Силою не будеш милою

Небажання України приєднатися до Митного союзу на умовах російської сторони надзвичайно ускладнило відносини між країнами.

У Сочі нарешті відбулася кілька разів відкладена зустріч українського й російського президентів. Проходила вона в непростих умовах і на досить негативному тлі. Відносини України з Митним союзом, у якому «контрольний пакет» належить Росії, загострилися до стану теперішньої торговельної війни. На жаль, жодне проблемне питання, жодну суперечність так і не вдалося розв’язати. Сторони, як кажуть, залишилися кожна при своєму.

Утім, такий результат переговорів не став сенсацією.­ Ще після квітневого ві­зиту російського прем’єр-міністра Володимира Путіна­­ в Київ було зрозуміло: Російська Федерація у відносинах зі своїм стратегічним партнером переходить на мову сили. А скасування кримського візиту Дмитра Медведєва (ЗМІ обох країн із посиланням на джерела в президентських адміністраціях і Росії, і України називали причиною цього відмову Києва від підписання договору про злиття «Нафтогазу» й «Газпрому») підтвердило: у відносинах двох сусідніх країн дійсно настає новий етап.

«Холодна війна» в середині літа

Липень 2011 року ризикує й справді стати «історичним» для російсько-українських відносин. Лише впродовж одного (зазвичай тихого) місяця відбулося занадто багато подій, здатних зіпсувати добросусідські відносини Києва як із Москвою, так і з іншими столицями, які представляють Митний союз (МС).

Спроби деяких громадян Росії знову підняти хвилю сепаратизму й непокори українським законам у Криму, жорстка риторика на адресу Києва з боку деяких російських політиків і експертів, погрози «Газ­прому» до кінця року підвищити ціну на газ для України мало не до п’ятисот доларів… Усе це дало підстави говорити не тільки про кінець «розрядки» в українсько-російських відносинах, а й мало не про початок нової «холодної війни» між сусідами.

Загальне відчуття правильності такого формулювання посилювали повідомлення про можливе взаємне­­ відкликання послів Києвом і Мінськом. А теперішня торговельна війна, розв’язана проти України Митним союзом, може остаточно розлучити дві сусідні держави.

Найбільший резонанс в українських ЗМІ дістало­ рішення про заборону або тимчасові обмеження на поставку на територію країн МС продукції двадцяти восьми українських підприємств. Під удар потрапили ВО «Моліс», «Молочний Дім» і Білоцерківський молочний комбінат, а також м’ясокомбінати «Зевс ЛТД», «Зоря», «Конотоп­­м’ясо». Обмеження накладено на компанії-м’ясовиробники «Спартак», «Елітекс», «Комплекс Агромарс» (ТМ «Гаврилівські курчата»), «Прилуки-Агропереробка», «Свіженька», «М’ясопере­робний комплекс ЛТД». Під забороною ввезення продукції Звенигородського сироробного комбінату, Жашківського маслозаводу, Літинського молочного заводу, Ічнянського й Куп’янського молочно-консервних комбінатів. «Покараний» навіть російський «Вімм-Білль-Данн Україна», що має своє виробництво в нашій країні. Поставляти в Росію продукцію було дозволено лише трьом підприємствам.

Про те, що це рішення — акт виключно політичний, свідчить історія 2006 року, коли Росія вперше застосувала санкції до українських виробників, тотально заборонивши їм поставки м’яса та молочної продукції. Після тривалих і важких переговорів на політичному рівні ситуацію вдалося частково врегулювати: Россільгоспнагляд почав регулярно перевіряти українські підприємства, деякі з них одержали дозвіл відновити поставки в Росію. Досить важко уявити ситуацію, коли структури, які перебувають під регулярним моніторингом Россільгоспнагляду, майже одночасно вирішили порушити російські вимоги.

Але це був лише епізод масштабного удару по українській економіці.­­ Один тільки перелік обмежень для України, ухвалених у країнах МС, не залишає­­ щонайменшого сумніву в тому, що це саме торговельна війна. Так, до 18 листопада 2015 року діятимуть антидемпінгові­ мита на обсадні труби в розмірі 18,9%, насосно-компресорні — 19,9%, нафтопровідні й газопровідні діаметром до 820 мм — 19,4—37%. До 13 травня 2012 року уведений аналогічний збір у розмірі 21,8% на машинобудівне кріплення (болти й гайки) окремих видів. До 24 вересня 2013 року діятимуть антидемпінгові мита в розмірі 11,6% на окремі види синтетичних нейлонових ниток. МС установив збори на куті валки для прокатних станів. Мита становитимуть 26% від митної вартості й діятимуть три роки.

Крім цього, Митний союз підвищив мито на ввезення цукру-сирцю до $85 за тонну в липні з $50 у червні. Уряд Росії з 8 липня стягує з імпортної карамелі мито в розмірі майже $294,1 за тонну й пропонує ввести таке в інших країнах Митного союзу.

Про те, що це тільки початок і надії Києва на врегулювання відносин зі своїм стратегічним партнером безпідставні, дав зрозуміти прем’єр Росії Володимир Путін. Під час відвідування Магнітогорського металургійного комбінату він відверто заявив, що Україна є конкурентом Росії в металургійній галузі, тому учасники Митного союзу захищатимуть свій внутрішній ринок від її продукції. За словами російського прем’єра, один із методів такого захисту — так звані антидемпінгові розслідування. Володимир Путін дав зрозуміти, що єдина умова, яка дозволяє уникнути ескалації протистояння, — вступ України в Митний союз на російських умовах, а серйозно розглядати українські пропозиції про співробітництво у форматі «3+1» він навіть думки не має.

