Росія тисне на газ
Останні події навколо газових угод можуть спричинити серйозні проблеми у відносинах Києва й Москви.
Якщо Америка чихає, увесь світ хворіє на запалення легенів — цей афоризм якнайкраще ілюструє взаємозалежність глобальної економіки. Але сьогодні не тільки США визначають здоров’я планети. Наш маленький світ став занадто уразливим — потрясіння або катаклізми в одній частині Землі майже гарантовано відбиваються в її протилежному куточку. Важко було припустити, що арабські революції та смертоносні удари стихії в Японії безпосередньо вплинуть на українську економіку. Однак саме ці події стали першопричиною нинішніх газових проблем Києва.
«Газпром»: не було щастя…
Із початку кризи 2008 року, коли впав попит на газ, російський монополіст увійшов у «чорну смугу». Наприклад, у 2010-му чистий прибуток «Газпрому» зменшився на 42% — до 364,6 млрд руб. Здавалося, ні успіхи США у видобутку сланцевого газу, ні подальша переорієнтація на ринки Європи сировини, яка видобувається в Перській затоці, ні численні програми ЄС і окремих країн із диверсифікації поставок енергоносіїв не давали «Газпрому» приводу для оптимізму. Однак навесні ціни поповзли вгору.
Голова держмонополії Олексій Міллер на зустрічі з президентом РФ Дмитром Медведєвим пояснював: «Усі рекорди б’є зростання поставок газу в далеке зарубіжжя». За його словами, через події на Близькому Сході, у Північній Африці та Японії в Європі зареєстрований небачений попит, у результаті чого добовий обсяг споживання російського газу досяг показників зимового періоду. Міллер уточнив: у першому кварталі цього року зростання споживання блакитного палива в далекому зарубіжжі порівняно з першим кварталом 2010-го становило 12%, у квітні — більше 20%, а в травні — 30%.
На це вплинули декілька чинників. Перший — лівійська криза й пов’язане з нею збільшення поставок Італії. Другий — аварія на АЕС «Фукусіма-1», яка спровокувала підвищення цін. І третій — сезонний період заповнення газових сховищ. Однак коли європейські сховища заповнять до стандартного рівня, зростання закупівель може загальмуватися.
Сьогодні в російського монополіста два козирі — дедалі більша ціна блакитного палива й психологія. Україну, яка платить за газ більше за всіх у Європі, перспектива його подорожчання не може не турбувати. Тому похмурих сценаріїв і тривожних прогнозів не злічити. За словами заступника начальника департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості Міненергетики та вугільної промисловості України Костянтина Бородіна, ціна російського газу для України наприкінці 2011 року перевищить $400 за 1 тис. м3 з урахуванням знижки в розмірі $100. Очевидно, що за таких умов газ знову перетвориться на «енергетичну зброю» — інструмент забезпечення інтересів Москви. І всупереч тому, що, за словами російського президента, «відносини двох держав — України й Росії — вийшли із кризи», Кремль не пропустив нагоди за старою звичкою щосили «натиснути на газ».
«От тільки газ і нині там…»
Для української енерговитратної економіки вартість газу завжди була питанням виживання. За двадцять років фактично нічого не змінилося — сьогодні промисловці знову б’ють на сполох із приводу можливого цінового апокаліпсиса, натякаючи на можливу катастрофу для цілих галузей.
Наприклад, хімічна промисловість України опиниться на межі зникнення, якщо ціна експортованого російського газу в четвертому кварталі 2011 року підвищиться до $400. Про це заявив президент Союзу хіміків України Олексій Голубов: «…Зараз у нас 43% підприємств збиткові. Решта має рентабельність від 3 до 5%. Її не вистачає на те, щоб інновації впроваджувати, проводити модернізацію. Ніякої перспективи немає в галузі, якщо ціна залишиться та сама».
Нехай дещо меншою мірою, але потерпатиме й українська металургія, яка ризикує втратити свою конкурентоспроможність на світових ринках. Непереливки буде всім нам: спочатку зростуть ціни на комунальні послуги, а потім — на все інше. Звичайно, це може спричинити серйозні проблеми українській владі, яка нічого не може вдіяти — газові контракти 2009 року зобов’язують Україну закуповувати фіксовані обсяги блакитного палива (навіть якщо вони й не потрібні економіці в такій кількості) за фактично найвищою ціною в Європі.
І тому Київ із часу «харківських угод» уживає відчайдушних, але поки марних спроб переглянути газові контракти позаминулого року. Останній раунд теж не можна назвати вдалим усупереч численним оптимістичним «витокам» інформації.
24 травня в Києві відбулися переговори міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрія Бойка й голови «Газпрому» Олексія Міллера. Через чотири дні президент РФ Дмитро Медведєв сказав, що угоди РФ і України в газовій сфері треба виконувати, а заклики до їхнього перегляду мають ґрунтуватися на наявних домовленостях. Позицію російського лідера демонстративно зробив жорсткішою Міллер, який «напророкував» Києву в четвертому кварталі 2011 року ціну $500 за тисячу кубометрів. За інформацією газети «Комерсант-Україна», перед зустріччю представники «Газпрому» фактично поставили Києву ультиматум, заявивши, що перегляд ціни можливий тільки в разі вступу України в Митний союз або створення СП між «Газпромом» і «Нафтогазом». У відповідь наш уряд повідомив: якщо Москва не перегляне формулу ціни, то для Росії зросте вартість транзиту газу українською територією.
Після такої артпідготовки очікувати якихось проривів від зустрічі прем’єр-міністрів України й Росії 7 червня вже не було сенсу. Що, власне кажучи, красномовно підтвердив хід засідання українсько-російського міжурядового комітету з економічного співробітництва.
