Друга газова…

Україна і Росія — на порозі небувалої енергетичної війни: на кону домінування «Газпрому» на західному ринку.

У День незалежності України російський президент своєрідно «привітав» свого сусіда й стратегічного партнера. У неприпустимо різкій, навіть безтактній манері Дмитро Медведєв заявив, що чинна газова угода з Україною має виконуватися. А якщо українській владі вона не подобається, то нехай вона чимось зацікавить Росію, заявив Медведєв. Як приклад він навів білоруський варіант, тобто в «день народження країни» запропонував їй відмовитися від значної частини свого суверенітету.

Газова атака

Через кілька днів російський президент дав зрозуміти, що небажання України «здати свою ГТС» або влитися в Митний союз не просто дратує Кремль, а буквально розлючує. «Вони не хочуть ні того, ні іншого. Знову за рибу гроші. Дайте знижку — і все», — відзначив Медведєв. За його словами, така переговірна позиція — «це дуже сумно, це утриманство».

Щось схоже за тональністю («Україна цупить газ») нам уже доводилося чути від Володимира Путіна саме напередодні першої газової війни. Сьогодні риторика навколо газового питання вже майже наблизилася до точки кипіння.

Словесну атаку Дмитра Медведєва моментально підтримали російські політики й ТБ, і стало зрозуміло, що Україна має справу із продуманою державною політикою. Відповідь Києва була швидкою й жорсткою.

Микола Азаров пригрозив розривом українсько-російської угоди з газу. За словами українського прем’єра, уряд України вже проконсультувався з українськими та міжнародними експертами щодо перспектив у судовому позові з Москвою й готовий почати розгляди.

Цей хід різко контрастував із раніше досить миролюбними заявами української сторони. І Микола Азаров, і Юрій Бойко повідомляли, що Україна і Росія почали переговори щодо перегляду формули ціни на газ, які от-от мають перейти на найвищий рівень. Дещо пізніше голова адміністрації Президента України Сергій Льовочкін заявив, що можливі два шляхи зміни умов газових конт­рактів: «Перший — це домовитися з колегами, і ми йдемо цим шляхом. Другий — звертатися до суду». Голова АП відзначив, що дедлайном для України в цьому питанні є початок опалювального сезону, тобто 15 жовтня. Однак  події  розвивалися подібно до сходження снігової лавини.

Прем’єр-міністр Микола Азаров повідомив про намір уряду реструктуризувати НАК «Нафтогаз України» з виокремленням з її складу газодобувної компанії, акції якої буде розміщено на біржі. За його словами, уряд уже ухвалив відповідне рішення, а реалізація цінних паперів газодобувної компанії дозволить одержати $5—10 млрд.

Самими лише заявами Київ не обмежився. Віктор Янукович дав доручення Азарову до 1 жовтня підготувати проект програми реформування «Нафтогазу». Як повідомив міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко, Україна направила офіційну заявку на закупівлю в «Газпрому» в 2012 році 27 млрд кубометрів газу. Це означає скорочення поставок газу на третину: 2011 року Україна має закупити близько 40 мільярдів кубів.

У Росії ці плани називають провокаційними. «2012 року «Газпром» може поставити в Україну і 27, і 26, і 29 мільярдів кубометрів газу, — заявив голова «Газпрому» Олексій Міллер. — І навіть узагалі не поставляти газ, якщо Україна цього захоче. Але питання зовсім не в цьому, а в тому, що в будь-якому разі НАК «Нафтогаз України» оплачуватиме поставки з розрахунку не менш ніж за 33 мільярди кубометрів». «Заяви України фактично означають, що вона готова наступного року саботувати укладений контракт, — говорить директор російського Фонду національної енергетичної безпеки Костянтин Симонов. — Причому це може бути зроблено будь-якої миті: достатньо, щоб український суд визнав, що Юлія Тимошенко, укладаючи контракти з Москвою 2009 року, перевищила свої повноваження».

До речі, досить серйозний фактор «справи Юлії Тимошенко» у газовому протистоянні підтвердив і російський президент. Дмитро Медведєв уже встиг заявити про те, що екс-прем’єра Юлію Тимошенко судять за домовленості з Росією, а не за колишні гріхи. Саме звідти вони очікують головного удару, що зовсім недавно підтвердив Микола Азаров, який заявив, що Юлію Тимошенко судять за фальсифікацію урядових директив для газових переговорів із керівництвом РФ. Немає сумнівів у тому, що коли відповідний вирок усе-таки буде ухвалено, а газові контракти визнані недійсними, третя газова війна стане неминучою.

