Крокодил на гребені хвилі
30 серпня виповнюється 140 років від дня народження Ернеста Резерфорда. Представляти його як ученого, напевно, нема потреби: альфа- і бета-випромінювання, планетарна модель атома, лічильник, більш відомий як лічильник Гейгера, — усе це сьогодні вивчають у середній школі. Можна сказати про нього просто: створювач ядерної фізики.
Дивно, що, залишивши після себе виключно експериментальні роботи, він заклав теоретичне підґрунтя цієї науки. Напевно, тому, що дуже відповідально ставився до експерименту: боячись видати бажане за дійсне, просив знімати показання приладів одних студентів, які не знали про суть досліду, а інших — з’єднувати отримані точки кривої.
У 1931 році в знаменитій Кавендиській лабораторії Кембриджського університету проходила конференція, присвячена сторіччю від дня народження Джеймса Максвелла, її першого директора. Зі спогадами про нього виступали його учні. «Ну, як вам?» — пошепки поцікавився тодішній директор лабораторії Ернест Резерфорд у свого молодого колеги Петра Капіци, який у той час стажувався в Кембриджі. «Добре, — відповів той, — тільки Максвелл у них виходить якимсь ідеальним. Хотілося б почути спогади про живу людину, з усіма її людськими недоліками». Резерфорд розсміявся: «Я уповноважую вас, Капіца, після моєї смерті розповісти світу про мої недоліки».
Академік Капіца згадав цей епізод через багато років, у 1966-му, виступаючи перед членами Лондонського королівського товариства зі спогадами про свого вчителя. «Зараз я розумію учнів Максвелла, — сказав він. — Час поглинув усі дрібні людські вади, і переді мною постає велика високоморальна людина дивовижного розуму».
Сьогоднішнім нарисом хотілося б додати кілька штрихів до портрета Ернеста Резерфорда як людини. Звичайно ж, недоліки в нього були — як у будь-якої живої людини. Але читаючи про них у спогадах колег і учнів, можна тільки посміхнутися. Наприклад, дехто вважав Резерфорда нескромним і навіть зарозумілим. Крилатою фразою став його розподіл наук «на фізику й колекціонування марок». Але навряд чи представникам нефізичних дисциплін варто всерйоз ображатися — просто Резерфорд дуже любив стислість і простоту, і фізика втілювала для нього ці якості як ніяка інша наука. Правда, за іронією долі, Нобелівською премією Резерфорд відзначений як хімік, за створення теорії радіоактивності.
Ще один приклад «нескромності». Коли одного разу хтось із колег висловив свій захват незвичайною здатністю вченого завжди бути «на гребені хвилі», той незворушно відповів: «Нічого дивного — адже це я породив хвилю»…
Насправді секрет того, що Резерфорд завжди був на передовій науки, у його учнях. «Вони не дають мені старіти, учать не заздрити успіхам», — зізнався він якось. Напевно, саме тому Резерфорд завжди залишався відкритим до нового, на відміну від багатьох консервативних учених його покоління, що працювали самі, без власної школи. І, напевно, тому його так любили ті, кому довелося з ним працювати. І більш того — навіть ті, хто був із ним знайомий тільки заочно. Наприклад, учні однієї з українських шкіл, чиє запрошення стати членом їхнього фізичного гуртка, створеного з метою «продовжити його фундаментальні роботи», він радо прийняв.
Інший недолік Резерфорда, який запам’ятався багатьом, — його звичка гарчати й висловлювати своє невдоволення підлеглими. Бувши директором лабораторії, він обходив свої «володіння», найчастіше примушуючи червоніти молодих співробітників зауваженнями на кшталт: «Коли ж будуть результати?». Однак ті, хто знав ученого ближче, не звертали на ці слова уваги: виходець із простої новозеландської родини, він із дитинства обрав грубувату манеру спілкування місцевих фермерів. Гарчав за звичкою. Можливо, через цю зовнішню суворість за Резерфордом міцно закріпилося прізвисько «Крокодил», на яке він, до речі, зовсім не ображався.
Із вад, які можна віднести й до чеснот, слід згадати й відсутність у Резерфорда комерційної жилки. Не одна компанія пропонувала йому надсучасну лабораторію й величезну зарплату — для роботи над конкретним, перспективним щодо промислового впровадження проектом. Він незмінно відмовлявся, кажучи: «Не можна служити одночасно і Богові, і мамоні». На запитання, скільки ж має заробляти справжній учений, відповідав у властивій йому манері: «Щоб вистачало на хліб із маслом. Але без джему».
Можливо, через упередження до всього, пов’язаного із грошима, він, великий експериментатор, майже не цікавився технікою. Для нього головною була ідея експерименту, а її технічне втілення можна було доручити лаборантам.
Петро Капіца згадує, як одного разу приніс директорові лабораторії на затвердження креслення імпульсного генератора великої потужності для одержання сильних магнітних полів. Резерфорд уважно переглянув його — правда, тримаючи догори ногами — і сказав: «Креслення мене не цікавить, ви просто вкажіть ті принципи, на яких ця машина працює».
Напевно, у цій байдужості до техніки полягає секрет недооцінки Резерфордом потенціалу своїх фундаментальних відкриттів, що не дає спокою історикам науки. Людина, яка пояснила радіоактивність, відкрила атомне ядро й оцінила енергію, що виділяється при його розпаді, уважав можливість її використання в енергетиці (а про це вже багато говорили) дурницею…
