Друге дихання

ДП «СхідГЗК» відзначає 60-річчя підприємства збільшенням видобутку уранової руди.

Уведення в експлуатацію Новокостянтинівської шахти, що входить до складу державного підприємства «Східний гірничо-збагачу­валь­ний комбінат», дозволить 2011 року збільшити виробництво концентрату природного урану на 20—25% і наблизитися до позначки в тисячу тонн.

Літо-2011 для ДП «Схід­ГЗК» — ювілейне: єдиному в Україні урановидобувному підприємству виповнюється 60 років. Говорити про точну дату в цьому випадку важко, бо постанова Ради Міністрів СРСР про створення гірничо-збагачувального комбінату в м. Жовті Води вийшла 24 липня 1951 року, а відповідний наказ датований 1 серпня. А от на «СхідГЗК» традиційно святкують день народження підприємства в останній тиждень серпня, коли своє професійне свято відзначають шахтарі. Бо виробничий цикл «СхідГЗК» починається в шахтах із видобутку уранової руди.

Напередодні ювілейної дати генеральний директор ДП «СхідГЗК» Олександр Сорокін розповів про те, як живе підприємство сьогодні, які проблеми його хвилюють і які завдання треба вирішувати в найближчому майбутньому.

— Олександре Геннадійовичу, напевно, кращим подарунком до 60-річчя для підприємства стало повернення Новокостянтинівської шахти до його складу?

— Звичайно, це найбільш значуща подія в житті «СхідГЗК». На Новокостянтинівське уранове родовище не тільки ми, а й вся Україна покладає великі надії. Адже Інгульська й Смолинська шахти експлуатуються з 1969 і 1976 років відповідно, кращі пласти там уже давно пройдено. Наприклад, на Смолинській шахті, що дає сьогодні 60% українського урану, видобуток зараз ведеться на глибині 640 метрів, і цього ресурсу вистачить лише на 10—15 років. А продуктивні горизонти Новокостянтинівського родовища розташовані на 300-метровій глибині, тобто набагато ближче до земної поверхні. Та й запаси урану там приблизно в п’ять разів більші, ніж на Ватутінському родовищі (це діюча Смолинська шахта).

— За Новокостянтинівське родовище в останні роки зчинилася справжня бійка. Взяти видобуток урану «під крило» намагалися різні команди…

— Не хотілося б повертатися в минуле й оцінювати ті або інші дії. Головне, що наша боротьба за розробку нового родовища була успішною. Правда, для цього довелося докласти чимало зусиль. Близько двох років пішло на те, щоб довести недоцільність проведеного колись відокремлення шахти. Усім відомо, що нічого з того не вийшло, було згаяно дорогоцінний час. Нарощування обсягів видобутку урану й виробництва уранового концентрату доводилося вести за рахунок експлуатації старих родовищ, внутрішніх резервів підприємства і зовсім не тими темпами, яких вимагала реалізація держпрограми з ядерного палива.

Але завдяки наполегливості фахівців, представників профільного міністерства, а також підтримці з боку губернаторів Кіровоградської та Дніпропетровської областей Сергія Ларіна й Олександра Вілкула в березні 2010 року Мінпаливенерго ухвалило рішення на користь «СхідГЗК», і незабаром Новокостянтинівська шахта знову ввійшла до його структури. За рекордно короткий час, лише за 6 місяців, ми провели розконсервацію, відбудовні роботи, завезли необхідне обладнання, направили на нову дільницю кращих фахівців із діючих шахт — Інгульської та Смолинської. 26 червня дослідно-промислова експлуатація шахти почалася, було відвантажено перший поїзд уранової руди.

До речі, із приводу ювілейних дат: із часу вибору площадки під перший стовбур Новокостянтинівської шахти минуло рівно 30 років, тож у нас є ще один солідний привід для свята.

— Чи вистачає вам власних обігових коштів на розвиток Новокостянтинівської шахти, наскільки залежний сьогодні «СхідГЗК» від інвестицій?­

— Підприємство працює досить стійко, виробнича програма виконується, двічі на місяць стабільно виплачується заробітна плата, без затримок відраховуються всі податки та збори. Причому податки йдуть у бюджети двох областей — Кіровоградської та Дніпропетровської, оскільки наші підрозділи розташовані і в першій, і в другій. Але є, звичайно ж, і проблеми. Традиційно вони пов’язані з фінансовими ресурсами. Із часу створення уранова галузь розвивалася за рахунок державних централізованих джерел. Зараз бюджет фактично припиняє фінансування багатьох основних робіт, і нам доводиться займатися пошуком позабюджетних джерел фінансування, відкриттям кредитних ліній. По суті, комбінат перебуває зараз у процесі зміни формату фінансування.

