Спогади колег до 100-річчя від дня народження Михайла Янгеля
25 жовтня Україна і Росія врочисто відзначили 100-річчя від дня народження видатного ракетобудівника Михайла Кузьмича Янгеля.
У нашій державі головні урочистості з нагоди ювілейної дати відбулися в «космічній столиці» України — Дніпропетровську, куди з’їхалися численні гості з колишніх республік Союзу. Серед них дочка Янгеля Людмила Михайлівна із сином та онуком, земляки головного конструктора з далекого Сибіру, колишні колеги, учасники та свідки великих подій в історії створення ракетної та космічної техніки.
Усі, хто багато років працював з Янгелем або був знайомий із ним волею долі, говорили про нього як про яскраву, надзвичайно харизматичну особистість. Талановитий учений, умілий організатор і вимогливий керівник, наполегливий у досягненні поставленої мети, розумний і уважний співрозмовник, він притягував до себе однодумців, захоплював незвичайними ідеями й був справжнім подвижником. Таких людей не часто можна зустріти на своєму шляху, але тим цінніші миті, коли з’являється нагода працювати з ними, рівнятися на них і брати з них приклад.
Громадянин Землі, підкорювач Всесвіту
Успішний запуск першого у світі штучного супутника Землі, здійснений у СРСР у жовтні 1957 року, мільйони людей всієї планети оцінили як перемогу прогресу, тріумф передової науки, як подвиг землян. Ми вірили, що наступні літальні апарати матимуть солідніші габарити й вагу, люди навчаться будувати космічні станції та кораблі, що повертатимуться на Землю, які уможливлять виконання наукових і дослідних програм. Ми мріяли про нові супутники, нові запуски й сподівалися, що теж будемо причетні до великих справ і відкриттів. У моєму житті саме так все і сталося…
Школа життя
Рівно через рік після запуску першого супутника мене, військового льотчика-винищувача, прийняли на завод «Південмаш», у складі якого було Особливе конструкторське бюро №586 (КБ «Південне»). А на початку 1959-го керівництво заводу запропонувало мені організувати спеціалізовану виробничу ділянку з відпрацьовування нового виробу головного конструктора М.К.Янгеля.
І тоді, і сьогодні неможливо, хоча б коротко, переказати вир почуттів і думок від тієї пропозиції. Річ у тім, що із програмою підготовки польоту людини в космос я був знайомий не з чуток і не з газет. І перші думки були про це. Але…
Якось рано-вранці на дільниці з’явилася група людей «невиробничого вигляду». У ній вирізнявся середній на зріст, стрункий, елегантно одягнений чоловік із розумними всміхненими очима — Михайло Кузьмич Янгель. Разом із ним були перший заступник головного конструктора Володимир Федорович Уткін і начальник КБ-4 Іван Іванович Іванов. Михайло Кузьмич, поцікавившись загальними питаннями — як поставляється обладнання, як воно розконсервовується та підключається, у когось із «своїх» запитав про наявність нарядів на весь технологічний цикл. Раптом його обличчя стало серйозно-занепокоєним, і він, відкинувши умовності, почав розповідати, що на дільниці опрацьовуватиметься ракета-носій для військових потреб. Головне призначення цього носія — захист держави, але разом із тим на ньому можна буде запускати апарати для наукових досліджень і розв’язання різних завдань народногосподарського комплексу.
Згадуючи минуле, можу сказати, що це була школа життя, яку неможливо пізнати в жодному ВНЗ. Усі з головою занурювалися в роботу на тижні, місяці й навіть роки. Винаходячи й освоюючи нові деталі, вузли, конструкції, нерідко працювали не за затвердженими кресленнями, погодженими із замовниками, а за ескізами і малюнками на звичайному папері, зробленими головним конструктором або його помічниками просто в цеху.
Тоді, та й тепер, я не сприймаю таку роботу як дуже важку. Це був пошук того, що важко було собі навіть уявити. То що ж нас надихало? За рахунок чого ми жили? І не тільки жили, а й шукали і знаходили найважливіші рішення. Думаю, секрет успіху полягав у тому, що на «Південмаші» і в КБ працювали не просто талановиті фахівці, генії космічної техніки. Це були Громадяни своєї країни та земної цивілізації.
Мрії втілювали в життя
Мені було лише 25 років, а розв’язувати доводилося завдання державного значення. Для цього необхідні були нові знання, і Михайло Кузьмич Янгель порекомендував піти вчитися в Дніпропетровський державний університет на фізико-технічний факультет, створений на його настійну вимогу. На факультеті викладали всі провідні фахівці КБ «Південне». Завдяки такій великій кількості високопрофесійних кадрів фізтех став кузнею найвищого рівня інженерів, конструкторів, учених, які мали створювати й розвивати ракетно-космічну галузь. І це, і багато чого іншого характеризує Михайла Кузьмича як ученого й одночасно державного діяча.
Поруч із такими людьми неможливо залишатися «сіренькими мишками», хочеться працювати й удосконалюватися. Тому я негайно погодився на пропозицію головного конструктора й пішов підвищувати освіту.
