Недавнім героєм одного з найавторитетніших наукових видань — Science — став маленький екзотичний африканський гризун — голий землекоп, і така властивість його організму як нечутливість до болю

Для обивателя, який верещить і залазить на стілець, побачивши мишу, цей її побратим — сама огидність. Звіреня, як видно з назви, майже не має хутра (волосся рясно росте тільки між пальцями, полегшуючи його повсякденну роботу — копання підземних тунелів), рожева шкіра вкрита зморшками, очі й вуха редуковані, зате щелепи з великими зубами розвинені надмірно: на жувальні м’язи припадає одна п’ята всієї мускулатури — стільки ж, скільки в людини на м’язи ніг.

Однак біологи на такі вади зовнішності уваги не звертають: голі землекопи давно стали об’єктом різноманітних досліджень. Воно й зрозуміло — у гризунів безліч унікальних властивостей: вони холоднокровні (для ссавців це безпрецедентний випадок), часто асиметричні, не п’ють, нечутливі до болю, не хворіють на рак, витримують позамежні концентрації вуглекислого газу й ведуть такий складний соціальний спосіб життя, який не снився навіть бджолам і мурахам.

У вік бурхливого розвитку молекулярної біології наукову естафету в класичних зоо­логів, які давно уподобали цих звіренят, перейняли генетики. Не далі як минулого місяця (11 листопада) ще один флагман наукової періодики — Nature — опублікував первинні результати розшифрування генома голого землекопа. Вивчення спадковості цього скромного гризуна включено в список 25 найважливіших завдань із подовження життя людини.

Стаття в Science кидає світло на одну з дивних особливостей землекопа — таємничий механізм нечутливості­ до болю. Звіренята абсолютно не сприйнятливі до дії сильних кислот — аж до рН 3,5 (така кислотність, наприклад, оцту).

Виявилося, що, усупереч панівному припущенню, рецептори болю в шкірі гризунів усе-таки є й працюють нормально — більш того, навіть активніше, ніж у звичайних мишей. А от передача сигналу про біль «нагору», у центральну нервову систему, заблокована. Як показали Гарі Левін і Еван Сміт із берлінського Центру молекулярної медицини імені Макса Дельбрюка, відповідний білок інактивується саме тими протонами, які надають кислотам їхніх агресивних властивостей. «Образно кажучи, — пояснює автор відкриття, — кислота в цьому випадку діє як місцевий анестетик».

Натрієвий канал, який бере участь у передачі нервового імпульсу, у землекопів «оснащений» трьома не властивими іншим ссавцям негативно зарядженими ­амінокислотами; саме вони притягують протони, змінюючи конфігурацію й проникну здатність білка.

Генетики вже взялися за аналогічний білок людини: знайдення механізму його блокування — ключ до створення знеболювальних нового покоління, які не пригнічуватимуть усю нервову систему.