Дорога до зірок крута й небезпечна

Після загибелі космонавта Володимира Комарова Береговий не вагаючись пішов на нове випробування.

Чотири доби працював на орбіті наш співвітчизник льотчик-космонавт двічі ­Герой Радянського Союзу ­Георгій Береговий. Для цього йому потрібне було ціле життя — велике, цілеспрямоване, до країв наповнене боротьбою й труднощами.­­ 15 квітня — 90 років від дня його народження.

Війна

Улітку 1941 року, коли почалася Велика Вітчизняна­ війна, Береговий закінчував 11-ту Луганську військову школу пілотів. Навчання проходив на бомбардувальниках, але призначений був у розвідувальний полк, який дислокувався в той час на території Білорусі. «Мені хотілося швидше піднятися в небо, щоб почати свій перший повітряний бій, — згадував Георгій Тимофійович. — Сталося інакше. Дивізія одержала наказ знову перебазуватися в тил. І так я разом із нею змінював один ­аеродром на інший аж до самої Медини, де було вирішено відправити частину льотчиків, у тому числі й мене, на літні курси. Навчання затяг­лося на багато місяців…».

Спочатку він учився літати на бомбардувальниках ББ-22, потім — на літаках-розвідниках Пе-3, а взимку 1942-го сів за штурвал «летючого танка» — броньованого штурмовика Іл-2. Незабаром дістав призначення на Калінінський фронт, у 3-тю повітряну армію, командувачем якої був відомий на всю країну льотчик Герой Радянського Союзу М.М.Громов. Роботи для «Ілюшиних» було більш ніж достатньо: нальоти на ворожі аеродроми, «обробка» комунікацій, знищення артилерійських і зенітних позицій… Бойовий досвід льотчиків-штурмовиків здобувався кров’ю. Більшість із них гинула, зробивши 10—12 бойових вильотів.

Коли на рахунку Берегового було вже більше десятка бойових вильотів, під час штурму ворожого поїзда його літак був ушкоджений. Георгій здійснив посадку, перелетівши лінію фронту… До себе в полк він потрапив на п’ятий день; на нього вже не чекали, думали — загинув. Відразу ж вилетів на штурмування ворожого ешелону з танками та артилерією. А наступного дня біля розгорнутого полкового прапора генерал, який прибув із політуправління фронту, вручив Береговому першу бойову нагороду — орден Червоного Прапора.

… Жорстокі бої за звільнення Києва. Туманний ранок 3 листопада 1943 року. Бойове гасло «Даєш Київ!» У повітря одна за одною йшли групи штурмовиків за Дніпро. Їх вели кращі бойові командири, у тому числі й Береговий.

У боях за Львів і на Сандомирському плацдармі багато льотчиків-штурмовиків 5-го авіакорпусу за мужність і героїзм були визнані гідними високих урядових нагород. Серед нагороджених був і капітан Береговий. На завдання­ він літав із травня 1942 року й до останнього дня війни. Тричі горів, тричі був збитий, але завжди повертався в полк. 186 вильотів — такий загальний підсумок бойової праці майстра штурмових ударів. Наприкінці жовтня 1944 року Георгію­ Тимофійовичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу із врученням йому медалі «Золота Зірка» і ордена Леніна.

Після війни Георгій Тимо­фійович Береговий закінчив вищі офіцерські курси­ льотчиків-випробувачів і в  1956 році — заочно Війсь­ково-повітряну академію. Із 1948 по 1964 рік працював льотчиком-випробувачем у Державному Червонопрапор­­ному НДІ ВПС. Ним випробувано 63 типи літаків. У 1961 році Георгію Тимофійовичу присвоїли звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР».

Коли Береговому було вже за сорок, він наважився на новий крутий поворот у житті: у 1963 році написав рапорт із проханням зарахувати його до загону космонавтів. Авторитетна медична комісія визнала Берегового придатним для роботи в загоні космонавтів, де він був тоді найстаршим за віком. Пізніше він напише в мемуарах: «Космос — не місце для легких прогулянок… Готовим треба бути до всього. І ми тренувалися… Центрифуги, барокамери, батути, лопінги, парашутні стрибки, термокамери, сурдокамери, проби на виживаність, комплексні тренажери, семінари, теоретичні заняття. Розпорядок дня надзвичайно жорсткий; графіки напружені… Мабуть, ніколи раніше я не жив так багатопланово та інтенсивно…»

Із закінченням польоту корабля «Восход-2», який стар­тував 18 березня 1965 року з космонавтами Павлом ­Бєляєвим і Олексієм Леоновим, було завершено програму «Восход». Учені розробили нову космічну програму «Союз», для якої був потрібний більш сучасний пілотований корабель і нова, потужніша ракета-носій. Для неї створювалися двигуни, прилади та системи керування. С.П.Корольов усіх квапив, увів прискорений графік роботи в кожному конструкторському бюро. Він підвищував і ритм свого життя, набираючи для себе усе більше справ, ставав невгамовнішим. За ним не встигали помічники, не припиняючи дивуватися його енергії та оптимізму. Грізна хвороба, яка поволі підточувала його могутній організм, перейшла в активну фазу, і 14 січня 1966 року головного конструктора не стало. Його колеги завершили будівництво корабля «Союз», провели серію надзвичайно складних наземних і літних випробувань, наблизивши таким чином час його старту.

