Ядерний аргумент

Українські атомники приєдналися до європейської галузевої спільноти.

Наприкінці червня стало відомо, що Генеральна асамблея Європейського ядерного форуму (FORATOM) проголосувала за приєднання асоціації «Український ядерний форум» до цієї організації як асоційованого члена. Таким чином, після приєднання з 1 лютого України до організації Енергетичної співдружності можна говорити про те, що європейський вектор вітчизняної енергетики стає по-справжньому головним.

Атомна гордість

Перше, що спадає на думку, коли згадуєш про віт­чизняну атомну енергетику, —Чорнобильська АЕС, страшна техногенна катастрофа 1986 року і її наслідки, з якими наша країна змушена боротися досі. Насправді ж ядерна галузь України є одним із тих китів, на яких стоїть уся економіка країни.

Дійсно, за кількістю енергетичних реакторів Україна посідає десяте місце у світі й п’яте у Європі. У нашій країні діють 4 атомні електростанції з 15 енергоблоками. Одна з них — Запорізька АЕС із 6 енергоблоками загальною потужністю 6000 МВт — найбільша в Європі. У 2009 році частка атомної енергетики становила 48% усього виробництва електрики в країні, а сукупна потужність АЕС дорівнювала 13835 МВт. Але ж у 2006-му уряд України запланував будівництво 11 нових енергоблоків до 2030 року.

Крім цього, не слід забувати, що з розвіданих запасів урану Україна посідає перше місце в Європі й шосте у світі. У той же час у нашій країні видобувається лише 30% уранової руди, необхідної для вітчизняних АЕС. Орієнтовно запасів 12 відкритих уранових рудників країни має вистачити на 100 років. Однак остаточно говорити про обсяги українських уранових родовищ ще рано.

Наприклад, тільки в перший тиждень липня Новокостянтинівський рудник у Кіровоградській області почав регулярний видобуток уранової руди в дослідно-промисловому режимі. При цьому треба відзначити, що це родовище вважається п’ятим за величиною у світі. Його запаси оцінюються в 100—150 тис. тонн урану в розрахунку на збагачену сировину.

Освоєння цього родовища стає особливо актуальним на тлі виснаження запасів двох діючих уранових шахт країни — Інгульської та Смолинської. Вони експлуатуються з 1969 і 1973 років відповідно, тому кращі пласти там уже давно пройдено. Приміром, на Смолинській шахті, яка дає сьогодні 60% українського урану, видобуток зараз ведеться на глибинах 640 м, але й цього ресурсу вистачить лише на 10—15 років, причому з поступовим падінням рентабельності. Для порівняння: продуктивні горизонти Новокостянтинівського родовища розташовані вдвічі ближче до земної поверхні (на 300-метровій глибині), а його запаси разів у п’ять більше запасів Ватутінського родовища, на якому стоїть Смолинська шахта.

І тут слід згадати про одну істотну деталь: Україна досі не має свого замкнутого циклу виробництва ядерного палива. Сьогодні весь український уран експортується в Росію на переробку, щоб одержати назад паливо для АЕС. Такий порядок може змінитися лише у разі будівництва в Україні власного заводу з випуску ядерного палива. Саме тому відповідно до своєї Енергетичної стратегії Україна запланувала до 2014 року спорудити власний завод із фабрикації ТВС (тепловидільних складань).

Складний вибір

Щоб нарешті вирватися з полону «атомної неповноцінності», торік Україна оголосила конкурс із відбору партнера для будівництва заводу з фабрикації ядерного палива. Відповідні пропозиції були надані компаніям, які володіють технологіями виробництва тепловидільних елементів для наших реакторів, — російської «ТВЕЛ» і американської Westinghouse.

Окремо треба відзначити: монопольний постачальник ядерного палива для українських АЕС — російська корпорація «ТВЕЛ», але Україна й США ще в 2000 році почали реалізовувати проект адаптації американського палива до українських АЕС. У серпні 2005-го Південно-Українська АЕС розпочала дослідну експлуатацію шести американських складань. А вже 30 березня 2008 року НАЕК «Енергоатом» і компанія Westinghouse підписали контракт на поставку ядерного палива з  2011 року.

Він передбачає забезпечення ядерним паливом виробництва американської компанії реакторів типу ВВЕР-1000 українських АЕС протягом 2011—2015 років для дотримання щорічного планового перезавантаження не менше трьох енергоблоків. Зокрема, планується поставка 630 паливних складань. При цьому сторони домовилися, що за потреби обсяги поставок палива може бути збільшено до трьох додаткових перевантажувальних партій щорічно. Також підписана угода передбачає, що у випадку збільшення кількості складань, що поставляються, пропорційно буде знижуватися їхня вартість.­

Однак результат конкурсу був не на користь американської компанії. 27 жовтня 2010 року паливна компанія «Росатому» — «ТВЕЛ» і український державний концерн «Ядерне паливо» підписали угоду про створення на території України спільного підприємства з виробництва ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000. Відповідно до договору частка України в СП становитиме 50% плюс 1 акція, Росії — 50% мінус 1 акція.