Уперше така ситуація­ виникла, коли ухвалили рішення створити в СРСР уранову галузь в цілому й жовтоводського об’єкта зокрема. Ну а перша хвиля кризи вдарила по «СхідГЗК» ще наприкінці 80-х минулого століття. Після чорнобильської аварії вирішили законсервувати Новокостянтинівську шахту, що було серйозною помилкою. Її не затопили, підтримували в режимі сухої консервації — відкачували воду й вентилювали, але ніякі роботи з видобутку не велися.

Зараз доводиться надолужувати згаяне семимильними кроками, шукати внутрішні фінансові резерви. Восени минулого року комбінат відкрив у Діамантбанку мультивалютну кредитну лінію на 70 мільйонів гривень, а на 35 — у банку «Кліринговий дім». Навесні 2011-го останній виділив для підприємства ще одну аналогічну кредитну лінію. Але цього вочевидь недостатньо.

Фінансові питання неодно­разово виносилися на розгляд міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка й віце-прем’єр-міністра Андрія Клюєва. Зараз за їхньої підтримки ми шукаємо можливість залучити кредитні ресурси державних банків України, ведемо переговори з Укрексімбанком і Ощадбанком. Для нормального розвитку нам необхідно близько 5 мільярдів гривень. ­Гроші чималі, швидше за все, їх зможе виділити консорціум банків, основою якого стануть згадані два держбанки.

Треба сказати, що новокостянтинівським проектом жваво цікавляться іноземні інвестори й банки, у тому числі в Канаді, Японії, Росії (Ощадбанк Росії, ВАТ «Атомзолото»). Але український уряд поставив завдання максимально використовувати кредитні можливості державних банків України, тому про залучення закордонних інвестицій поки не йдеться.

— На розв’язання яких конкретно завдань ви плануєте використати 5-мільярдний кредит?

— Гроші потрібні насамперед для розвитку Новокостянтинівської шахти. Ми вкладатимемо їх переважно в гірничо-капітальні роботи, у формування та підготовку головного стовбура, прокладання залізничної колії. Це ключові моменти. У планах також — розвиток поверхневого комплексу, реконструкція гідрометалургійного заводу, потужності якого дозволяють виробляти уранового концентрату вдвічі більше, ніж зараз.

— Чи треба буде закуповувати нове обладнання і яке саме?

— Якщо говорити про гірничо-шахтне обладнання, швидше за все, перевагу віддамо продукції таких світових лідерів, як Atlas Copco (Швеція) і Sandvik Mining and Construction Finland Corp. (Фінляндія). Ми вже маємо досвід експлуатації їхньої техніки й дуже задоволені. Крім того, треба враховувати, що нове обладнання необхідне не тільки новій шахті, на діючих дільницях також слід його оновляти. Зокрема, на Інгульській шахті треба міняти майже весь парк.

Але відсутність необхідного фінансування істотно стримує реалізацію цих планів. До речі, щоб підняти тільки Новокостянтинівку, треба на рік близько мільярда гривень. Звідси й сума кредиту в 5 мільярдів.

— Новокостянтинівська шахта відрізняється чимось від Інгульської або Смолинської?

— У цілому шахти схожі, мають тверді породи — до 18 за Протодьяконовим. Видобуток руди й прохідницькі роботи здійснюються в таких шахтах у буропідривний спосіб. Породи такі міцні (це граніти), що майже не потребують кріплення. Звичайно, крім місць сполучення виробок.

Центральний штрек Новокостянтинівської шахти багато в чому нагадує метро — великий переріз виробки, рейки, що йдуть удалечінь, навкруги досить чисто. Ну а якщо говорити про специфіку видобутку, то деякі відмінності, звичайно, є. Це родовище дуже велике. За розрахунковими даними, його експлуатація дозволить забезпечити потреби української ядерної енергетики в урані на 50 років, а може, і більше. Позитивним моментом є і те, що вміст урану там багатший. Наразі це родовище досить складне, бо має колосальну кількість лінз, рудних тіл.

— Говорячи про зростання виробництва, ви маєте на увазі активну розробку Новокостянтинівської шахти?

— Не тільки. У цілому до кінця року заплановано пройти 18 кілометрів підземних виробок. Цікава деталь: за рік на наших шахтах ми проходимо підземних виробок приблизно стільки, скільки за кілометражем «уміщається» в третю частину обсягу Київського метрополітену. Також плануємо пройти близько 300 кілометрів підземних свердловин.