Ще за життя Сергій Павлович назвав імена тих, хто, на його думку, має випробувати новий корабель: Комаров і Береговий. Було обрано Володимира Михайловича Комарова… 24 квітня 1967 року «Союз-1» успішно пройшов найважчу й найвідповідальнішу ділянку гальмування в густих шарах атмосфери. Цілком погашено першу космічну швидкість (8 км/сек.). До землі залишалося якихось сім кілометрів. Тоді й сталася фатальна відмова парашута. У результаті скручування стропів корабель почав знижуватися з усе більшою швидкістю… Льотчик-космонавт Володимир Михайлович Комаров загинув.

Трагедія не зупинила, а лише затримала випробування нового корабля. Перевірка показала: він перспективний і після доопрацювання стане на багато років основним багатоцільовим пілотованим апаратом. Зі стапелів зійшов новий корабель «Союз». Крім Комарова Сергій Павлович називав ім’я Георгія Тимофійовича Берегового. Він і взявся за нові випробування.

Багато часу присвятив ­Береговий вивченню бортових документів випробувань, початих В.М.Комаровим, освоював­ корабель, його прилади та системи, їздив­ на завод і в складальному­ цеху знайомився з літним­ екзем­пляром. Програма приділяла особливу увагу зближенню пілотованого кораб­ля «Союз» з іншим — безпілотним «Союзом», заздалегідь виведеним на орбіту. Г.Т.Береговий тренувався, літав на літаках. Аж раптом — загибель Гагаріна…

Які треба було мати силу волі й  почуття відповідальності, щоб після стількох утрат і випробувань не вагаючись іти на новий старт. Він пам’ятав слова Гагаріна на жалобному мітингу, присвяченому Володимирові Комарову: «Ніщо не зупинить нас. Дорога до зірок крута й небезпечна. Але ми не з боязких».

26 жовтня 1968 року об 11-й годині 34 хвилини, коли безпілотний «Союз-2» пролітав над районом космодрому Байконур, стартував корабель «Союз-3». Ракета-носій, стрясаючи степ потужним рокотом ракетних двигунів, світною вогненною кулею йшла в небо. «Союз-3» був виведений на орбіту, близьку до розрахункової, із параметрами: період обертання навколо Землі — 88,6 хвилини, висота в апогеї — 225 км, у перигеї — 205 км, нахил орбіти — 51,7 градуса.

Після відокремлення від останнього ступеня ракети-носія «Союз-3» опинився в зоні зустрічі, здійснив радіо­пошук і «захоплення» кораб­ля «Союз-2», а потім почав зближатися з ним. Етап зближення до 200 метрів виконала автоматична система. Наступні маневри зі зближення до відстані в кілька метрів проводив уже сам Г.Т. Береговий, використовуючи систему ручного керування. Потім «Союз-2» і «Союз-3» розійшлися на 565 км, а 27 жовтня здійснене їхнє повторне зближення. Програма польоту була насичена технічними, медико-біологічними та науковими експериментами. Георгій­ Тимофійович займався спостереженням зоряного неба, світил і Землі, досліджував яскравість земної поверхні, фотографував хмарний і сніжний покриви, денний і сутінковий обрій нашої планети.

30 жовтня. У головному залі КВЦ на світному екрані біла точка, що позначала «Союз-3», сковзнула картою до заданого району приземлення на території Радянського Союзу. Одну за одною в залі було чути команди. Селектор сповіщав про виконання автоматами заданої програми. Високо над планетою, прорізавши її повітряну оболонку, розжарюючись від тертя об атмосферу, летів, охоплений полум’ям, апарат із космонавтом у кабіні. Спуск почався над Атлантичним океаном. Африка… Каспій… Спрацювала парашутна система… Увімкнулися гальмові двигуни системи м’якої посадки… Усе!

У Зоряному містечку, закінчуючи свою розповідь про політ, Георгій Тимофійович, подивившись на Володимира Шаталова, Бориса Волинова, Олексія Єлисєєва, Євгена Хрунова, які сиділи в залі, сказав: «Тут сидять ті, хто виконуватиме на кораблі «Союз» нову програму. Зичу вам, друзі, успіхів».

Із 1969 року Георгій Тимофійович Береговий на посаді заступника начальника, а з 1972-го — начальника Центру підготовки космонавтів імені Ю. Гагаріна. Керуючи Центром, навчаючи інших, він учився й сам, адже Центр — це своєрідна академія, яка готує людей до роботи поза Землею. Космонавт виконав понад 20 наукових робіт у галузі космонавтики та інженерної психології. У 1974 році здобув учений ступінь кандидата психологічних наук, захистивши дисертаційну роботу «До питання про роль людського фактора в космічному польоті».

…Одного разу кореспонденти попросили Берегового назвати його ідеали й девіз. «Мій ідеал складається із трьох слів, — відповів космонавт, — Ціолковський, Корольов, Гагарін. А девіз —раз і на все життя обрати професію й бути вірним їй».

На батьківщину – у граніті

На Полтавщині встановлено пам’ятник льотчику-космонавту, двічі Герою ­Радянського Союзу Георгію Береговому.

Погруддя буде встановлене­­ у селі Федорівка Карлівського району 15 квітня — до 90-ї річниці від дня народження Г.Т. Берегового. Космонавт постане у граніті біля входу до школи, де він навчався. Автор пам’ятника, який схвалено дочкою космонавта,– відомий у Полтаві скульптор Микола Корнійович Посполітак. Спорудження здійснено за кошти обласного бюд­жету  (290 тис. грн.), передбачені на програму увічнення пам’яті видатних земляків.