Саміт Україна-ЄС, який відбувся в Києві, укотре підтвердив: Європа, незважаючи ні на що, вірить у нас
19 грудня в столиці України відбувся довгоочікуваний саміт Україна-ЄС. Довгоочікуваний не тільки тому, що експертні кола й ЗМІ гадали, поїде Президент країни Віктор Янукович у Москву чи розмовлятиме з гістьми із Заходу в Києві. Зрозуміло було й те, що ніхто з нами зараз Угоду про асоціацію не підпише. Хвилювало інше: а що як Брюсселю настільки набридла наша багатовекторність, що він візьме та й зачинить євродвері перед Києвом на довгі роки? У підсумку Україна не одержала ні того, ні іншого. Загалом, нічого не одержала.
Бажане й дійсне
Як відомо, офіційний Київ, принаймні на словах, не перший рік посилено декларує курс на зближення з Європейським Союзом, що, за ідеєю, має логічно завершитися отриманням Україною статусу повноправного члена блоку. Уперше такі наміри привселюдно озвучені у вигляді стратегічної мети 2005 року Віктором Ющенком відразу ж після обрання його президентом.
На хвилі прихильності до України, що панувала тоді в Євросоюзі, вирішили посилити співробітництво з Києвом у цьому напрямку. У січні того ж року Європарламент фактично одностайно ухвалив постанову про розгляд можливості вступу України в ЄС. Єврокомісія акцентувала увагу на тому, що хоча має пройти тривалий період, приєднання нових країн-членів не виключене.
Сторони посміхалися одна одній, давали обіцянки, що в підсумку вилилося в підписання документа — Посиленого співробітництва між Україною та Європейським Союзом. Однак через позицію офіційного Парижа, який не бажав такого стрімкого розширення блоку, і через певне розчарування українською владою з тексту прибрали прямі натяки на перспективу отримання Україною членства в ЄС.
І, нарешті, уже під час президентства нинішнього глави держави Віктора Януковича в листопаді минулого року в рамках роботи аналогічного саміту було підписано протокол до Угоди про партнерство й співробітництво з основних принципів участі в програмах ЄС. Ну а саму Угоду про асоціацію планували оформити в грудні 2011-го.
Навіщо нам Угода про асоціацію?
Треба сказати кілька слів і про саму Угоду про асоціацію. Жаданий документ має принести, крім пишних фраз, безсумнівну користь як державі Україна, так і її громадянам. У першу чергу, досягши Угоди, Україна автоматично одержує перспективу членства в ЄС, принаймні формально-примарну. У такий спосіб наша країна стає європейською не тільки в географічному розумінні цього слова. У справах, подібних до щорічних торгів за газ із Москвою, Київ одержує певну підтримку ЄС, який, звичайно, перейматиметься долею свого потенційного члена. Крім того, асоціація з ЄС — можливість спрощення торгівлі й ведення бізнесу, розширення прав українських громадян під час виїзду на роботу й навчання в Євросоюз, а також інші, нехай і дрібні, але потрібні кроки вперед, у тому числі такий жаданий для багатьох із нас безвізовий режим.
Ні «так», ні «ні»
Як заявив у ефірі «5 каналу» незадовго до саміту глава представництва ЄС в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра, «Європейський Союз може не підписати й не ратифікувати Угоду про асоціацію з Україною, якщо в ній не зміниться ситуація з демократією». Європейський Союз, як прямо натякнув чиновник, «не витрачатиме кошти своїх платників податків на те, що не відповідає європейським стандартам», і заразом висловився про систему стримувань і противаг у владі. У перекладі це означає, що Євросоюз може закрити очі на економічні негаразди, мляве проведення реформ і загальну необлаштованість інфраструктури, однак є те, що пропускати ніяк не можна. Саме цьому питанню, яке нині не потребує широких коментарів, і були присвячені як офіційна частина заходу (здебільшого у вигляді натяків), так і закрита, де про відомі судові події говорилося відверто.
У підсумку зі спільної заяви саміта Україна-ЄС, опублікованої на сайті Президента України, виходить, що Угода про асоціацію між Україною і ЄС вимагає технічної підготовки й остаточної консолідованої версії. І далі: «Лідери із задоволенням відзначили, що керівники переговорів досягли загального розуміння щодо повного тексту Угоди про асоціацію, яка визначить майбутнє договірно-правової бази відносин Україна-ЄС… Угода про асоціацію залишає відкритим шлях для подальшого прогресивного розвитку у відносинах Києва й Брюсселя… Лідери досягли порозуміння в тому, що дії України, зокрема відносно поваги до загальних цінностей і верховенства права, критично важливі для швидкості політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС, у тому числі в контексті укладання Угоди про асоціацію і її подальшу реалізацію».
Голова адміністрації Президента України Сергій Льовочкін роз’яснив деталі. За його словами, підписання домовленостей України з Європейським Союзом залежить від технічних нюансів і може відбутися найближчим часом. Він уважає, що підписання Угоди про асоційоване членство України і ЄС — питання суто технічне. «Це може статися і в лютому, і в січні, і в грудні, усе залежить від бюрократичної машини, як вона підготує текст», — заявив Льовочкин. Європейці ж, крім розмов про необхідність демократичних змін, запевнили, що Брюссель дуже зацікавлений у досягненні угоди. Мовляв, усе залежить від вас.
