«Прискорення та перебудова» Інтернету

За підвищення швидкостей доступу до веб-сторінок борються найбільші гравці ринку.

Прискорити передачу даних в Інтернеті можна декількома способами: оптимізуючи сайти, зменшуючи­ розміри мультимедійних­ файлів (зображень, аудіо­ й відео), допрацьовуючи­ протоколи передачі даних або підвищуючи пропускну здатність каналів. Оскільки швидкість доступу у Всесвітню мережу постійно збільшується, можна було б припустити, що через якийсь час, скажімо, 1000-мегабітного каналу вистачить для закриття питання про швидкість назавжди. Однак це не так. Пропускна здатність — не єдиний чинник, що відіграє важливу роль у об’єктивному та суб’єктивному сприйнятті швидкості роботи Інтернету. Не менш важливі й затримки, які виникають під час передачі даних. Наприклад, якщо інтернет-сторінка, яка займає лише декілька кілобайтів, скачуватиметься із затримкою на півсекунди, то 1000-мегабітний канал не матиме абсолютно ніякої переваги перед 1-мегабітним.

Новий формат

Під час завантаження типової веб-сторінки основна частина трафіку йде звичайно на зображення, які займають значно більший обсяг даних, ніж текст. Саме тому з оптимізації картинок і слід почати прискорення. Сьогодні основний формат зображень в Інтернеті — JPEG, розроблений ще в 1992 році. Алгоритми, використовувані в стандарті, за поточними мірками, недосконалі, однак «караван» за інерцією­ йде далі. Першої серйозної спроби знайти альтернативу вжили ще в 2000 році. Замість JPEG тоді висунули JPEG 2000, або, як його ще називають, JP2, який стискає зображення до меншого розміру без помітної втрати якості. Формат підтримується зараз багатьма програмами для роботи із зображеннями, однак у Інтернеті так і не прижився, адже виробники браузерів не інтегрували його у свої продукти.

Відтоді минуло більше 10 років, і зараз у JPEG з’явився новий спадкоємець — WebP. Цього разу його просуватимуть активніше, ніж JP2. По-перше, за форматом стоїть компанія Google, по-друге, уже на такій ранній стадії впровадження два популярних браузери (Chrome і Opera) підтримують нову специфікацію, і, по-третє, WebP — відкритий стандарт, який не вимагає ліцензійних відрахувань і може бути використаний будь-яким розробником у своїй програмі.

WebP у середньому на 40% ефективніше JPEG: картинки займають менше місця, а їхня якість залишається на такому ж рівні.

Що ж до стискання інших типів мультимедійних даних, то тут невелику революцію може влаштувати Google. Наразі лише два стандарти компресії відео претендують на поширення. І якщо за співвідношенням розмір-якість WebM поки програє H.264, то за рахунок відкритості він залишає свого конкурента позаду. Утім, не виключено, що обидва стандарти ще довго співіснуватимуть разом.

Мобільний трафик

Аналітики прогнозують, що вже через два роки кількість мобільних користувачів Інтернету зрівняється з кількістю стаціонарних підключень до Мережі. В умовах низької швидкості передачі даних вирішальну роль знову починає відігравати пропускна здатність каналу, а не час затримки. Для прискорення передачі даних низькошвидкісними каналами активно використовується компресія трафіку. Лідер у цій галузі — компанія Opera Software, розробник однойменного браузера. В Opera 11.10, випущеній у середині квітня, механізм Opera Turbo було дороблено, і тепер у окремих випадках можна забезпечувати чотириразове стискання веб-сторінок. Діє стискання так: увесь трафік іде від сайта на комп’ютер користувача не безпосередньо, а через сервери Opera Software, де стискається код сторінки, кодуються зображення (в Opera 11.10 саме почали використовувати WebP), блокуються всі Flash-­­елементи й видаляється реклама. Лише після цього сторінка відправляється на комп’ютер, який запросив її. Треба відзначити, що виграш у швидкості завантаження сторінок помітний тільки в разі використання повільних підключень. За звичайного широкосмужного доступу можливий і зворотний ефект — сторінки відкриватимуться трохи ­довше.

Відомо, що Opera уже уклала з безліччю мобільних операторів у всьому світі контракти про використання технології Opera Turbo у мережах стільникового зв’язку.

Сучасні протоколи

Багато стандартів, використовуваних у Всесвітній мережі, розроблялися ще на світанку появи Інтернету. Це стосується й протоколу передачі даних HTTP, ухваленого в далекому 1996 році. Він значно обмежує можливості Інтернету, однак, як і у випадку з форматом JPEG, позбутися від нього не просто, оскільки для цього на альтернативний мають перейти всі й відразу. Для виконання такого завдання ініціативу у свої руки має взяти велика компанія, і не дивно, що вже вкотре нею стала Google.

Новий протокол SPDY (SPeeDY) розробляється в стінах компанії вже не один рік, і порівняно недавно його підтримку було додано в браузер Chrome. Деякі сайти компанії (наприклад Gmail) уже передають дані саме за допомогою SPeeDY.

Перевага SPDY у тому, що в одному з’єднанні можуть ­передаватися відразу декілька незалежних запитів. Модернізована версія HTTP також уміє працювати таким чином, однак запити не є незалежними, і в разі затримки одного з них у пробку потрапляють і всі інші. У випадку зі SPDY цього не відбувається, і навіть якщо одна порція даних затрималася десь у дорозі, інші надходитимуть на комп’ютер користувача. Новий протокол також підтримує пріоритезацію: тобто дані, які вважаються важливішими (наприклад код сторінки), можуть передаватися першими, а другорядні елементи сторінки завантажаться потім. За останніми оцінками компанії, особливості SPDY дозволяють завантажувати сторінки фактично в 3 рази швидше, ніж за стандартним протоколом HTTP. Важливо, що для впровадження SPDY не потрібна переробка сайтів або зміна інфраструктури Інтернету на фізичному рівні. Протокол мають розуміти лише комп’ютер користувача й сервер.