У пошуках нової моделі
Щоб законів дотримувалися, вони повинні відповідати потребам суспільства. Це необхідна, хоча й недостатня умова.
Інакше вийде, як у нас у країні, — законів багато, але реально діють тільки окремі постанови. Більш того, закони мають відповідати рівню технологій: скажімо, обмеження максимальної швидкості на дорозі, мабуть, має залежати від того, якої якості ця дорога, як на ній регулюється транспорт і наскільки безпечні системи керування автомобілем.
В Україні до законів, які захищають інтелектуальну власність, ставляться досить легко: нікого не дивує не тільки піратський софт на домашніх ПК, а й крадені фотографії на рекламних щитах великих банків (такий бігборд я бачив на власні очі в центрі Києва). При цьому ніхто надто не замислюється про те, що без дотримання копірайту ніякої інноваційної моделі економіки не вийде: якщо продукт інтелектуальної діяльності не можна продати, то його ніхто не робитиме якісно (що, власне, у нас і сталося). Це стосується не тільки верстатів або мікросхем, а й реклами, ЗМІ, програмного забезпечення, витворів мистецтва. Це один бік медалі.
Інший — закони про авторське право не відповідають вимогам часу. Один із фундаментальних документів у цій галузі — Бернська конвенція — ухвалений 1886 року, коли дерева були вище, пиво смачніше, а плин часу набагато повільніший. В епоху глобальної інформатизації багато вимог цього документа можна було б і переглянути, оскільки зараз вони вочевидь не відповідають уявленням більшості. Наприклад, скоротити неймовірно тривалий термін захисту авторських прав. Боюся, що поки це питання не буде порушено на міжнародному рівні, у нас нічого не зміниться — на Заході застаріліх законів дотримуються за традиціями, яких у нас нема.