Гра в піддавки
Важко позбутися відчуття, що із самого моменту проголошення курсу на вступ у Європейський Союз українська влада, незалежно від політичного забарвлення, робить усе можливе, щоб випробувати на міцність нерви європейських чиновників. Так, попереджаючи обурені вигуки причетних до євроінтеграції людей, відзначимо: зроблено й робилося чимало. Комусь удалися конкретні переговори, хтось протягнув у Верховній Раді закон, ухвалення якого узгоджується з нормами Євросоюзу, хтось зробив ще щось корисне, однак доводиться з жалем констатувати, що єдиної позиції в цьому питанні нема. Тобто вона начебто задекларована, але коли доходить до діла…
І їжакові зрозуміло, що на момент проведення саміту Україна—ЄС нагальною потребою стало хоча б показове припинення «бойових дій» між опозицією та владою. Давайте, мовляв, прикрасимо фасад, а потім розберемося. Куди там — сторони залишилися при своїх, а європейці, здивовано хитаючи головами, не відступають від своїх вимог.
Показові приклади колишніх соцкраїн, таких як Польща, де лише при згадуванні про майбутню євроінтеграцію як за помахом чарівної палички вщухали всі суперечки й майже одностайно ухвалювалися необхідні для країни рішення. І ні з кого, як то кажуть, корона не впала. Ми ж знову обіцяємо, домовляємося до звичного «наступного разу розберемося». Але ж цього самого наступного разу може й не бути. Адже зовсім не вся Європа дивиться на нас як на пустотливих, але улюблених діточок. Є також інша, зовсім прагматична позиція, переважно в таборі старожилів Євросоюзу: годі вже нам (тобто їм) розширюватись у напрямку Східної Європи.
Невже не можна хоча б раз на рік відкинути всі чвари й зробити щось стратегічно необхідне для країни?
Офіційні коментарі
Віктор Янукович, президент України:
— Україна готова до прискореної технічної підготовки Угоди про асоціацію до підписання. Фактично ми вже почали імплементацію окремих її положень. Сьогодні ми наблизились до завершення роботи над текстом Угоди про асоціацію, переходу до етапу її підготовки до підписання й подальшої імплементації… Українська сторона задоволена результатами сьогоднішнього саміту. Гадаю, що він по праву може вважатися етапною подією в розвитку двосторонніх відносин. Наші переговірні команди досягли взаєморозуміння щодо повного тексту Угоди про асоціацію. Хочу підтвердити наміри обох сторін щодо прискореної підготовки тексту угоди до парафування.
Херман ван Ромпей, президент Європейської ради:
— Ми можемо привселюдно заявити, що переговори про Угоду про асоціацію завершено. Це гігантський крок у наших відносинах, він має вирішальне значення для ваших європейських амбіцій. Ми ще раз наголошуємо, що Україна — стратегічний партнер ЄС. І не треба сумніватися в цьому. Сьогодні ми привселюдно заявили, що переговори з ЄС про асоціацію підійшли до логічного кінця. Ми хотіли б підписати угоду якнайшвидше, але це багато в чому залежатиме від ситуації й дій України. Останні події викликають у нас стурбованість. І Угода про асоціацію залежить від цієї стурбованості. Ми стурбовані політизованим правосуддям в Україні. Обмеження на вільні збори людей також турбують нас. І парламентські вибори 2012 року будуть вирішальним випробуванням у цьому.
Жозе Мануель Баррозу, президент Європейської комісії:
— Угоду про асоціацію можна швидко парафувати. Але її імплементація й ратифікація залежатимуть від процесів, які відбуваються в Україні, від якості реформ. Цивільне суспільство в Україні складається з різних груп. І я вважаю, що це позитив для розвитку демократії. Тому дуже важливе залучення цивільного суспільства до процесу євроінтеграції України. Ми також сьогодні обговорювали впровадження плану з уведення безвізового режиму, і я запевняю вас, що він буде впроваджений, як тільки буде виконано всі необхідні умови.
Павло Клімкін, заступник голови МЗС України:
— Ми в цій спільній заяві говоримо про європейську ідентичність України. Особисто я дуже довго обговорював у Брюсселі із країнами-членами можливість застосувати цю формулу до України. Повірте, це не банальна формула, це дуже непроста формула, вона означає для наших європейських колег приховану перспективу. Я можу сказати, що сьогодні в спільній заяві ми взяли на себе політичне зобов’язання підготувати угоду до парафування якнайшвидше. Я думаю, на це потрібно кілька тижнів.
Петро Порошенко, голова ради Національного банку України:
— Я вважаю, що саміт насправді є успіхом. Успіхом не тільки тому, що ухвалено загальну декларацію. Це досягнення всієї держави Україна, але не досягнення, коли можна витерти чоло, сісти й спочивати на лаврах. Це тільки початок, чіткий графік того, що зараз треба робити.
Олександр Мирський, депутат Європарламенту, співголова клубу друзів України «Європарламент-Верховна Рада»:
— Саміт Україна — ЄС показав успіх дипломатії України й аморфну, невиразну позицію чиновників ЄС. Мені взагалі незрозуміло, як добродії Баррозу й Ромпей примудрилися не укласти договір про асоціацію, коли в них у портфелі резолюція Європарламенту, де чітко сказано: «укласти договір про Асоціацію до кінця 2011 року».
Виходить, що ті, кому дали завдання, замість виконання своєї роботи саботують її. Мені щиро шкода, що Єврокомісія та Єврорада не виконали до кінця свою роботу, доручену їм депутатами Європарламенту. Є про що «поговорити» на засіданнях Європейського парламенту 2012 року. Багато незручних питань до чиновників з Єврокомісії.
