Таких не беруть у європейці — експерти оцінили наші шанси на евроінтеграцію

За озвученими в Харкові прогнозами, ЄС у найближчі три роки для уникнення краху може почати рух до створення федерації. Це означає, що і Україні треба визначитися, у яку Європу вона хоче.

Чекали-чекали, готувалися-готувалися  — і от маємо. В умовах, коли вже, здавалося б, готові всі документи, глава представництва ЄС в Україні Жозе ­Мануель Пінту Тейшейра заявив, що угоду про асоціацію не буде парафовано на грудневому саміті ­Україна  — ЄС.

— Відмова від підписання такої довгоочікуваної угоди про асоціацію викличе розчарування в Євросоюзі,­ і число прихильників євроінтеграції в Україні різко скоротиться, — такий прогноз зробив аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач, виступаючи в Харкові на Європейських політичних дебатах, організованих Фондом підтримки демократичних ініціатив імені Євгена Кушнарьова.

Утім, аж до початку роботи саміта Україна — ЄС у Києві 19 грудня інтрига триватиме.

Тому й тему для дискусії в Харкові було обрано актуальну — «Україна­ — ЄС: посткризові тренди євроінтеграції», і зібрала вона експертів України,­ Росії та Франції. Але оскільки дискусія готувалася заздалегідь, до її початку тема встигла дещо застаріти, якщо звернути увагу на визначення «посткризові тренди». Ось чому модератори віддали перевагу більш точним і яскравим формулюванням дискусійної проблематики: «революція інтеграції» і «ре-дизайн Європи — до Євросоюзу XXI століття».

Треба було відповісти на складні запитання. На якій стадії кризи перебуває сьогодні ЄС? Це системна криза, як відзначив недавно­ Жозе Мануель Баррозу? Це продовження фінансової кризи 2008—2009 років? Це крах Європи чи відкриття для неї нових можливостей? Чи, як про це лаконічно говорять у Німеччині, маючи на увазі вибір між інтеграцією та дезінтеграцією, це потреба «більше Європи» чи «менше Європи»?

Місію закінчено, а далі?

Говорячи про те, що відбувається у світі сьогодні,­ директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов назвав три ключові тенденції: глобалізація, інтеграція та дерегуляція.

— Усе у світі взаємозалежне, не можна сказати, що економіка Китаю — націо­­нальна суверенна, — зауважує експерт. — Бо основ­ний його ринок — у США. І не можна сказати, що Америка сьогодні вироб­ляє світові фінанси, гроші — так, фінансова система світу тримається на Федеральній резервній системі США, проте величезні доларові резерви накопичені в азіатських країнах, зокрема в Китаї, а також у Росії. Це свідчить про те, що економіки давно вже інтернаціональні. Так, відстає реальна економіка. І незрозуміло, як відбуватиметься процес злиття фінансів і реальних економік. Але факт є фактом: треба бути відкритими світу, новим віянням та впливам.

Закриті політичні системи сьогодні зламуються скрізь, хоча відбувається це по-різному. Зламано суверенітет Лівії, колишніх закритих економік, фіскальні суверенітети Євросоюзу, приклади в усіх перед очима — грецький дефолт і потенційно дефолтні країни півдня Європи.

Є точка зору, що нинішня криза єврозони — це прояв так званої кризи інтеграційної парадигми. ЄС засновувався як спроба унеможливити міждержавні війни у Європі, які виникали на континенті протягом багатьох сторіч. А ми знаємо, що драйверами цих війн завжди були Франція й Німеччина, сьогоднішні локомотиви ЄС.

Але є і інша точка зору: сучасна криза Європи — це криза не так інтеграційної парадигми, як недостатньої інтеграції, її незавершено­сті. Бо основною її причиною стало те, що це монетарний союз із єдиною грошовою одиницею, але без єдиної фінансової та бюджетної політики, з фіскальними суверенітетами окремих країн, які не виконують рекомендації європейських економічних інституцій і не ведуть виважену, збалансовану макроекономічну політику.

От і виходить, що сучасна Європа де-факто складається з бюджетно-профіцитних північноєвропейських держав і бюджетно-дефіцитних південноєвропейських, які сьогодні стали перед проблемою так званих суверенних боргів.

Питання таке: розвиватиметься Європа далі шляхом ліквідації фіскального суверенітету окремих країн і перетворюватиметься з монетарного союзу на фінансовий з єдиною бюджетною політикою чи ЄС якийсь час перебуватиме в певному проміжному стані для того, щоб далі розв’язувати проблему південноєвропейських країн і їхніх бюджетних боргів. Дуже важливо в цьому зв’язку зрозуміти, як далі розвиватимуться події і у Східній Європі в умовах кризи й пошуку виходів з неї.

Індустріальна майстерня

— Це криза не тільки фінансово-економічна, а й ціннісна, — уважає провідний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин Російської академії наук Ірина Кобринська. — Думаю, дійсно, має бути якийсь редизайн загального європейського простору, під яким я розумію і Росію, і Україну. По суті, ми входимо в стадію великих змін: Росії доведеться зіскочити з нафтової «голки». Європі треба усвідомити, що закінчується період 30-літнього розслабленого стану, у якому вона перебувала з 80-х років, і шукати нові жорсткі рішення. Безумовно, це стосуватиметься фінансової, економічної та ціннісної сфер.

