Алюмінієвий реверс

ЗАлК повернуто в держвласність, але шляхів розв’язання проблеми рентабельності виробництва поки не видно.

Після оголошення результатів президентських виборів в Україні російський бізнес зітхнув із полегшенням. У Вікторі Януковичі сусіди бачили захисника інтересів російських компаній у нашій країні, а тому розв’язання багатьох проблем, як здавалося тоді, було лише справою часу.

Можливо, так думав і Олег ­Дерипаска, власник об’єднаної компанії РУСАЛ із російською пропискою, до якої входить і наш Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК). Однак час минав, а влада не квапилась відновити диференційований тариф на електроенергію для підприємства — ЗАлК позбавили цієї пільги ще в 2005 році (див. «Кому потрібніший ЗАлК?», «УТГ», №50 від 21 грудня 2010 р.). Хоча надання такого тарифу, що залежить від цін на алюміній на Лондонській світовій біржі, — загальноприйнята світова практика для підприємств, на яких електрика відіграє вагому роль у виробництві кінцевого продукту. Замість цього росіянам довелося розбиратися в суді щодо прав власності.

Із подачі прокуратури

17 травня Київський апеляційний господарський суд скасував рішення Господар­ського суду Києва від 27 груд­ня минулого року, який відмовив тоді Генпрокуратурі України в задоволенні позову щодо розірвання договору купівлі-продажу 68,01% акцій ЗАлК і повернення­ їх у держвласність у зв’яз­ку з невиконанням інвест­зобов’язань РУСАЛом. І ухвалив нове — задовольнити позов Генпрокуратури про повернення в держвласність 68,01% акцій Запорізького алюмінієвого комбінату через неповернення нинішнім власником пакета акцій (РУСАЛом) раніше взятого заводом кредиту.­

Рішенням суду розірвано договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «ЗАлК», укладений між Фондом­­ держмайна й ЗАТ «Авто­ВАЗ-­Інвест» (РФ) у 2001 році, а також аналогічний договір 2006 року із ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест» і кіпрською компанією Velbay Holdings Limited, підконтрольною РУСАЛу. Акції повернуто державі, конкретно — ФДМ.

Нагадаємо, що в 2004 році ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест» придбала російська група СУАЛ, і ЗАлК змінив власника вдруге. У 2006-му комбінат перейшов під конт­роль ОК РУСАЛ, створеної після злиття алюмінієвих і глиноземних активів ВАТ РУСАЛ, СУАЛу та швейцарського трейдера Glencore.

«Суд апеляційної інстанції погодився з аргументами Генеральної прокуратури про те, що у зв’язку з розірванням з ініціативи ВАТ «ЗАлК» кредитної угоди щодо рефінансування інвестором заборгованості суспільства в сумі $75,5 млн істотно змінилися обставини, що значно порушено майнові інтереси держави», — говориться в заяві Генпрокуратури.

Відповідач — ОК РУСАЛ — у свою чергу відкидав ці обвинувачення, аргументуючи свою позицію тим, що обладнання, на придбання якого брався кредит, не ввійшло до статутного капіталу ЗАлКу, і на його базі в 2004 році Мінпромполітики створило держпідприємство — завод алюмінієвої фольги. Конкретніше, ідеться про кредит, узятий комбінатом в Укрексимбанку на закупівлю обладнання в Італії. Крім того, відповідач відзначав, що за одним із судових рішень від 2006 року зобов’язання ЗАлКу за кредитною згодою припинені, що означає нівелювання їх і для нового власника підприємства.

РУСАЛ також заявляв, що вважає себе добропорядним покупцем 68,01% акцій і не має відношення до подій 2001 року, оскільки цей актив було передано йому в рамках угоди з об’єднання (створення ОК РУСАЛ) у 2007 році.

Не так сталося, як гадалося

А починалася ця історія хоча й скандально, але досить оптимістично. Отримавши право на контроль над єдиним виробником алюмінію в Україні — ЗАлКом, АвтоВАЗ-Інвест окреслив у райдужних фарбах курс подальшого розвитку підприємства. У 2001 році на першій прес-конференції після купівлі ЗАлКу голова ради директорів цієї російської автомобілебудівної компанії Володимир Каданников заявив, що на комбінат чекають зміни тільки на краще, а головна проблема — крадіжки на заводі.

«В основу буде покладено програму реконструкції основного виробництва, презентовану компанією «Кайзер-Алюміній». Ідеться про модернізацію електролізного виробництва й перехід на технологію випалених анодів. Крім того, АвтоВАЗ-Інвест має намір прискорити будівництво й пуск в експлуатацію заводу алюмінієвої фольги, завершити обладнання виробництва алюмінієвого листа. Плани на цей рік зрозумілі», — сказав тоді Каданников.

