Інтерфейси користувача: учора, сьогодні й завтра
Еволюція засобів керування системами триває. Можливо, невдовзі станеться якісний стрибок.
Поняття «інтерфейс» досить містке. Воно має відношення до різних галузей науки й техніки, маючи на увазі при цьому не тільки апаратні, а й програмні засоби. Незважаючи на те, що сам термін порівняно молодий, інтерфейси як такі з’явилися ще на світанку цивілізації. Адже віжки — це теж не що інше, як інтерфейс, призначений для керування возовим транспортом, яким би кумедним не було це визначення. Утім, у наші дні поняття інтерфейсу зазвичай асоціюють саме з обчислювальною технікою, без якої вже не уявити життя людини.
Що ми маємо
Із масовим поширенням у 60-х роках минулого століття телетайпів з’явилася можливість уведення символів із клавіатури. Тоді ж виникли й текстові інтерфейси —Character User Interface (CUI) або, рідше, Text User Interface (TUI). Уся інформація надається користувачеві за допомогою букв і цифр, а також символів псевдографіки. Одним із підвидів CUI є інтерфейс командного рядка (Command Line Interface або CLI), коли для керування комп’ютером використовуються спеціальні команди, що вводяться із клавіатури.
Переважній більшості сучасних користувачів таке здається анахронізмом. Але насправді текстові інтерфейси досить широко застосовуються й донині. Адже в них є величезні переваги — абсолютна невимогливість до системних ресурсів, малий розмір програм і їхня найвища стабільність. До того ж у деяких випадках юзабіліті CUI вище, ніж у графічного інтерфейсу. Тож можна сміливо припустити, що текстові інтерфейси існуватимуть ще дуже довго. А може, навіть і через століття від них так і не відмовляться повністю. От тільки збережуться вони виключно у вузькоспеціалізованих системах.
Графічний інтерфейс користувача (Graphical User Interface, GUI) породжений у стінах дослідної лабораторії Xerox PARC у першій половині 70-х років минулого століття. Першим комп’ютером, що використовував GUI, став Xerox Alto. Однак керівництво Xerox зовсім не зацікавилося розробленням своїх інженерів, не зумівши оцінити всіх її переваг. Зате їх відразу ж оцінив Стів Джобс, який побував у лабораторіях Xerox.
Усвідомивши величезний потенціал графічного інтерфейсу, засновник Apple Computers перевів справу на комерційні рейки, чим сприяв повсюдному й швидкому поширенню концепції. Головна перевага GUI — простота освоєння й застосування навіть непідготовленими користувачами (звичайно ж, за умови продуманості). Не треба запам’ятовувати велику кількість малозрозумілих команд, для полегшення розуміння широко використовуються метафори. Однак популярні нині GUI усе ще далекі від досконалості. Ученим та інженерам треба ще чимало зробити, перш ніж з’явиться по-справжньому зручний та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс.
Утім, багато чого залежить ще й від типу керованого пристрою. Адже те, що добре для настільного комп’ютера, може бути зовсім незастосовне до портативного. І навпаки. Класичним прикладом може бути поява Windows Mobile, коли Microsoft спробувала застосувати інтерфейс ОС для десктопів на кишенькових комп’ютерах. Отриманий результат важко було назвати зручним для кінцевого користувача. Компанія просто потрапила в пастку власних стереотипів.
Швидке поширення графічних інтерфейсів спричинило й масове поширення різних спеціалізованих маніпуляторів, серед яких найпопулярнішими стали миші. Активно використовуються також тачпади, трекпади, джойстики, трекболи. Ну й, звичайно ж, сенсорні панелі. Наразі саме GUI є найпоширенішим типом інтерфейсу. І в найближче десятиліття в цьому питанні нічого не зміниться, клавіатури й миші міцно прописалися на наших столах. Графічні інтерфейси широко застосовуються вже не тільки в комп’ютерах, а й у всілякій техніці — мобільних телефонах, телевізорах, побутових приладах.
Альтернативи?
В останні роки з’являється усе більше наробітків, які мають спростити користування технікою. Але, мабуть, найактивніше розвивається так звана доповнена реальність, коли елементи інтерфейсу накладаються на зображення фізичного світу. Це дуже зручно, але застосовуватися може тільки у випадках, коли пристрій взаємодіє з фізичним світом (навігація, будівництво, пошук чого-небудь). Ну й у розвагах, звичайно ж.
Тривимірні інтерфейси (тривимірні середовища) по суті є лише ускладненою варіацією GUI. Ускладненою настільки, що втрачається будь-який сенс їх активного практичного застосування. Принаймні наразі. Потенціал таких інтерфейсів ще не визначений — поки що жодна зі сфер людської діяльності не потребує такого беззастережно. А от реалізація їх вимагає чималих витрат. Та й про вимогливість до ресурсів не можна забувати.
Практичний спектр застосування тривимірних середовищ усе ще занадто вузький, переважно їх використовують для розваги. Але з урахуванням розвитку науки і техніки робити прогнози в цьому напрямку — заняття цікаве, хоча й невдячне. Цілком може статися так, що вже в найближчі пару років з’явиться щось, для чого такі рішення будуть дуже затребувані.