Останнім часом на бага­тьох дільницях підприємства активно впроваджуємо нові технології. Наприклад, із видобутку урану, перероб­ляючи відвали, які були утворені за десятиліття роботи «СхідГЗК» на наших площадках у селищі Смолиному та Кіровограді.

Так, на Смолинській шахті з упровадженням комплексу «Алтаїт» (2008 рік) із радіометричної переробки відвальних порід обсяг розміщених відходів зменшився більш ніж на 2 мільйони­ тонн. Такий же проект із  переробки відвалів реалізований і на Інгульській шахті. Протягом наступних 10—15 років ДП «СхідГЗК» планує цілком ліквідувати відвали й провести рекультивацію територій.

Але, як кажуть, не самим лише ураном живе сьогодні «СхідГЗК». У нас освоєний випуск сірчаної кислоти, необхідної для власних потреб. Ми успішно реалізуємо її на українському ринку хімічної продукції й до кінця року плануємо виробити 200 тисяч тонн.

У цілому обсяги виробництва підприємства в грошовому обчисленні на кінець року перевищать мільярд гривень.

— Куди ви відправляєте основну продукцію?

— Ми працюємо на основі довгострокового договору, підписаного до 2018 року із ДП «НАЕК «Енерго­атом». Це наш стратегічний партнер, він викуповує в нас весь урановий концентрат. У підсумку, відповідно до чинних контрактів, наша продукція відвантажується іноземним партнерам — ВАТ «ТВЕЛ» (Російська Федерація) і Westinghouse (США-Швеція) для фабрикації свіжого ядерного палива.

— Яку роль вам відводить держава в загальній перспективі розвитку власного ядерного потенціалу?­

— Перед «СхідГЗК» поставлено дуже серйозне завдання на найближчі 4—5 років. Комбінат має за цей час вийти на такі обсяги виробництва, щоб цілком задовольняти потреби національної ядерної енергетики в урані. На цей час в Україні заплановано побудувати завод із фабрикації ядерного палива, у зв’язку з чим на нашу продукцію робиться особлива ставка.

Зараз ми виробляємо приблизно третину обсягу, необхідного діючим атомним електростанціям України. На Новокостянтинівській шахті мають досягти обсягу видобутку до 2,5 мільйона тонн руди на рік.

Ювілей ми зустрічаємо з добрими показниками. Найголовніше для колективу підприємства, що є впевненість у сьогоднішньому дні й перспектива розвитку на кілька десятиліть уперед.

Олександр Сорокін

Народився 1 липня 1961 року в м.Жовті Води Дніпропетровської області. 1984-го закінчив із відзнакою Дніпропетровський гірничий інститут за фахом «економіка та організація гірничої промисловості». На ДП «СхідГЗК» працює з 1986-го. На керівних посадах — 24 роки. Із липня 2008-го — генеральний директор комбінату.

Нагороджений Почесними грамотами­ Міністерства палива та енергетики України, знаком «Шахтарська слава» ІІІ ступеня.

Довідка «УТГ»

ДП «СхідГЗК» — єдине в Україні й найбільше в Європі підприємство з видобутку й переробки уранової руди. На його частку припадає 2%  світового обсягу урану.

Експлуатаційні запаси Новокостянтинівського родовища уранових руд становлять близько 100 тис. т природного урану. Родовище розкривається вертикальними шахтними стовбурами, частину з яких уже пройдено. Глибина відпрацьовування запасів першої черги — 700 м.

У 2010 році виробництво концентрату природного урану становило 848,7 т, що на 2,2% (на 18,4 т) більше, ніж у 2009-му. 2011 року підприємство планує збільшити виробництво концентрату урану на 5%.

Щорічні потреби українських АЕС в урані — 2,4 тис. т, власний видобуток на сьогодні забезпечує виробництво лише близько 0,85 тис. т на рік.

Чисельність персоналу комбінату — 7600 чоловік. На Новокостянтинівській шахті зараз працює близько 600 чоловік, але кількість робочих місць тут поступово збільшуватиметься до 2000.

До складу комбінату входять Інгульська, Смолинська й Новокостянтинівська шахти (розташовані в Кіровоградській області), гідрометалургійний завод (м. Жовті Води), ремонтно-механічний завод, центральна лабораторія контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, центральна науково-дослідна лабораторія, транспортні підрозділи, геологорозвідувальна партія, підрозділи соц­культпобуту.