Постраждають усі

Про те, що не все так однозначно в дедалі більшому протистоянні України й МС, свідчить лист групи російських економістів Володимирові Путіну із застереженням про те, що торговельна війна між Росією­ та Україною позначиться на економіках обох країн. ­Михайло Хазін, Микола Петраков, Олег Богомолов, Михайло Сімчера, Михайло Делягін і Віктор Геращенко вважають, що внаслідок російських заходів щодо обмеження доступу українських товарів на ринок країн Митного союзу економічна ситуація в Україні різко загостриться. Разом  із високими цінами на енергоносії це може призвести до дефолту України, який рикошетом ударить і по самій Росії.

Шановні вчені наводять як негативні наслідки для РФ переважно політичні аспекти — втрата впливу в Україні, ускладнення у відносинах з ЄС тощо. Дійсно, війна 2006 року свідчить: силовий тиск часто не дає очікуваного ефекту, більш того, призводить до втрати стимулів для співробітництва. Тоді постраждали сотні підприємств, які поставляли продукцію в Росію й до торговельної війни навіть не намагалися підстрахуватися­ пошуком нових ринків. Частина з них збанкрутіла, частину було викуплено великими міжнародними компаніями, а багато з них усе-таки переорієнтувалися на поставки в інші країни.

У результаті вийшло, що до 2011 року з Росією працювали вже не сотні, а лише десятки українських компаній. Цю же динаміку, за інформацією російських «Відомостей», можна спостерігати і з іншими суміжними із РФ країнами: частка Росії в експорті чотирьох із восьми країн СНД із 2000 року помітно скоротилася. Білорусь сьогодні сюди поставляє не половину всього свого експорту, а тільки третину; Молдова замість 45% — тільки 20%; Казахстан замість 20% — 9%.

За словами керівника ук­раїнського Інституту пуб­лічної політики Віктора Чумака, не дивно, що сьогодні не тільки сільськогосподарський сектор мріє про європейський ринок. «Партнери по СНД то закривають, то відкривають ринки для виробників карамелі, цукру, для продукції металургії, хімічного комплексу. Неможливо довго працювати в умовах, коли економічні механізми тиску будь-якої миті можуть бути застосовані для досягнення політичних цілей», — пояснив він російській «Незалежній газеті», сказавши, що представники великого й середнього бізнесу в Україні вважають співробітництво з Росією ризикованим через політичну нестабільність міждержавних відносин.

І тому більшість підприємств України серйозно взяли курс на ринки Європейського Союзу, де політичних підводних каменів для бізнесу значно менше. Наприклад, уже в липні Україна одержала першу мільйонну квоту: ЄС погодився на безмитний імпорт мільйона тонн української пшениці. Тривають, незважаючи на певні проблеми політичного характеру, переговори й про створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом.

А оскільки вступ у Митний союз поставить хрест на європейській інтеграції України, можна прогнозувати, що істотно ускладниться й просування українського бізнесу на західні ринки. Питання про те, чи має право українська влада відмахуватися від величезних можливостей, які цей ринок обіцяє, можна не вагаючись назвати риторичним. Ось чому, не бажаючи вдаватися до жорсткої конфронтації з жодним зі своїх фактично рівнозначних зовнішньоекономічних партнерів, Україна вийшла з пропозицією до Митного союзу про співробітництво у форматі «3+1».

Крім того, не можна забувати, що Україна сьогодні, на відміну від країн МС, є членом Світової організації торгівлі. Тобто Києву довелося б майже з нуля домовлятися із країнами, що входять до СОТ. Адже зараз середній імпортний тариф в Україні становить 4,5%, тоді як у Митному союзі у два із гаком рази більше — 10,25%. А це не тільки згаяний час, а й нові поступки й втрати.

А якщо згадати про те, що й сама Росія хоче в СОТ, у разі подальшої ескалації протистояння Україна може заявити про своє входження в переговірний процес РФ зі Світовою організацією торгівлі й висунути свої вимоги. Не треба забувати, що наша країна залишається найбільшим покупцем російських енергоносіїв, та й досить велика частка російського виробництва орієнтована на наш не такий вже й маленький ринок (наприклад, автопром). Тому нема ніяких сумнівів у тому, що в разі війни постраждає не тільки Україна (при цьому можна й посперечатися із шановними російськими вченими про те, що на Україну чекає неминучий дефолт), а й Росія.

Навіть самі росіяни визнають, що європейський ринок набагато більше й багатше, ніж об’єднаний ринок усього Митного союзу: там прозорий бізнес, чітке правове регулювання й високі технології. Для країни, метою якої є модернізація, життєво необхідно йти саме в Європу (цей висновок стосується і Росії). Однак Москва знову й знову щосили намагається примусити Україну до дружби й любові, забуваючи російську ж народну мудрість про те, що силою не будеш милою. А от зовсім протилежний своїм бажанням результат матимеш майже напевно…

Цифра

37 млрд рублів на рік може втратити Росія через членство в Митному союзі. За підрахунками російських «Відомостей», РФ віддає Казахстану й Білорусі більше грошей у вигляді мит, ніж треба було б, якби митні союзники розраховувалися з нею з реального імпорту. Російський бюджет через це може ­недоодержувати близько  37 млрд руб. щорічно.

Російська частка сукупного імпорту в країни Митного союзу може бути майже на 4 процентних пункти вище, ніж зазначені в угоді між державами 87,97% . На підставі цього показника з вересня минулого року розподіляються мита між державами союзу незалежно від місця їхнього збору.

А от якби частка залежала від реальних обсягів імпорту, то в першому кварталі Росія одержала б 92,1% усіх мит, Білорусь — 3,79%, Казахстан — 4,11%, а в другому кварталі — 91,98, 3,41 і 4,61% відповідно.