Усі в суд!

Утім, в України просто немає іншого виходу. Інакше на нашу країну чекає якщо не банкрутство, то критичні втрати. За словами Сергія Льовочкіна, Україна на кожній тисячі кубометрів газу вже зараз має $200 збитків. За десять років вони можуть досягти $80 млрд.

А оскільки навіть рішення українського суду про те, що контракти, укладені Юлією Тимошенко, не є чинними, не дасть Києву­ права розірвати їх в однобічному порядку, залишається один шлях — Міжнародний арбітражний суд Стокгольма.

Як уважає провідний експерт енергетичних програм Центру ім. О.Разумкова Володимир Омельченко, Україна має у своєму розпорядженні серйозні аргументи, які можуть бути застосовані в переговорах із РФ. Країна є найбільшим покупцем російського газу й може претендувати на знижку «за обсяги». Крім того, Україна експлуатує підземні сховища газу, що забезпечують стабільність поставок палива в Європу. 

«У чому може бути аргумент України? Проблема в тому, що російська сторона має або погодитися з вимогами про зниження цін і обсягів газу, що поставляється, або скасувати заборону на реекспорт газу, що уже давно не відповідає європейській практиці. У 2003—2004 роках «Газ­пром» тихенько, без зайвого шуму й метушні, погодився прибрати відповідну статтю в контрактах із торговельними європейськими партнерами, яким також заборонявся реекспорт газу», — відзначає директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар. Крім цього, Україна, як відомо, 1 лютого приєдналася до договору про Енергетичне співтовариство, нагадує Гончар, тобто може займати міцнішу позицію.

Український уряд вже анонсував свої дії. За словами Азарова, реструктуризація «Нафтогазу» автоматично приведе до перегляду чинних угод із «Газпромом».

Росія вже встигла відзначити, що ліквідація «Нафтогазу» перетвориться на «грандіозний скандал» і в будь-якому разі в компанії буде правонаступник, який і має платити за контрактом. Однак поділ компанії є виконанням документально взятого Україною перед ЄС зобов’язання, закріпленого в так званому Брюссельському меморандумі. Це відкриває шлях до інвестування європейськими структурами в модернізацію української ГТС обіцяних коштів.

Крім цього, прем’єр-міністр України повідомив, що Україна запропонувала Росії уточнити обсяги поставки газу й умови транзиту на наступний рік. Аргумент, як пояснив прем’єр, — міжурядові угоди від 2004 року. «Із 2005 року це положення, що має силу міжнародної угоди й стоїть вище господарських конт­рактів і внутрішньодержавних законодавств, жодного разу не виконувалося. Контракт, укладений у січні 2009 року, суперечить принаймні тій частині цієї міжурядової угоди, що стосується щорічних уточнень угод», — сказав Азаров.

Росія в особі заступника голови Держдуми Валерія Язєва заявила: якщо Україна все-таки піде судом проти газових контрактів, Росія подасть зустрічний позов. Тамтешні експерти говорять, що в нашої країни немає жодного шансу розірвати контракт. Однак чи так це?

Насправді Росія побоюється арбітражу, причому настільки, що готова погодитися на дуже серйозні поступки, щоб не доводити справу до суду. Так, провідна італійська енергетична компанія Edison S.p.A уже домовилася з компанією Promgas — спільним підприємством «Газпрому» та італійського ENI SpA — про довгострокову закупівлю в СП російського газу. Умови контракту в Edison не розкрили, але відзначили, що вартість російського газу тепер ураховує «змінені ринкові умови». Домовитися з «Газпромом» компанія зуміла тільки після того, як улітку 2010 року почала арбітражний розгляд через ціни. Edison подала позов у Стокгольмський арбітраж. Домоглася успіху й грецька газова корпорація DEPA, яка так само зуміла вибороти зниження ціни на газ. «Газпром» зменшив ціну на газ, що поставляється за довгостроковим контрактом у Грецію, і пообіцяв знижку для Латвії та Естонії.

