«Слони йдуть на північ»

Вітчизняна «оборонка» нарощує кількість спільних проектів із підприємствами Білорусі.

Недавня зустріч делегації мін­оборони Білорусі з міністром оборони України Михайлом Єжелем продемонструвала інтерес наших сусідів до співробітництва у військово-технічній сфері між Мінськом і Києвом.

Це змушує говорити про початок широкомасштабного партнерства двох держав у галузі ОПК.

Білоруську сторону цікавлять взаємодія у сфері протиповітряної оборони, наші перспективні розробки озброєння й військової техніки, досвід підготовки українських військовослужбовців у Міжнародному центрі миротворчості й безпеки у Львівській області, а також організація навчального процесу в Центрі імітаційного моделювання Національного університету оборони України.

Міністр оборони Республіки Білорусь Юрій Жадобін повідомив, що плани двостороннього співробітництва у сфері оборони між нашими країнами рік у рік стабільно виконуються. Михайло Єжель, у свою чергу, підтвердив зацікавленість української сторони в їхньому розвитку.

Усі ці заяви — не просто декларації. Непряме свідчення тому — експозиція українських зброярів на міжнародній оборонній виставці IDEF-2011, яка відкрилася в Стамбулі 10 травня. Крім системи оптико-електронного заглушення «Адрос», макетів основного бойового танка «Оплот», бронетранспортера БТР-4, бронетранспортера-тягача МТ-ЛБ державна компанія «Укрспецекспорт» на своїх стендах представила також натурний зразок протитанкового ракетного комплексу (ПТРК) «Скіф».

Цей переносний ПТРК — приклад перспективного співробітництва між створювачами нових видів озброєння із двох країн (як це було, до речі, за радянських часів, коли українські й білоруські підприємства ОПК тісно працювали в кооперації). Ракета комплексу розроблена в київському КБ «Промінь», воно ж — основний підрядник із виробництва ПТРК «Скіф». А прилад наведення ПН-С створений і виготовляється білоруським підприємством «Пеленг».

У результаті спільної діяльності конструкторів і виробників України та Білорусі ПТРК «Скіф» дістав досить вражаючі характеристики. Комплекс призначений для ураження нерухливих і рухливих броньованих цілей, які мають комбіновану, рознесену або монолітну броню, у тому числі з динамічним захистом, легкоброньованих об’єктів і вертольотів. Цей ПТРК може уражати цілі із закритих позицій і з укриттів. Ще один його варіант — пересувний протитанковий ракетний комплекс. Він установлюється на башті БМП або БТР і може входити до складу дистанційно керованих бойових модулів.

Відзначимо, що «Скіф» — лише приклад сучасного протитанкового комплексу українсько-білоруського виробництва (причому навіть білоруський прилад наведення ПН-С може використовуватися й для наведення інших ракет, розроблених КБ «Промінь). За такою ж схемою (ракета українська, а система наведення білоруська) створений і вже активно пропонується на збройовому ринку мобільний зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) «Стилет». Це результат глибокої модернізації відомого мобільного ЗРК «Оса-АКМ» ще радянської розробки, запропонованої білоруським підприємством «Тетраедр». На першому етапі реконструкції апаратна частина комплексу була укомплектована новою електронікою, оптоелектронними системами й розміщена на унікальному шасі Мінського заводу колісних тягачів. На другому етапі техніку оснастили новою двоступінчастою зенітною керованою ракетою Т-382, розробленою київським КБ «Промінь».

Ще один приклад україн­сько-білоруського «ракетного» співробітництва — продемонстрований білоруською компанією «Білтех Холдинг» варіант мобільного­ ПТРК «Каракал», що викликав резонанс на міжнародній виставці в Абу-Дабі IDEX-2011 у лютому цього року. Комплекс розміщений на легкоброньованому автомобілі з колісною формулою 4х4, складається із двох ізольованих відсіків — для екіпажу й бойового модуля. Може також установлюватися і на гусеничному шасі, і на надводних кораблях. До складу «Каракала» входить пускова установка із чотирма протитанковими ракетами, розробленими тим же «Променем». Ракета Р-2 здатна пробивати комбіновану, рознесену або монолітну броню не менше 800 мм завтовшки.

Білорусь відразу ж почала активно просувати спільно створені зразки озброєння. На початку травня про те, що Мінськ уклав перший контракт на поставку нових мобільних ракетних комплексів «Каракал», заявив голова Державного військово-промислового комітету Білорусі Сергій Гурульов. Удалося знайти покупця й для ПТРК «Скіф». Угоду на поставку буде укладено у вересні, однак яка саме країна має намір придбати комплекс, поки невідомо. Крім того, білоруське ЗАТ «Білтехекспорт» (провідна компанія «Білтех Холдингу») представить ці зразки на виставці озброєння й військової техніки Milex-2011, яка незабаром відбудеться в Мінську.

Велике значення для майбутнього співробітництва може мати також робота над українським багатофункціональним ракетним комплексом «Сапсан». Відповідно до недавніх заяв керівництва Міноборони, у 2011 році український уряд має намір продовжити фінансування створення цього перспективного комплексу. Розробником «Сапсана» визначене ДКБ «Південне», яке свого часу спеціалізувалося на міжконтинентальних балістичних ракетах.

Уже зроблені головні елементи системи керування, є рецептура твердого палива для двигуна, сконструйований новітній лазерний гіроскоп. Білоруські експерти вважають, що підприємства й КБ Білорусі можуть виготовити оптоелектронну або комбіновану голівку самонаведення для українського комплексу, причому така ГСН забезпечувала б відхилення від цілі не більш як 3—5 м, а також систему підготовки цифрової карти місцевості для неї. Крім цього­ наші північні сусіди готові запропонувати для «Сапсана»­ багатоосьові шасі Мінського заводу колісних тягачів, здатні забезпечити комплексу необхідну рухливість.