Очевидно, що в європейських (і не тільки) країнах настає етап влади технічних урядів. Приклад подає Італія. Бо тільки такі уряди можуть реалізувати неполітизовані, дуже непопулярні програми, які дозволяють вийти із кризи. Звичайно, усі заходи, яких уживатимуть не тільки в Італії, а й в інших європейських країнах, викликають великі питання щодо їхньої демократичності. Адже якщо розуміти під словом «демократія» все, що добре для народу, то збільшення податків, підвищення пенсійного віку та інші антикризові заходи — антинародні. Але тих, хто не дотримуватиметься обмежень з інфляції, держборгу та дефіциту бюджету, буде покарано. Інакше із кризи вийти не вдасться.

Які ж при цьому можуть бути варіанти редизайну?

— Може, я скажу річ провокаційну, — відзначає Ірина Кобринська, — але мені здається, що всі європейські країни розпочали національну реіндустріалізацію. Торік я проїхала всю Швейцарію на поїзді й була вражена: вони все роблять самі, тобто можуть спокійно закрити кордони й безбідно існувати. Там, виявляється, є не тільки банки й шоколад, як ми думаємо, там вся країна працює на фабриках, великих і маленьких, а ми розучилися. Ми чомусь користуємося китайським ширвжитком, у нас проблеми з інженерами. У Росії й України тут безліч можливостей. Це буде реіндустріалізація економіки на новій технологічній основі. Ми збережемо інфраструктуру, дамо людям роботу. І не треба ставити Україну в ситуацію вибору — східний чи західний вектор. Інвестори є і на сході, і на заході.

Учасники дискусії підтримали Ірину Кобринську, побачивши Україну в образі «індустріальної майстерні» Європи.

На роздоріжжі

— Для нас Україна — звичайно, європейська держава, така ж, як Швейцарія або Франція, — уважає екс-посол Франції в Україні Філіпп де Сюремен. — Для посткомуністичних країн процес євроінтеграції складний. Але для Євросоюзу українське питання дуже важливе. Ми чекаємо на Україну, і вона неминуче стане рівноправним партнером.

Генеральний директор інформаційно-аналітично­го центру з вивчення суспільно-політичних процесів на пострадянському просторі МДУ імені М.В.Ломоносова Олексій Власов звертає увагу на те, про що експерти майже ніколи не говорять:

— Якщо ми бачимо в Європі високі стандарти життя й досконалу правову систему, то нерозумно було б заперечувати, що рух до них має бути суттю нашого розвитку. Але ми говоримо про євроінтеграцію як про проект еліт чи як про суспільний проект? Це не те саме. Бо євроінтеграція для еліти — це навчання дітей за кордоном і рахунки у швейцарському банку. Якщо це суспільний проект, то треба роз’яснити громадянам Росії, України, що їм дасть євроінтеграція.

Експерт нагадав, що на Україну чекають ще в одному союзі — Митному (МС), куди вже вступили Росія, Білорусь, Казахстан і Киргизія:

— Подивіться, якими аргументами оперують ЗМІ: 40% приросту товарообігу до 2017 року. Ідеться тільки про макроекономічні показники, які для пересічної людини мають абстрактний характер. Якщо ми хочемо, щоб це був суспільний проект, то аргументи мають ґрунтуватися на зверненні до малого й середнього бізнесу. Громадянам треба на пальцях показати, що вони конкретно матимуть до 2012, 2013, 2015 року, які реальні бізнес-історії їм може запропонувати Митний союз.

— Якщо ми подивимося на зовнішню торгівлю України, то побачимо чіткі потоки. Тридцять відсотків — це країни ЄС, тридцять — Росія, ще десять відсотків — країни СНД і тридцять — решта світу, — нагадав завідувач відділу торгово-економічного секторального транскордонного співробітництва з ЄС адміністрації Президента України Леонід Пирожков.

Він повідомив, що сьогодні європейський митний тариф становить для українських виробників 6—8%, але в перший же рік дії зони вільної торгівлі очікується його зниження до 1,6%. Згодом — не вище 2%. Далі — адаптація й приведення технічних стандартів до стандартів ЄС. Така ж робота у сфері санітарних і фітосанітарних заходів, законодавства в галузі інтелектуальної власності й митного співробітництва проходитиме поступово.

Недавно Євросоюз офіційно оприлюднив економічний прогноз на наступний рік. Він, прямо скажемо, не дуже райдужний: 0,5% — збільшення ВВП і лише в 2013-му — повернення до позитивної тенденції — 1,5% зростання. У тому, що Європейський Союз збережеться, експерти поки не сумніваються, як і в тому, що він набуде нових форм. Яких?

У Європі сьогодні ведуться дискусії про федерацію та конфедерацію. Тут є два шляхи: або шлях назад — дезінтеграція, відсікання слабких країн з єврозони, або вперед — до федералізації. Історія ставить знак питання. Поки.

Керівник департаменту Росії, України та Євразії управління стратегічних досліджень міністерства оборони Франції Карина Стачетті закликає:

— Ця криза має нас об’єднати. Велика спокуса — спробувати захистити себе від цих викликів і егоїстично все вирішити. Це абсолютно неправильний підхід, і я переконана, що європейська конструкція — це спільний проект. Думатимемо, може, про новий дизайн союзу, шукатимемо загальну ідею.