямів і відділів. В ІХП, наприклад, наприкінці року постало питання про розформування 5 відділів із 14, при цьому контракти подовжено лише з 20% контрактників, що одержують наукові пенсії (а це переважно все­світньо відомі учені). Іншим  же відділам і співробітникам запропоновано посилити пошук госпдоговорів і позабюджетного фінансування, оскільки наступного року з бюджетом може бути ще гірше, ніж заплановано… Зрозуміло, що комерційний пошук покупців (навіть якщо він буде вдалий, що рідкість) не додасть часу й сил ученим для якісних наукових досліджень.

Звичайно, зараз про якесь відновлення приладової бази годі й говорити. Хоча наш інститут якось зумів самотужки придбати й налагодити роботу порівняно нового великого аналітичного приладу, а на рівні лабораторій «відкопують» із підсобок і підвалів прилади, що лежали роками, і ремонтують їх. Так, днями в сусідній лабораторії відновили ультразвуко-диспергатор, а ми у відділі відремонтували верстат для випробувань на зріз…

Ще один неприємний, хоча формально й не оголошуваний момент — жорсткість вимог до українсько-європейського співробітництва. Якщо раніше партнери з України були бажаними в численних європрогра­­мах, то зараз навіть опублікувати статтю в євровиданнях надзвичайно складно. Не маючи впливового  європейського співавтора, пробитися навіть у заштатний польський або угорський журнал важко. Тут до смішного посилилися вимоги до «якості мови», «наукової новизни», «якості реактивів і приладових вимірів». У підсумку, протримавши статтю півроку й виставивши безліч витратних вимог, її можуть потім просто повернути назад (а можуть узагалі «забути» про неї й не відповідати на запити).

І це на тлі активізації китайських та індійських видань (нерідко вони «прописані» і реферуються в США, маючи колосальну читацьку базу), яких усе влаштовує — і погана мова, і недостатня новизна, і старі прилади вимірів — аби тільки був актуальний матеріал… Можна сказати, що євроінтеграцію української науки остаточно провалено. Може, це й на краще, оскільки вектор наукового прогресу невідворотно зміщається в Азію.

З огляду на ситуацію в цілому, найкраща перспектива для української академічної науки на наступний рік — це вистояти на нинішніх рубежах. 

Марія Решетник, науковий співробітник геологічного музею Національного науково-природознавчого музею (ННПМ) НАН України:

Цього року в українській геології загострилося приховане безробіття. Переведено на одноденний робочий тиждень декілька галузевих підприємств — «Кіровгеологія», «Північгеологія», «Геоінформ». Скорочення кадрів торкнулися й освітніх установ. Так, через недобір студентів на геологічну спеціальність цього року в декількох ВНЗ скорочують професорсько-доцентський склад більш ніж на 10%.

Запланована державою геологічна дозйомка територій України виконана лише шляхом переведення в електронний вигляд даних, отриманих у 70—80-х роках. Карти, створені 50 років тому, визнані застарілими. Для геологічних досліджень території України терміново потрібні нове обладнання й нові аналітичні підходи. Незважаючи на це, дослідження наших учених затребувані світовими виданнями, вони їдуть на роботу з України.

Держполітика у сфері геологічних наук — це просто їхнє цілковите ігнорування, що приводить до втрати фахівців, молоді й, відповідно, «зачищення поля» для іноземних структур і колективів. Адже в ринкових умовах, коли будуть потрібні сучасні знання, доведеться звернутися до світових компаній і лабораторій, які справно працюють. А тим часом геологія — стратегічний напрям для кожної країни. Розпродаж інформації про ресурси рівноцінний продажу заводів, на яких ці ресурси переробляються.

На рівні геологічного музею ННПМ ставлення до геології виявилося в зниженні фінансування й фактичній спробі переведення музею в розряд «другорядних». Незважаючи на всі ці проблеми, цього року є також позитивні моменти, наприклад, у ННПМ створено «кам’яний сад».

Перспективи вітчизняної геології поки в цілому похмурі. Що стосується ННПМ НАНУ, в 2012 році є надія на певне зростання у зв’язку із очікуваним припливом туристів на Євро-2012.

Ігор Скиба, інститут металофізики НАНУ, провідний інженер:

У своїй роботі ми покладаємося значною мірою на власні сили, не дуже розраховуючи на держфінансування. Багато чого робиться «на ентузіазмі» — як нашому, так і студентів і аспірантів, які в підсумку захищають дипломи й дисертації. Звичайно, працюємо з надією на подальші конкурсні подачі із проектів і грантів.

Мультидисциплінарність науки, до якої належить медичне матеріалознавство, вимагає взаємодії з біоінженерами та вченими-медиками. Цього року вдалося налагодити зв’язок із міжуніверситетським медико-інженерним факультетом НТУУ КПІ, який почав випуск біоінженерів. Розроблені в ІМФ сплави перетворені на біоінженерні конструкції — судинно-пружинисті, зразки для остеосинтезу, тимчасові імпланти.

У перспективі-2012 ми маємо зробити крок уперед, організувавши тісну роботу «тріумвіратом» металофізики — біоінженери — медики. Розпочинаємо доклінічні та клінічні випробування наших конструкцій, у тому числі на тваринах, із використанням комп’ютерного моделювання біооб’єктів. Плануємо завершити процедуру реєстрації нашого цирконієвого низькомодульного біосумісного «Сплаву медичного призначення».

Яка ситуація на ринку праці?

Олена Грищук, керівник рекрутингової компанії «Форсаж»:

2012 року ситуація знову буде на користь роботодавця. Період характеризуватиметься поновленням довгострокових стратегій розвитку й бізнес-проектів. Однак треба зазначити, що не всі компанії настроєні на активний розвиток в Україні. Багато міжнародних операторів зайняли вичікувальну позицію напередодні другої світової економічної кризи, а також у зв’язку з особливостями політичної ситуації в Україні й місцевими адміністративно-політичними реформами.

Можливе скорочення штатів у великих міжнародних компаніях у зв’язку з очікуванням другої хвилі світової економічної кризи. Кардинального підвищення рівня заробітних плат 2012 року в Україні ми не передбачаємо. Ринок як і раніше диктує роботодавець. Вакансій не так вже й багато, активного розвитку економіки не спостерігається. Можливе невелике підвищення заробітних плат для середньої й вищої управлінської ланки, але не більш ніж на 10%.

Очікуємо, що наступного року триватиме тенденція виходу українських компаній і співробітників на міжнародні ринки. Найбільшу активність у залученні нових співробітників виявлять компанії, що працюють у сфері виробництва й продажів товарів широкого вжитку, фармацевтики, інформаційних технологій, послуг. Найвищий попит буде на менеджерів у сфері активних прямих продажів.

Також компанії потребуватимуть унікальних топ-менеджерів, здатних запропонувати ефективні стратегії виживання й розвитку в ситуації змін. Банкам знадобляться люди для розвитку банківського рітейлу.

Певний бум вакансій у сфері обслуговування спостерігатиметься в період проведення чемпіонату Європи з футболу. Гостро затребуваними стануть перекладачі, усілякі волонтери, обслуговий персонал.

Як і 2011 року, розвиватиметься інтернет-індустрія. Українські компанії сьогодні усе більше розуміють позитивні можливості Інтернету й соціальних мереж для розвитку свого бізнесу.

Над матеріалом також працювали: Денис Іваненко, Іван Спасокукоцький, Роман Дигас