Другий газовий

Проблеми «Газпрому» на європейських ринках можуть допомогти офіційному Києву вирішити свої завдання набагато вигідніше.

Кінець вересня ознаменувався двома найважливішими подіями, які можуть стати визначальними для енергетичної безпеки Європи. Ідеться про зустріч українського Президента з російськими «колегами» у Завидовому, що дозволила відновити міждержавний діалог у газовій сфері, і про масовану атаку в країнах ЄС на дочірні структури «Газпрому», уже названу предтечею повномасштабної «газової війни» між Росією та Старим Світом.

«Завидна» компанія

До зустрічі лідери Росії та України підійшли не з кращим багажем. І справа не тільки у відомих газових розбіжностях (коли йдеться про пошук компромісу, суперечка неминуча), а й у тому, що в Росії знову почалася масштабна антиукраїнська інформаційна кампанія. Надзвичайно жорстка позиція Москви й найсильніший тиск на Київ завели переговори в безвихідь. Тому звістка про ініціювання російською стороною чергового раунду переговорів із Президентом України, та ще й у присутності російського прем’єра Володимира Путіна, спричинила безліч чуток.

Візит Януковича 24 вересня перебував у тіні давно очікуваної сенсації — оголошення про повернення в президентське крісло ­Володимира Путіна. Тобто Вік­торові Януковичу треба було говорити з діючим і майбутнім лідерами РФ. Це не давало  анінайменшого шансу на маневр.

Зустріч, від якої чекали так багато, поставила три точки в міждержавних відносинах України та Росії: досі про реальні результати переговорів майже нічого невідомо. Тільки чутки. Якщо ж скласти інформацію віт­чизняних і російських ЗМІ, можна дійти висновку: головною темою переговорів були перспективи створення тристороннього газотранспортного консорціуму (Україна—Росія—ЄС).

Майже десять років тому намагалися спорудити такий тристоронній консорціум. 9 червня 2002 року  в Санкт-Петербурзі Леонід Кучма й Володимир Путін оголосили про намір створити міжнародний консорціум з управління й розвитку газотранспортної системи України. Уже наступного дня підписали тристоронній документ, у якому президенти України та Росії разом із федеральним канцлером Німеччини Шрьодером заявили: участь Німеччини в міжнародному консорціумі розглядається як пріоритетна.

Однак по дорозі німці «загубилися»: уже 7 жовтня того ж року в Кишиневі керівники «Нафтогазу України» й «Газпрому» підписали договір про створення підприємства «Міжнародний консорціум з управління й розвитку газотранспортної системи України». Після чого посол ФРН Дітмар Штюдеманн досить різко сказав, що «третя сторона не сяде за стіл, за яким, образно кажучи, дві інші вже пообідали». А потім в Україні змінилася влада, і ідею консорціуму було поховано.

Сьогодні ситуація кардинально змінилася і в Євросоюзі, і в Україні, і в Росії. У Європі після «газової війни» 2009 року всерйоз занепокоїлися не тільки через диверсифікацію енергопоставок, а й через боротьбу з монополізмом у енергетичній сфері. Так, з 3 березня 2011 року набрала чинності так звана третя газова директива ЄС, відповідно до якої обов’язковою умовою для роботи на європейському енергетичному ринку є майново-правове роз’єднання вертикально-інтегрованих енергетичних компаній і обмеження інвестицій із третіх країн. Очевидно, що ця умова негативно позначається в першу чергу на «Газпромі» і його дочірніх структурах.

До речі, Україна, яка не дуже давно стала повноправним членом європейського Енергетичного співтовариства, взяла на себе зобов’язання з імплементації європейського законодавства в енергетичній сфері. А це означає в тому числі й реформування НАК «Нафтогаз України». Для цього готується поділ НАК на три незалежних напрямки: транспортування, видобуток і поставка енергоносіїв.