Задля справедливості треба відзначити: ще в січні 2010 року радник прем’єр-міністра України Юлії­ ­Тимошенко, член Комітету Верховної ради з ПЕК Олександр Гудима був упевнений, що з економічної точки зору, з огляду на умови тендера найбільші шанси виграти його мав російський «ТВЕЛ»: «Паливо цієї компанії майже на 20% дешевше, ніж складання Westinghouse, і головне — воно ефективніше й безпечніше. Тому, якщо виходити із прагматичного підходу, а не політичного, у російської корпорації, я б сказав, стовідсоткові шанси перемогти».

Таким чином, результат тендера був визначений ще урядом Юлії Тимошенко.­ Тепер справа  за будівництвом самого підприємства. Його першу чергу мають здати до 2014 року, і вже в 2015-му буде введено в експлуатацію завод потужністю 400 тонн урану на рік. Вихід заводу на повну потужність прогнозується з 2017 року після закінчення будівництва третьої черги. Окупність капітальних вкладень очікується протягом 7,5—8 років.

І все-таки багато­векторність…

Окремо треба згадати про те, що в планах Росії була не тільки участь у будівництві заводу. Амбіції Москви значно більші:­ торік під час візиту в Київ прем’єр-міністр РФ ­Володимир Путін запропонував об’єднати активи двох країн в атомній енергетиці. Але, як і у випадку із пропозицією про об’єднання «Нафтогазу» і «Газпрому», ідеться про банальне поглинання.

В обох країн і тут різні вагові категорії: Україна видобуває уран і цирконій і у вигляді напівфабрикатів постачає сировину в РФ, а в Росії зосереджені технології й потужності з виробництва палива. У Росії 32 блоки на десяти АЕС, а в нас — 15 блоків на чотирьох станціях. При цьому, як і у випадку з газовими пропозиціями, у Москви є спеціальний інтерес — запаси української уранової руди й контроль над провідними підприємствами на зразок «Турбоатому».

А зміцнення української енергетичної незалежності в російської сторони, мабуть, захвату не викликає. Саме тому навіть уже затверджені проекти — будівництва заводу й залучення російського кредиту під будівництво двох енергоблоків — пробуксовують.

Можливо, саме тому Україна намагається вносити термінові зміни у свою енергетичну політику. Так, недавно державна компанія «Енергоатом» підписала меморандум про взаєморозуміння з Китайською національною ядерною корпорацією (CNNC). Прес-служба «Енергоатому» повідомила, що українська й китайська компанії мають намір визначити «обсяг майбутнього співробітництва у сфері проектування, будівництва, введення в експлуатацію, експлуатації та технічного обслуговування АЕС». Окремо сказано про спільні проекти зі створення безпечних умов зберігання відпрацьованого ядерного палива. Джерела, близькі до проведених переговорів, говорять, що йшлося ще про один напрямок співробітництва — видобуток урану на українських родовищах. Правда, в офіційному звіті про це нема ні слова.­

У цих домовленостях зачіпаються майже всі напрямки галузевого співробітництва України з Росією.­ Більш того, Кабінет Мініс­т­­­­рів вніс на розгляд Верховної Ради законопроект «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом», що передбачає будівництво централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. У планах Кабміну — спорудження об’єкта між селами Стара Красниця, Буряковка, Чистогалівка й Стечанка Київської області. Наразі відходи з українських АЕС (за винятком Запорізької АЕС) вивозяться на зберігання в РФ, причому витрати на зберігання й переробку збільшуються щодня.

— Реалізація проекту будівництва централізованого сховища для трьох українських АЕС цілком відповідає національним інтересам України. Це збільшить енергетичну незалежність від Російської Федерації, — прокоментувала ситуацію провідний науковий співробітник із питань енергетичної і ядерної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Ольга Кошарна.

Експерт додала, що це до того ж «економічно вигідний проект для України». Дійсно, російська ціна послуг із поводження з ВЯП для нас наразі вже перевищує середньоєвропейську й становить $1,5 тис. за кілограм важкого металу.

Важливий крок

У цьому ж контексті можна сприймати й інформацію про приєднання України до Європейського ядерного форуму, до якого входять 16 національних ядерних форумів європейських країн (Бельгії, Болгарії, Угорщини, Великої Британії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Словаччини, Словенії, Румунії, Чеської Республіки, Фінляндії, Франції, Німеччини, Швеції, Швейцарії). Вони представляють інтереси більше 860 великих європейських і транснаціональних компаній. Таким чином, НАЕК «Енерго­атом», ДП «Східний ГЗК», ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «Радій», ВАТ «Південтеплоенергомон­таж», ВАТ «Теплоенергомонтаж», науково-вироб­ниче підприємство «ХартронЕнерго», Харківський нау­ково-дослід­ний проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», сєверодонецьке науково-виробниче об’єднання «Імпульс»; компанія ENCONET Consulting GmbH., з яких і було складено «Український ядерний форум», стали частиною європейської ядерної спільноти.

Можна говорити про те, що українська енергетика далі за інші галузі просунулася в західному напрямку. Можливо, саме вона стане тим локомотивом, що зможе доставити Київ у європейську родину. І тоді в наших відносинах із сусідами буде набагато менше політики й значно більше економіки.