1963 року навчався на третьому курсі фізтеху й працював комсоргом заводу. Посада, як кажуть, вимагала, і мене офіційно зарахували в резерв «номенклатури» ЦК КПРС — такий був порядок. Незважаючи на численні обвинувачення та претензії на адресу КПРС, які стали нормою в останні роки, усе-таки слід відзначити один із плюсів: ця структура надзвичайно велику увагу приділяла добору й підготовці кадрів для управління державною системою. Тож цілком природно, що мене направили у вересні 1963 року «комісаром» у створюваний науково-дослідний інститут технології ракетобудування та космічної техніки в Дніпропетровську (нині Український НДІ технології машинобудування — НДІТМ). 1966 року новий НДІ став надійним партнером янгелівського КБ і «Південмашу».
Без науки не буває прогресу
Мимоволі порівнюю той час із періодом державотворення України. Чому за 20 років ми майже нічого не домоглися? Відповіді довго шукати не треба: ми зовсім не приділяєио уваги технічному забезпеченню виробництва. Як наслідок — багато виробничих потужностей втрачено, заводи розвалені, замість загальної зайнятості маємо безробіття й численні соціально-економічні проблеми. Але замість того, щоб шукати порятунку від руйнації в створенні та впровадженні нових досконалих технологій, як це робив і робить увесь світ, наша молода держава породила сотні партій, які об’єднали ледарів —безграмотних і ні на що не здатних, але досить амбіційних, таких, що прагнуть наживи чужим коштом. У нас зовсім не приділяється увага добору й розміщенню державних кадрів, їхній гідній освіті. У результаті рік за роком до влади приходять дилетанти. Але повернімося в 60-ті ХХ сторіччя.
Михайло Кузьмич щороку знаходив час побувати на захистах дипломних проектів випускників авіаційних інститутів Москви, Харкова, Києва, МВТУ ім. Баумана, Ленінградського військово-механічного інституту. Він говорив: «Я послухаю, подивлюся, подумаю. Назву деяких випускників. А ти, комсорг, попрацюєш потім із комсомольськими організаціями, ректоратами, деканатами, щоб вони видали направлення саме до нас».
Найперше Михайло Кузьмич приділяв увагу науковому розвитку співробітників. У КБ діяла вчена рада із захисту дисертацій. Думаю, що така увага до науки допомогла вийти колективу, зримо й незаперечно для всіх, на передній край досягнень людства.
Відзначаючи світлий ювілей — 100-річчя від дня народження Михайла Кузьмича Янгеля, бажаючи міцного здоров’я всім, хто працював колись і працює зараз у цьому славному колективі, хочу сказати: мрійте й вірте, що «если мелко мечтать и лениво, мечта остается туманом и пылью, а если мечтать в состоянье порыва, она непременно становится былью».
Довідка «УТГ»
Михайло Янгель (25 жовтня 1911 р. — 25 жовтня 1971 р.)
Видатний учений, талановитий керівник і організатор робіт у галузі ракетно-космічної техніки, двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1961), доктор технічних наук (1960), дійсний член АН УРСР (1961) і АН СРСР (1966).
Народився в селі Зиряновому Іркутської губернії. Працював на текстильній фабриці в Красноармійську Московської області (1929—1931). Закінчив МАІ ім. Орджонікідзе за фахом «літакобудування» (1937) і Академію авіаційної промисловості СРСР (1950).
Бувши молодим фахівцем, Янгель працює помічником головного конструктора, заступником директора в КБ М.М.Полікарпова на заводі ім. Менжинського (1935—1944), заступником головного інженера в ОКБ-155 А.І.Мікояна (1944). Як провідний інженер у ОКБ В.М.М’ясищева (1945) бере участь у розробці винищувачів І-153, І-180, двомоторного важкого винищувача супроводу далеких бомбардувальників (керівник проекту), керує випробними польотами.
Із 1946 по 1948 рік в апараті Міністерства авіаційної промисловості координує роботи з розвитку літакобудування.
Із 1950 по 1954 рік працює в НДІ-88 (зараз ФДУП «ЦНДІМАШ», м. Корольов, РФ) — спочатку начальником відділу приладів і систем керування, потім заступником головного конструктора ОКБ-1 С.П.Корольова, директором і головним інженером. Бере участь у розробленні проектів ракет Р-5, Р-7, керує розробленням проектів ракет Р-11, Р-12, займається дослідженнями в галузі аеродинаміки, балістики, матеріалознавства та інших проблем ракетної галузі.
Із 1954 по 1971 рік — головний конструктор ОКБ-586 (КБ «Південне») у Дніпропетровську.
М.К.Янгель — основоположник нового напряму в галузі стратегічних озброєнь, пов’язаного зі створенням ракет на стабільних висококиплячих компонентах палива, що стали основою ракетних військ стратегічного призначення. Він очолив створення ракетних комплексів Р-12, Р-14, Р-16, Р-36, МРУР-100, Р-36М, космічних ракет-носіїв «Космос», «Космос-2», «Циклон-2», «Циклон-3», ракетного блоку місячного корабля комплексу Н 1-Л3, космічних апаратів «Космос», «Інтеркосмос», «Метеор», «Цілина».
Видатні заслуги Михайла Кузьмича в ракетній галузі відзначені декількома преміями: Ленінською (1960), Державною (1967), ім. С.П.Корольова (1970), а також орденами Леніна (1956, 1959, 1961, 1969), Жовтневої Революції (1971) та іншими високими нагородами.