При цьому треба пам’я­тати, що «Газпром» у довгострокових контрактах з європейськими партнерами прив’язує ціни до вартості нафти й визначає мінімальний обсяг закупівель. Знайома картина, чи не так? Чому ж російський монополіст погоджується на поступки? Напевно ж у європейських компаній і поготів не було тих підводних каменів, які супроводжували укладання українсько-російських домовленостей.

Головна проблема в тому, що через підвищення цін на нафту європейські клієнти «Газпрому» щорічно втрачають мільярди доларів, оскільки збувають газ споживачам за більш низькими цінами, ніж закупівельні. Перший же успішний судовий позов створить такий необхідний прецедент, і «Газпрому» доведеться негайно почати тотальну війну проти всіх своїх клієнтів.

Уже сьогодні в Міжнародний арбітражний суд Стокгольма надійшли позови проти російського монополіста, у тому числі від компанії Shell, французької GDF Suez, італійської ENI, а також німецьких концернів RWE і E.ON. Наприкінці вересня когорту позивачів має поповнити польський нафтогазовий концерн Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo (PGNiG) через занадто високі ціни на газ, що поставляється в Польщу. Очевидно, той факт, що Україна опиниться в такій солідній компанії, буде додатковим аргументом для того, щоб не доводити справу до суду.

Шанс для шахт

Міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко повідомив, що в найближчі п’ять років Україна планує зменшити закупівлю російського газу до 12 млрд кубометрів на рік. Це станеться за рахунок зростання видобутку власного газу, ефективних технологій енергозбереження (уже наступного року споживання газу має скоротитися на 8—10 млрд кубів) і заміни газу вітчизняним вугіллям. Бойко зауважив, що в країні реалізується державна програма, спрямована на збільшення видобутку власного газу з 20 до 27 млрд м3 у 2017 році.

Для України збільшення споживання вугілля можна назвати логічним. Приблизно так розвивається енергетика Польщі, де майже всі котельні працюють на вугіллі. Однак є одне істотне «але». Головна перевага польської вугільної промисловості — відносно низькі витрати на видобуток вугілля в порівнянні з іншими європейськими країнами, оскільки воно залягає в найбільш сприятливих для експлуатації геологічних шарах.

В Україні вуглевидобувна галузь дотаційна. Єдиний вихід — пошук інвесторів, які зможуть вкладати гроші в модернізацію і шахт, і ТЕЦ. Позитивні приклади вже є.

Так зробили, наприклад, у Тернівці Дніпропетровської області, де в реконструкцію системи опалення вклали 19 млн грн. Місто з населенням 30 тисяч перевели на опалення однією котельнею, хоча раніше було дві. Її оснастили сучасним обладнанням, а ще проклали теплотрасу з новою ізоляцією. Це дозволило не тільки обігріти квартири, а й знизити тарифи.

Нова реальність

Чому саме зараз Росія пішла ва-банк, відмовившись від простої стратегії затягування переговорів, обіцяючи от-от піти назустріч українським вимогам? Адже контракт діє, і Київ акуратно платить.

А річ простісінька. Перший сплеск емоцій із боку російського президента­ стався після публікації в тижневику «Зеркало недели.­­ Украина» статті голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу «Україна після 20 років незалежності. Реформи — ключ до тісніших і глибших відносин з ЄС», у якій європейський чиновник виступив із заявою про те, що Україна і ЄС підпишуть нову амбіційну Угоду про асоціацію. Буквально через тиждень Комітет Європарламенту з питань міжнародної торгівлі рекомендував укласти відповідний договір.

Таким чином, Росія потрапила в цейтнот із реалізацією своїх стратегічних планів. Україна, яка підписала договори про асоціацію й зону вільної торгівлі з ЄС, серйозно відрізняється від України, яка тільки стукається у двері Євросоюзу. Наступним кроком обов’язково буде повна інтеграція української енергетичної системи з європейською.

Це означає, що Росія може втратити свої позиції на західних ринках: ще в 2009 році в Брюсселі озвучили намір ЄС купувати російський газ на російсько-українському кордоні. Питання стало руба — бути чи не бути «енергетичній імперії». І Москва вирішила взяти силою те, про що так довго мріяла. Укотре протягнута рука так і зависла в повітрі. Схоже, у Москві вже вирішили йти в конфлікті з Україною до кінця. Чим це загрожує Європі й самій Росії, у Білокам’яній думати не хочуть.