Очевидно, що Росії цікавий контроль над всією­ українською ГТС — магістральними трубопроводами, системою доставки газу кінцевим споживачам і комплексом підземних сховищ газу. Навряд чи Москві цікава тільки труба. Та й із цією перспективою виникнуть проблеми, якщо Київ серйозно виконуватиме свої зобов’язання. Наприклад, у Литві парламент уже ухвалив законопроект, згідно з яким компанія не має права володіти газотранспортною мережею, якщо сама поставляє газ. Таким чином, «Газпрому» треба буде продати свою частку в тамтешній ГТС. З огляду на цю вимогу важко уявити участь європейських структур в одному консорціумі з російським газовим монополістом.

Крім цього, важливим є розподіл часток у консорціумі й склад учасників. Якщо Європу представлятимуть євроструктури — «Газпром» буде в меншості, якщо бізнес-партнери російського газового монополіста — він одержить цілковитий контроль над українською трубою. Крім цього, зависло питання про перегляд газових домовленостей 2009 року. Усі ці проблеми мають вирішити на переговорах представники України та Росії. Міністр ПЕК України Юрій Бойко літає в Москву наче на роботу, є кілька заяв «Газпрому» про позитивну динаміку в газовому діалозі. Але неозброєним оком видно й проблеми.

«Газпром» уже неодноразово спростовував заяву українського прем’єра про перегляд газових контрактів 2009 року до кінця жовтня. Голова правління компанії Олексій Міллер заявив, що не вважає пріоритетною ідею про створення тристороннього консорціуму. А президент Російського газового товариства віце-спікер Держдуми РФ Валерій Язєв відзначив, що Україна буде змушена виконувати чинний контракт без зниження вартості газу, оскільки їй «нема куди подітися», а в Росії «немає підстав знижувати ціну». За його словами, для позитивного розв’язання питання Україні треба вступити в Митний союз і ЄЕП, а «Нафтогазу» — інтегруватися в «Газпром».

Сторони фактично повернулися на вихідні позиції, точніше, для Києва вони стали ще зрозумілішими. Після останньої заяви майбутнього президента РФ Володимира Путіна про те, що українські компанії, які одержать можливість добувати газ на території РФ, не будуть допущені до експортних газопроводів, щезли навіть теоретичні вигоди від злиття.

«Газпром» у облозі

Буквально через кілька днів після зустрічі українського й російського лідерів у Завидовому різко змінилося становище «Газ­прому» у ЄС. Європейські чиновники оглянули офіси двох дочірніх компаній російського ВАТ «Газпром» — Gazprom Germania і Vemex у Чехії. Співробітниками Ради з конкуренції Литви було проведено обшук і в литовській «дочці» «Газпрому»­ Lietuvos dujos. У цілому­ в поле зору інспекторів Європейської комісії потрапили компанії в десяти державах. Представники антимонопольних органів перевірили їх документи «у рамках розслідування можливих порушень європейського конкурентного законодавства компаніями, які займаються поставками природного газу».

У «Газпромі» явно не очікували такого удару — перша офіційна реакція на події в ЄС з’явилася лише через добу. І хоча російський газовий монополіст намагається зберігати добру міну (представники «Газпрому» пояснюють для медіа, що перевірки є стандартною практикою), нервозність російської влади видав діалог Володимира Путіна й Олексія Міллера. «Сподіваюся, що в Європі за конт­ракти з «Газпромом» поки ще нікого не заарештували, у в’язницю не посадили?» — поцікавився російський прем’єр. «Ні, Володимире Володимировичу, поки ще нікого не заарештували», — запевнив Міллер. «Дякувати Богу», — відповів Путін.

Російські ж ЗМІ впевнені в тому, що ситуація навколо «Газпрому» дійсно надзвичайна: якщо в результаті перевірок факти порушення правил ЄС буде доведено, «Газпром» може зазнати серйозних фінансових збитків, навіть утратити багато активів і, можливо, буде змушений пригальмувати «Південний потік». Ця впевненість ґрунтується на думці незалежних експертів, які вважають нинішній тиск на «Газпром» безпрецедентним.