Прагматична перспектива

Київ і Мінськ поки тільки шукають точки дотику. Раніше угоди, у принципі, траплялися, наприклад, у 2005 році Білорусь закупила в нас 10 навчально-тренувальних літаків Л-39. Але таких контрактів не так багато, та й стосувалися вони переважно розпродажу надлишків техніки та озброєння, які залишилися з радянських часів. Розпродавав свої запаси й Мінськ. Завдяки цьому в 1996 році Білорусь навіть потрапила до десятки найбільших постачальників зброї у світі, продавши 100 танків Т-72 Угорщині, 18 винищувачів Міг-29 — Перу, 9 танків Т-55 і 6 вертольотів Мі-24 — Судану. Білоруський експорт ВВТ становив у 1996—2000 роках $1,24 млрд, але потім швидко пішов на спад, скоротившись до незначних сум.

Сьогодні Білорусь і Україна мають схожу проблему щодо оснащення своїх збройних сил: в обох арміях переважно застаріла техніка, нагальним є питання закупівель нової та модернізації старої. До речі, білоруські підприємства ОПК активно оновляють бронетехніку й можуть стати нам конкурентами. А також працюють із радянськими зразками ракетної техніки, такого великого досвіду в нашого ОПК немає.

Одночасно ОПК наших сусідів виробляє військову продукцію, актуальну для української армії. Білоруси створили комплекс засобів автоматизації рухомого командного пункту для керування підрозділами протиповітряної оборони. Пріоритетним напрямком розвитку свого ОПК керівництво Білорусі визначає пошук шляхів ефективної протидії високоточній зброї, розробку засобів протидії системам розвідки, керування й наведення високоточних засобів ураження, частина з яких уже застосовується у ВС РБ. Прийняті на озброєння комплекси постановки перешкод лазерним системам наведення «Сапфір», комплекс радіоперешкод системі глобальної радіонавігації GPS «Навіс-У», дослідні зразки дистанційно пілотованих літальних апаратів різного призначення.

Тож за прагматичного підходу цілком можна виробити взаємовигідну схему військово-технічного співробітництва між двома країнами.

Не без ложки дьогтю

Захід активно обвинувачує Білорусь у незаконній торгівлі зброєю. У січні 2010 року на розгляд обох палат конгресу США надійшов законопроект, у якому говорилося, що «реальні поставки білоруської зброї можуть значно перевершувати офіційні, бо опубліковані договори про торгівлю зброєю можуть не включати секретні угоди, укладені представниками білоруського уряду або приналежними державі підприємствами».

Як сказано в цьому документі, «Білорусь є великим постачальником ракет, мінометів, протитанкового озброєння й мін палестинським екстремістським угрупованням і державам — спонсорам тероризму, таким як Іран і Сирія, а також вертольотів Мі-24, артилерійських систем і бронетехніки російського виробництва уряду Судану, танків комуністичному режиму в Північній Кореї, військових літаків і авіаційних двигунів у Іран». Крім того, відзначалося, що «продаж російських комплексів С-300 в Іран відбувається через Білорусь… Білорусь уже придбала численні системи С-300 у Росії за ціною, значно нижчою за реальну».

Білоруське МЗС, звичайно, відразу різко спростувало цю інформацію, заявивши, що у сфері експорту зброї країна дотримується норм міжнародного права. Нагадаємо також, що такі обвинувачення за старих часів доводилось часто вислуховувати на свою адресу й Україні.

До речі

Наприкінці травня в Мінську відбулася 6-та міжнародна виставка озброєння й військової техніки «Мілекс-2011», організована Державним військово-про­мис­ловим комітетом Республіки Білорусь. Протягом трьох днів у національному виставковому центрі «БілЕкспо» демонструвалися РЛС, безпілотні авіаційні комплекси, системи вогневого ураження та інші проекти. На полігоні демонструвалися можливості військової техніки. У виставці взяли участь 115 компаній із Білорусі, України, Росії, Казахстану й Вірменії. Експозиції оглянули офіційні делегації з країн Азії та Африки.

Українські виробники пред­ставили спільні з білорусь­кими конструкторами проекти, зокрема мобільний комплекс керованого ракетного озброєння «Каракал», який викликав великий інтерес у відвідувачів.

До речі, кооперуються білоруські зброярі не тільки з українцями, а й із росіянами. Розробники нового російського бронеавтомобіля «Тигр» установили на нього комплекс озброєнь, створений білоруським КБ «Дисплей». Представники обох сторін повідомили, що ведуться переговори про оснащення «Тигра» білоруським автоматизованим дистанційно-керованим спо­с­тережно-вогневим комплексом «Адунок».

Крім того, білоруси показали широкий спектр колісних тягачів і гусеничних машин власного виробництва, використовуваних у різних родах військ. Були представлені й бронемашини, які можна використовувати в підрозділах прикордонної служби та спецпідрозділах МВС. Колісні тягачі з Білорусі, на думку виробників, можна використовувати й у розроблюваних українцями зразках перспективних озброєнь, наприклад, під час створення українського багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан».

Росію представляли п’ять суб’єктів військово-техніч­ного співробітництва: ДК «Ростехнології», ФДУП «Рособоронекспорт», ДУП «Конструкторське бюро приладобудування», ВАТ «Науково-виробнича корпорація «Уралвагонзавод», ВАТ «Концерн ППО «Алмаз-Антей». А в цілому продукцію військового призначення продемонстрували 12 російських підприємств.