Один із найбільших промисловців Росії того часу вочевидь помилився в пріоритетах. Нічого істотного із цього переліку так і не було виконано.

Через десять років володіння ЗАлКом його власники зупинили електролізне виробництво. Із травня також припинено випуск первинного алюмінію через його збитковість, зокрема, через високі тарифи на електроенергію. Зараз на комбінаті працюють уже на російській сировині, плануючи видавати 15—20 тисяч тонн алюмінієвого прокату на рік. Раніше ЗАлК виготовляв щорічно близько 100 тисяч тонн. Крім того, тут ліквідовано глиноземне виробництво. На збереженій ливарній ділянці почали розплавляти й перевальцьовувати привезені з  Волгограда заготівки.

Із червня на ЗАлКу планують запустити дві кремнієві рудотермічні печі. Річна потужність виробництва становитиме 8 тис. тонн. На комбінаті говорять, що поновлення роботи дозволить покривати потреби українських підприємств у кремнії на 60—70%.

Згодом роботу електролізних потужностей може бути відновлено, але тільки у разі поновлення дії диференційованих тарифів на електроенергію для ЗАлКу, говорять на самому підприємстві. «Вартість електроенергії для промислових  споживачів II класу напруги, до яких належить і ЗАлК, зараз становить 79,27 коп. за кВт·год. (близько 10 центів), що є своєрідним світовим рекордом. Для порівняння: тариф на електроенергію для виробників алюмінію в інших країнах світу, як правило, не перевищує 4 центів», — уважають у РУСАЛі.

Офіційно

Андрій Іванов
Перший заступник міського голови Запріжжя з питань діяльності виконавчих органів ради (донедавна А.Іванов очолював управління з питань промисловості Запорізької облдержадміністрації)

— Питанням про власника акцій комбінату нехай займається держава — це її прерогатива. Нас більше цікавлять проблеми, що постали у зв’язку із фактично зупиненням виробництва на алюмінієвому комбінаті. Запоріжжя сьогодні не є лідером із показників безробіття, однак скорочення на ЗАлКу — дуже погана тенденція. Про це ми неодноразово говорили із представниками власника комбінату. Остання зустріч була на початку року. У розмові з російською стороною міська влада завжди порушує лише одне питання — збільшення виробництва, що дасть можливість повернути на ЗАлК звільнених робітників. Усі підприємства — платники податку на прибуток, а оскільки це основна стаття доходів міського бюджету, то зменшення працівників алюмінієвого комбінату привело до зниження податкових відрахувань на потреби міста.

Основне, що необхідно вирішити для ЗАлКу, — поновлення дії диференційованого тарифу на електроенергію. Ми неодноразово зверталися із цього приводу і до Президента, і до Кабінету Міністрів, але поки це питання не врегульоване. Однак ми сподіваємося, що все-таки візьме гору здоровий глузд. Що ж до останніх новин про скорочення, то офіційно ми ще не одержали від ЗАлКу документів із цього приводу.

Офіційно

Олексій Литвин
Перший заступник голови Запорізької обласної державної адміністрації

— Як на мене, те, у чиїй саме власності буде комбінат, не розв’яже головного питання — зменшення  собівартості продукції. Основна складова цього процесу — ціна на електроенергію, адже доступна сировина є ще на одному заводі РУСАЛу — Миколаївському глиноземному. У себе в Росії РУСАЛ має дуже дешеву електроенергію від Красноярської гідроелектро­станції. В Україні реалії енергоринку дещо інші. Тому русалівський алюміній у Красноярську дешевше й вигідніше для компанії, ніж запорізький.

Проблема постала кілька років тому, коли уряд Тимошенко встановив диференційований тариф на електроенергію для великих промислових виробників, однак ЗАлК вивели із підприємств, які підпадають під дію цього тарифу. Сьогодні настав час, коли ми маємо визначитися, чи необхідне нам ­вітчизняне виробництво алюмінію. Якщо держава все-таки вирішить зберегти цей напрямок, то потрібні кардинальні зміни в законі про енергетику. Посудіть самі: ЗАлК споживає на місяць 240—260 МВт електроенергії, «Дніпро­спецсталь» — 180, «Запоріжсталь» — 110, а всі інші підприємства Запоріжжя — не більше 50—60 МВт. Тому не можна стригти під одну гребінку таких різних споживачів. Лише тоді ми одержимо результат і працюючий ЗАлК.