Микола Азаров знову відзначив, що Україна сподівається на те, що з питання перегляду газових угод удасться знайти взаємовигідні рішення. Володимир Путін повторив свої заклики до «більш активної участі України в діяльності Митного союзу Єдиного економічного простору».
Росія й Україна підтвердили намір чітко виконувати умови газових угод, а для обговорення проблемних питань країни створять робочу групу. Крім цього, прем’єр-міністри України й Росії підписали Програму економічного співробітництва країн на 2011—2020 роки, Протокол восьмого засідання комітету з питань економічного співробітництва російсько-української міждержавної комісії, План заходів щодо реалізації Програми міжрегіонального та прикордонного співробітництва між Російською Федерацією та Україною на 2011—2016 роки. І все. Як кажуть, високі договірні сторони не зганьбилися, але залишилися на своїх позиціях і при своїх інтересах.
При цьому, за словами Костянтина Бородіна, чинний українсько-російський газовий контракт від 2009 року «не відповідає останнім змінам на ринку». «Україна — не перша, хто переглядає ціну на закупівлю газу. Торік знизили вартість газу Польщі на 18%, Італії — на $50. Для Болгарії до кінця 2012 року ціна на газ повинна зменшитися до 7%. Зараз газовий контракт із Російською Федерацією переглядає Литва», — підтверджує слова чиновника народний депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко.
Прагнення до дивного
За останній рік відносини між Росією та Україною помітно охолонули. Річ у тім, що в перемозі на президентських виборах Віктора Януковича Москва побачила таку собі компенсацію за свої попередні поразки на «українському напрямку». Ця компенсація мала обов’язково набути матеріальної форми — відповідно до глибини старих «образ». Саме тому слідом за укладанням домовленостей щодо пролонгації базування Чорноморського флоту РФ на 25 років була ескалація вимог — злиття «Нафтогазу» і «Газпрому», вступ у Митний союз тощо. До початку весни з вуст російського владного тандема пролунали неприховані погрози й ультиматуми. Прем’єр-міністр РФ Володимир Путін на прес-конференції за підсумками міждержради ЄврАзЕС і засідання Ради міністрів Союзної держави заявив: якщо Україна створить зону вільної торгівлі з Євросоюзом, вона розраховуватиме на те, що товари підуть на російський ринок. Але Росія не зможе цього дозволити й буде змушена почати будувати кордон. Відповідь із нашого боку — правда, не такого рівня — не забарилася, і з того часу віртуальні пікіровки між українськими та російськими політиками стали звичайною справою.
Сьогодні в Росії навіть не дуже високопоставлені чиновники відкрито говорять про умови, які має виконати Київ. Оскільки український Президент однозначно й чітко озвучив відмову від злиття «Нафтогазу» з «Газпромом», проголосив пріоритетність для нашої країни саме європейської інтеграції й готовність погодитись на особливу формулу співробітництва з Митним союзом, Україні чекати на серйозні поступки не варто.
І це незважаючи на те, що наша країна — найбільший споживач російського газу й купує його за найвищою у світі ціною. Очевидно, що не декларування, а конкретні кроки в напрямку диверсифікації поставок енергоносіїв і зменшення енерговитратності економіки й залежності від російського газу можуть стати серйозним козирем на переговорах із Москвою.
Крім цього, існує теоретичний варіант заперечування газових контрактів у Стокгольмі. Відповідно до газової угоди, підписаної між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» у січні 2009 року, усі суперечки, які сторони не зможуть урегулювати шляхом переговорів протягом 30 днів із часу їхнього виникнення, «будуть остаточно розв’язані шляхом арбітражу відповідно до регламенту Арбітражного інституту Торговельної палати м. Стокгольма». Арбітражне рішення буде остаточним і обов’язковим для обох сторін.
Але і прем’єр-міністр, і Президент України дружно виключили можливість судового скасування угод із Росією. Такий варіант означатиме справжню економічну війну з Москвою, і Київ вдасться до цього кроку, тільки опинившись у зовсім безвихідному становищі.
Уникнути війни
На жаль, такий варіант не можна назвати зовсім фантастичним. Річ у тім, що наступного року в Росії мають відбутися президентські вибори. На тлі падіння популярності і Володимира Путіна, і Дмитра Медведєва є спокуса використання «українського фактора».
Очевидно, що таку небезпеку бачить і український уряд. Київ уже сьогодні готується дати відповідь на можливі торговельні війни. Буквально днями Кабмін затвердив законопроект, який дозволяє застосовувати санкції аж до введення ембарго проти торговельних партнерів, що неправомірно утискає інтереси українських виробників. Експерти відзначають, що у СОТ існують механізми розв’язання таких суперечок, і одночасно сумніваються, що документ буде використаний проти членів Митного союзу.
Проте вже зараз між Україною й МС назріває справжня торговельна війна: до кінця місяця члени об’єднання планують включити антидемпінгові й захисні заходи щодо української продукції металургії та машинобудування. І якщо розпочнуться «бойові дії», то постраждає не тільки українська, а й російська, білоруська, казахська економіки. Крім цього, в України ще є важелі впливу на свого сусіда. Наприклад, Російська Федерація повинна буде погоджувати свою позицію із СОТ з Україною. У Києва до Москви буде безліч запитань про взаємодію, і вирішувати їх можна або окремо з Росією, або загалом із членами Митного союзу. Напевне, саме із цією метою 6 червня Віктор Янукович створив робочу групу з розвитку взаємодії України з Митним союзом ЄЕП.
Сьогодні треба пам’ятати, що будь-яке застосування сили навіть на економічному фронті може дорого коштувати самій Москві. Підірвану довіру відновити дуже важко, а створювати довгострокові союзи за допомогою батога просто неможливо. Це універсальний закон, і обминути його не можуть навіть найсильніші й найбагатші.