Очевидно, що така операція могла бути санкціонована ЄК на основі вже згаданого третього енергопакета ЄС. Оскільки атаці було піддано виключно компанії, з якими концерн активно співробітничає на європейському ринку, російські медіа вже відкрито говорять про «газову війну» між РФ і ЄС. У цьому випадку підсумки перевірки для «Газ­прому» навряд чи будуть повністю позитивними.

У правовій державі довести картельну змову неймовірно важко. Тому досить висока ймовірність того, що російська газова монополія в короткостроковій перспективі зможе встояти. Однак тепер їй доведеться працювати в умовах неймовірно пильної уваги ЄК і відмовитися від своїх ігор у побудову континентальної енергетичної монополії. Поки «Газпром» не давав підстав припускати, що він уміє працювати в таких умовах.

А якщо різні структури ЄС методично, місяць за місяцем «копатимуть» під порушників, використовуючи для цього сторіччями напрацьований арсенал, то на планах російської монополії можна ставити жирний хрест. Ну а якщо реалізують вимоги допустити до труби «Північного потоку» незалежних постачальників відповідно до правил ЄС, то про російську енергетичну імперію можна забути назавжди.

У Росії вже проводять паралелі з енергетичною кризою 70-х. Тоді арабські держави спробували використовувати ціни на нафту як енергетичну зброю. Однак досить швидко було організовано біржову торгівлю нафтою, і шантаж став просто неможливий. А сьогодні клієнти «Газпрому» будують термінали скрапленого газу, яким активно торгують на біржі.

Але й це ще не все. Як говорять у Росії, іде біда — відчиняй ворота. Європейські споживачі газу знову чинять тиск на «Газпром». Після Єврокомісії, Німеччини й Туреччини претензії до монополії пред’являє Польща. Варшава вимагає переглянути формулу ціни й у разі відмови обіцяє звернутися в Стокгольмський арбітраж. А на початку жовтня Туреччина заявила, що не подовжуватиме контракт на поставку 6 млрд кубометрів газу, бо «Газпром» не надав їй необхідної 20-відсоткової знижки.  Треба відзначити, що Туреччина є другим після України з обсягів поставок імпортером російських вуглеводневих ресурсів.

Офіційна Анкара вибрала дуже вдалий час для удару по «Газпрому» з огляду на недавні обшуки в його європейських дочірніх компаніях, улаштовані Єврокомісією. Туреччина вбиває відразу двох зайців: допомагає ­Євросоюзу, ослабляючи монополіста, і вторговує собі преференції. Причому  Анкара займає просто «забійну» позицію, оскільки лише від неї сьогодні залежить майбутнє «Південного потоку». Росії, якщо вона дійсно має намір будувати газопровід, доведеться піти на поступки. Як говорять російські ж експерти, якщо «Газпром» не домовиться щодо «Південного потоку» з Туреччиною, доведеться домовлятися з Україною про альтернативний варіант маршруту на умовах Києва.

Сьогодні в Європі «Газ­пром» усе більше нагадує обложену фортецю. Очевидно, якщо до цієї облоги приєднається й Київ, російській монополії буде непереливки. Імовірно, саме тому Росія може погодитись на поступки, щоб не втратити все. До того ж Україна досі залишається найбільшим покупцем російського газу. І в тому числі від Москви залежить, як довго Київ таким покупцем залишатиметься…

Офіційно

«Ціни на газ для населення України буде підвищено, якщо владі країни не вдасться в переговорах із Моск­вою домогтися зниження ціни російського газу», — заявив Президент України Віктор Янукович 17 жовтня в інтерв’ю Bloomberg. «Усе, чого ми хочемо, — це середня європейська ціна за імпортний газ. Якщо ми її не доможемося, будемо змушені підвищити внутрішні ціни», — цитує агентство слова Президента України.

12 жовтня глава українського уряду Микола Азаров укотре зауважив, що для Києва перегляд контрактів — «це надзвичайно важливе питання». «Я не хочу розкривати зараз деталі, скажу тільки одне: є впевненість, що в найближчі пару тижнів ми ці переговори завершимо», — сказав він.