Що ж до голосового керування, то цей вид інтерфейсу — лише гарне доповнення для інших типів інтерфейсів, але не більше. Незважаючи на всі переваги, є в голосового керування один серйозний недолік — низька швидкість. Для вимови або вислуховування цілої фрази потрібно чимало часу. Тут доречно згадати історію війни в Тихому океані, коли американці мали перевагу перед японцями саме з огляду на мову: там, де англійська дозволяла обійтися парою слів, японцям доводилося вимовляти ціле речення. Уважається, що це чималою мірою сприяло багатьом перемогам янкі.
Однак у деяких випадках використання голосу може бути набагато зручніше. Принаймні для розв’язання повсякденних завдань. Також голосове керування зручне тим, що команди можна віддавати на відстані, не підходячи до самого пристрою. Добра реалізація голосового керування передбачає не просто вимову певних команд, а й саме вільне мовлення. Користувач не заучує ніяких правил, а спілкується із пристроєм так само, як з іншою людиною. Більш-менш прийнятно це вдалося реалізувати компанії Apple в iPhone 4S, оснащеному технологією Siri, що усе ще перебуває в стані бета-тестування.
Назвати добрим доповненням можна також жестовий інтерфейс і матеріальний інтерфейс (коли для керування пристроєм застосовуються різні предмети). Усе це надзвичайно цікаво, але використовується поки не дуже активно. Переважно — в індустрії розваг. Хоча приклад усе тієї ж Apple, що завжди активно експериментувала з усілякими інтерфейсами, показує, що роботу навіть зі звичними речами можна зробити зручнішою, якщо застосувати інший підхід.
Здається, що комп’ютер майбутнього управлятиметься за допомогою відразу цілої сукупності інтерфейсів, а користувач уже сам вирішить, що й коли йому зручно. Головне, щоб інженери не дуже захоплювалися й не створювали функціональні, але малозрозумілі для простого обивателя системи. Ідеальним можна назвати інтерфейс, що дозволяє користувачеві взагалі обходитися без якихось додаткових маніпуляторів або мінімізувати їхню кількість.
Інтерфейс майбутнього
Але якщо більшість із названих інтерфейсів уже мають більш-менш удалі комерційні втілення, то у випадку з нейрокомп’ютерним інтерфейсом (Brain-Computer Interface, BCI) ми можемо говорити поки тільки про дослідження. У цьому випадку всі команди комп’ютер одержує безпосередньо від мозку людини, оминаючи всілякі додаткові маніпулятори, не вимагаючи ніякого фізичного руху. На останньому треба наголосити, адже BCI надає можливість керування навіть дуже складною технікою людям з обмеженими можливостями.
Зараз підрозділяють два основних типи BCI — односпрямовані й двоспрямовані. У першому випадку мозок просто віддає команди або здійснює прийом інформації. Односпрямований підхід дозволяє значно спростити дуже складну систему, зробити її значно дешевшою. Так, інвалідові не треба одержувати ніякої інформації від своєї коляски, йому цілком достатньо просто віддавати команди.
А от для керування автомобілем, а то й літаком, не обійтися без двоспрямованої системи, коли мозок і комп’ютер активно обмінюються між собою інформацією. Активні дослідження в цьому напрямку ведуться дуже давно, із самого початку минулого століття. Однак перший в історії BCI з’явився лише 1999 року, коли мавпи із вживленими в кору головного мозку електродами зуміли управляти найпростішими роботами. До практичного ж впровадження нейрокомп’ютерних інтерфейсів усе ще дуже далеко. Хоча нема сумніву, що таким інтерфейсам належить майбутнє. Ну а поки можна лише гадати про те, яким він буде, світ, керований силою думки.
Довідка «УТГ»
Юзабіліті (від англ. usability — дослівно «можливість використання», «здатність бути використаним», «корисність») — поняття в мікроергономіці, що позначає підсумковий рівень зручності предмета для застосування із заявленою метою.
Термін пов’язаний із поняттям «ергономічність», але на відміну від нього менше асоціюється з технічною естетикою, із зовнішнім виглядом і більш прив’язаний до утилітарності використовуваного об’єкта.
Міжнародний стандарт ISO 9241-11 визначає юзабіліті як «ступінь, з якого продукт може бути використаний певними користувачами за певного контексту використання для досягнення певної мети з належною ефективністю, продуктивністю та вдоволеністю».
Думка експерта
Якоб Нільсен, засновник компанії Nielsen Norman Group, експерт з юзабіліті:
«Завдання юзабіліті — досліджувати поведінку користувача й визначити, що працює на його благо, а що ні. Юзабіліті також виступає на захист прав користувачів і бореться за простоту. Обидва аспекти мають право на існування, а різницю між ними треба дуже добре розуміти.
З одного боку — це методика контролю й забезпечення якості, яка допомагає довідатися, що в системі працює на користувача, а що ні. З іншого — це система понять, яка має забезпечити владу людини над тим, що вона сама ж і створила.
Обидва боки юзабіліті мають право на існування, але ще важливіше вміти їх розрізняти й знати, коли й де їх застосовувати».
